03 грудня 2019 року
м. Київ
справа №756/13390/17
провадження №22-ц/824/14926/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач),
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
за участю помічника судді, який за дорученням головуючого судді здійснює повноваження секретаря судового засідання - Виноградової А.І.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1
на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 вересня 2019 року у складі судді Луценка О.М.
у справі за позовомПублічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У жовтні 2017 року представник позивача ПАТ «Укросоцбанк» - Шупік М.Є. звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування вимог зазначала, що 23 лютого 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укросоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014-52-КП відповідно до п. 1.1 якого позивач надає відповідачеві у тимчасове користування кошти окремими частинами (траншами), зі сплатою 12,85% річних у межах максимального ліміту заборгованості до 105 000, 00 дол. США на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошових коштів.
На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 014-52-ЗП від 23 лютого 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку належне йому на праві приватної власності нерухоме майно (квартиру), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказував, що між позивачем та відповідачем був укладений договір про внесення змін №1 до кредитного договору від 17 лютого 2009 року, яким було змінено графік погашення основного боргу, який станом на дату укладання договору становив 88 402, 56 дол. США.
Посилалась на те, що позивачем зобов'язання були виконані у повному обсязі, що підтверджується заявою на видачу готівки, долученою до матеріалів справи (а.с. 9). У свою чергу відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 06 вересня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 63 427, 54 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 42 633, 07 дол. США; за відсотками - 20 794, 47 дол. США.
Стверджувала, що на виконання умов договору 27 вересня 2017 року ОСОБА_1 було направлено повідомлення-вимогу, яка останнім на дату подання позовної заяви залишилась проігнорованою.
Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 63 427,54 дол. США та судовий збір у розмірі 25 186,60 грн.
22 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, яку ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2018 року задоволено, заочне рішення від 12 липня 2018 року скасовано.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 63 427,54 дол. США та судовий збір у розмірі 25 186,60 грн.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 03 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, вирішити питання судових витрат, оскільки вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції при винесенні рішення неправомірно не застосував норми закону, які підлягали застосуванню для врегулювання спірних правовідносин, а саме ст.ст. 257, 267 ЦК України, що призвело, на думку апелянта, до неправильного вирішення справи та постановлення незаконного рішення.
Стверджує, що 24 січня 2019 року до початку розгляду справи по суті відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності, в якій наведено обґрунтовані підстави для застосування такого строку, що повністю узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, які є обов'язковими для врахування судами при ухваленні рішення.
Позивач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених в ній.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином (а.с. 166), клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів, процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, а також пеня, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, вказаним вимогам рішення суду не відповідає з огляду на наступне.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що 23 лютого 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014-52-КП, відповідно до умов якого позивачем надано відповідачеві кредит окремими траншами всього у сумі 105 000 доларів США з кінцевим терміном погашення всіх траншів кредиту до 22 лютого 2017 року. Процентна ставка за користування кредитом становить 12,85% річних. Погашення кредиту повинно здійснюватися шляхом сплати щомісячних платежів в порядку і на умовах, визначених договором та графіком погашення, що є невід'ємним додатком до договору (а.с.5-7).
17 лютого 2009 року між сторонами укладено договір про внесення змін №1 до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №014-52-КП від 23 лютого 2007 року, відповідно до якого сторони дійшли згоди змінити графік погашення основного боргу, який станом на 17 лютого 2009 року становив 88 402,56 дол. США.
ПАТ «Укрсоцбанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 105 000 дол. США, що підтверджується заявами на видачу готівки №04-1 від 23 лютого 2007 року та №04-2 від 05 березня 2007 року, та не заперечувалось відповідачем.
ОСОБА_1 взяті на себе згідно умов кредитного договору обов'язки належним чином не виконав, у зв'язку з чим у останнього перед банком утворилася заборгованість, яка згідно розрахунку станом на 06 вересня 2017 року складала 63 427,54 доларів США, з яких: заборгованості зі сплати кредиту (основного боргу) - 42 633,07 доларів США; заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом - 20 794,47 доларів США.
27 вересня 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» направило ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Частиною першою ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справа та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1ст. 1055 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Частиною 2 статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 ЦК України).
Частиною 1 ст. 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, відповідач, не сплативши у вказаний в договорі строк кредит, порушив вимоги статті 530 ЦК України, що призвело до утворення заборгованості.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 не заперечувався як факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів у розмірі 105 000 дол. США, так і факт наявності заборгованості.
Проте, 24 січня 2019 року відповідачем подано до суду заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 91-93).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа (кредитор) довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (частина п'ята статті 261 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Колегією суддів установлено, що відповідно до пункту 4.5 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п.п. 3.3.6., 3.3.7. цього договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом уважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
У пункті 7.4 кредитного договору сторони встановили, що уразі настання обставин, визначених у п.п. 3.2.3., 4.4., 4.5., 5.4. цього договору, термін погашення всіх траншів кредиту вважається таким, що настав і, відповідно, позичальник зобов'язаний погасити всі транші кредиту, сплатити проценти за фактичний час використання траншів кредиту та нараховані штрафні санкції.
Отже, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання зміни строку виконання основного зобов'язання та визначили умови такої зміни.
З матеріалів справи убачається, що останній платіж ОСОБА_1 здійснено 20 грудня 2013 року у розмірі 3 000 дол. США, з яких 2 021,18 дол. США зараховано до основної заборгованості за кредитом, 978,82 дол. США - у рахунок погашення відсотків.
Таким чином, з огляду на погоджені сторонами у пунктах 4.5. та 7.4. кредитного договору умови дострокового погашення заборгованості, зважаючи на те, що останній платіж відповідачем вчинено 20 грудня 2013 року, колегія суддів доходить висновку, що строк користування кредитом уважається таким, що сплив через 90 днів після сплати боржником останнього платежу, тобто 21 березня 2014 року.
Ураховуючи викладене, саме з 21 березня 2014 року у ПАТ «Укрсоцбанк» виникло право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів. Проте, матеріалами справи встановлено, що з позовом банк звернувся 05 жовтня 2017 року, тобто з пропуском установленого статтею 257 ЦК України строку позовної давності.
Виходячи з викладеного, колегія вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, наведених норм права не врахував, не звернув уваги на те, що сторонами в кредитному договорі самостійно погоджено умови зміни строку виконання грошового зобов'язання зі сплати кредиту у повному обсязі, не встановив обставин наявності підстав для застосування строку позовної давності, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення позову.
Окрім того, місцевим судом усупереч вимогам статті 263 ЦПК України не наведеного жодного обґрунтування наявності підстав для задоволення позову, а також мотивів, з яких виходив суд, ухвалюючи рішення у даній справі.
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючі докази, мають обов'язок обґрунтовувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підстави для скасування судового рішення визначені статтею 376 ЦПК України.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За змістом частини першої вказаної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 37 779,90 грн.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 вересня 2019 року - скасувати.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 37 779,90 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04 грудня 2019 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай