Справа № 759/11884/17 Головуючий 1 інстанція-Величко Т.О.
Провадження № 22-ц/824/14001/2019 Доповідач апеляційна інстанція - Савченко С.І.
іменем України
03 грудня 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
за участю секретаря Вергелес О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 21 серпня 2019 року у справі:
- за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позички та повернення майна у зв'язку із розірванням договору;
- за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемного правочину і стягнення коштів,-
У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним вище позовом,який надалі доповнив і мотивував тим, що він є власником автобуса марки «Мерседес Бенц», модель 313, р.н. НОМЕР_1 . 07 листопада 2015 року він уклав із відповідачкою ОСОБА_1 договір позички, за яким передав відповідачці у користування належний йому автобус «Мерседес Бенц», а відповідачкау свою чергу зобов'язалась за користування автобусом сплачувати йому щомісячно 5000 грн. Того ж дня, 7 листопада 2015 року, за актом прийому-передачі транспортного засобу відповідачка отримала автобус, який сторони оцінили у 192800 грн.
Вказував, що по квітень 2017 рокувключно сторони договору добросовісно виконували умови договору, однак із травня 2017 року відповідачка в порушення п.2.1.3 договору перестала сплачувати йому кошти за користування автобусом і її заборгованість станом на 31 липня 2017 року склала 15000 грн (5000 грн. х 3 місяці). На його нагадування про необхідність сплатити борг та поточні платежі відповідачка надіслала йому листа про виявлення підробки ідентифікаційного номера автобуса, водночас користується ним, оплату не проводить. Відповідно до ст.651 ЦК України та п.2.4.1 укладеного між сторонами договору позички він листом від 25 липня 2017 року повідомив відповідачку про те, що розриває договір із 27 липня 2017 року і запропонував сплатити борг, пеню і повернути належний йому автобус, однакстаном на 01 серпня 2017 року відповідачка його не виконала.
У зв'язку з наведеним після уточнення вимог просив суд стягнути із відповідачки на
- 2 -
його користь заборгованість з платежів за користування автобусом заперіод травень-листопад 2017 року у розмірі 35000 грн., пеню за прострочення сплати платежів за травень і червень 2017 року у розмірі 25800 грн., а всього стягнути 60800 грн., та зобов'язати відповідачку ОСОБА_1 у зв'язку із розірванням договору позички повернути йому автобус марки «Мерседес Бенц» р.н. НОМЕР_2 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 28 січня 2006 року. Стягнути з ОСОБА_1 на його користь судовий збір у розмірі 2568 грн.
У липні 2018 року відповідачка ОСОБА_1 подала зустрічний позов, в якому просила застосувати наслідки недійсності правочину і стягнути із ОСОБА_2 на її користь сплачені за договором позички кошти у розмірі 85000 грн.
Вимоги мотивувала тим, що 07 листопада 2015 року між сторонами було укладено договір позички, за яким ОСОБА_2 передав їй у користування автобус марки «Мерседес Бенц», р.н. НОМЕР_4 з документами, а вона зобов'язалася сплачувати за користування 5000 грн. щомісяця. Вона виконувала обов'язки і сплатила ОСОБА_2 станом на 31 травня 2017 року кошти у розмірі суму 85000 грн., однак у травні 2017 року з'ясувалося, що номери кузовних агрегатів автобуса змінено кустарним способом, що підтверджується висновком спеціаліста з трасологічного дослідження автомобіля № 0516/4 від 16 травня 2017 року і унеможливлює експлуатацію автобуса згідно діючого законодавства. Вказувала, що при укладенні договору позички транспортного засобу від 07 листопада 2015 року всупереч закону сторонами не було дотримано нотаріальної форми при його укладанні, що згідно ст.220 ЦК України свідчить про його нікчемність, а тому просила застосувати наслідки нікчемного правочину та стягнути із відповідача сплачені нею за договором кошти.
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 21 серпня 2019 року первісний позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позички період травень-листопад 2017 року у розмірі 35000 грн, пеню за прострочення сплати платежів за травень і червень 2017 року у розмірі 25800 грн., а всього стягнуто 60800 грн. Зобов'язано відповідачку ОСОБА_1 у зв'язку із розірванням договору позички повернути ОСОБА_2 автобус марки «Мерседес Бенс» р.н. НОМЕР_2 вартістю згідно договору 8000 доларів США та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 28 січня 2006 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2568 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а її вимоги за зустрічним позовом задоволити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скарга мотивована тим, що суд порушив принцип змагальності, взявши до уваги лише доводи позивача, а її доводи та надані докази немотивовано відхилені. Суд не врахував, що укладений між сторонами договір позички є змішаним договором, який в тому числі містить умови договору найму (оренди) транспортного засобу та умови договору купівлі-продажу з відстрочкою, який згідно ст.799, ч.4 ст.828 ЦК України мав бути посвідчений нотаріально. З огляду на недотримання нотаріальної форми він є недійсним в силу закону (нікчемним) і не тягне правових наслідків. Суд дав невірне тлумачення поняттю наземного самохідного транспортного засобу.
Позивач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його позовні вимоги і відмовив у задоволенні зустрічних вимог, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують
- 3 -
висновків суду.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник адвокат Зарубіна Т.М. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримали, просили задоволити та скасувати рішення Святошинського районного суду м.Києва як незаконне.
Позивач ОСОБА_2 про час розгляду справи повідомлений, подав заяву, яка викладена у відзиві на апеляційну скаргу, про розгляд справи у його відсутність.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є власником транспортного засобу - автобуса марки «Мерседес Бенц», модель 313, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що стверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 28 січня 2006 року і не оспорюється сторонами.
07 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у простій письмовій формі укладено договір, названий договором позички транспортного засобу, за яким позивач передав відповідачці у користування належний йому автобус «Мерседес Бенц» терміном на три роки, а відповідачка у свою чергузобов'язалась за користування автобусом сплачувати йому щомісячно 5000 грн. та повернути автобус після закінчення строку договору у справному стані. Автобус, який сторони оцінили у 192800 грн., переданий відповідачці за актом прийому-передачі транспортного засобу від 07 листопада 2015 року.
Також судом встановлено, що відповідачкавиконувала обов'язки за договором і сплачувала позивачу за користування автобусом 5000 грн. щомісяця до квітня 2017 року включно. Проте з травня перестала проводити оплату, бо в ході експлуатації з'ясувався факт зміни кустарним способом номерів кузовних агрегатів автобуса, що підтверджується висновком спеціаліста з трасологічного дослідження автомобіля № 0516/4 від 16 травня 2017 року і унеможливлює експлуатацію автобуса згідно діючого законодавства.
25 липня 2017 року ОСОБА_2 надіслав ОСОБА_1 претензію про розірвання ним в односторонньому порядку договору позички із 27 липня 2017 року, сплату заборгованості та повернення йому автобуса, яка відповідачкою не виконана.
Вказані обставини стверджуються наявними у справі доказами.
Задовольняючи первісний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідачка ОСОБА_1 не виконала обов'язків за договором позички по щомісячній оплаті за користування транспортним засобом, що у свою чергу свідчить про порушення прав позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості та пені. Також, у зв'язку із розірванням договору позички автобус підлягає поверненню позивачу.
При цьому суд виходив з того, що хоча закон вимагає нотаріальної форми договору
- 4 -
позички, проте договір не є нікчемним, оскільки жодна із сторін договору не наполягала на його нотаріальному посвідченні, в тому числі відповідачка, яка користувалася транспортним засобом близько 2 років та сплачувала за це кошти. Окрім того, автомобілі належать до наземних самохідних транспортних засобів, а тому згідно ч.4 ст.828 ЦК України допускається можливість укладення договору позички за участю фізичної особи без нотаріального посвідчення.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки суд у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин, що потягло неправильне застосування норм матеріального права.
Вирішуючи спір, суд в достатній мірі не врахував положення закону, які регулюють договір позички, та зміст укладеного між сторонами договору і прийшов до помилкового висновку, що між сторонами укладено договір позички.
Так згідно ч.ч.1 і 2 ст.827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.
Тобто, визначальною і істотною умовою договору позички є саме безоплатність користування майном, що відмежовує даний договір від інших близьких за змістом, у яких користування здійснюється за плату (найм, оренда, лізинг, прокат тощо).
Із укладеного між сторонами договору вбачається, що позивач передав відповідачці у користування визначене майно (транспортний засіб) за плату, що виключає існування між сторонами правовідносин позички.
Згідно ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно ст.798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути в тому числі самохідні транспортні засоби.
Відповідно до п.1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України № 1306 від 10 жовтня 2001 року до самохідних транспортних засобів відносяться транспортні засоби, що приводяться в рух з допомогою двигуна (механічні транспортні засоби).
Аналіз змісту укладеного між сторонами договору, в тому числі характеру прав і обов'язків сторін, свідчить про те, що між сторонами виникли правовідносини щодо найму (оренди) транспортного засобу. При цьому те, як сторони назвали даний договір, зокрема позичка, чи якось інакше, не має правового значення і не впливає на характер спірних правовідносин, що виникли між ними і які визначаются змістом договору, а не його назвою.
Невірно визначившись із характером спірних правовідносин, суд не застосував норми матеріального права, які регулюють найм (оренду) транспортного засобу, в тому числі щодо необхідності дотримання нотаріальної форми такого договору (ч.2 ст.799 ЦК України), що у свою чергу потягло помилкові висновки суду про відповідність укладеного договору вимогам закону.
Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити про хибність застосування судом при вирішенні спору Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), до якої Україна приєдналася 07 вересня 2005 року.
Згідно п.1 ст.2 вказана угода застосовується на території кожної Договірної Сторони
- 5 -
до всіх міжнародних автомобільних перевезень, що виконуються будь-яким транспортним засобом, зареєстрованим на території будь-якої Договірної Сторони. Тобто дана угода регулює відносини щодо міжнародних автомобільних перевезень, щодо членів екіпажу (ст.5), періодів керування (ст.6), перерв (ст.8), періодів відпочинку (ст.9) тощо.
Даний нормативний документ не регулює спірних відносин щодо укладання правочинів та умов їх відповідності закону (дійсності).
При цьому як вище вказувалося поняття наземного самохідного транспортного засобу містить визначення у національному законодавстві, зокрема у Правилах дорожнього руху і не викликає неясностей у тлумаченні цього терміну.
Суд першої інстанції наведеного не врахував, що призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що первісний позов ОСОБА_2 не підлягає до задоволення, а зустрічний позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення з наступних підстав.
Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини, якщо їх недійсність встановлена законом (ст.ст. 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ст.ст.222,223,225 ЦК України тощо).
Відповідно до ч.2 ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Судом незаперечно встановлено, що при укладенні 07 листопада 2015 року між сторонами як фізичними особами договору найму (оренди) транспортного засобу, сторонами не були додержані вимоги закону про його нотаріальне посвідчення, а відтак такий договір є нікчемним і не породжує ніяких правових наслідків для його учасників, в тому числі обов'язку проводити на підставі цього договору оплату за найм транспортного засобу.
З огляду на відсутність у ОСОБА_1 обов'язку вносити щомісячну плату за найм автобуса, колегія суддів відмовляє у задоволенні первісного позову ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором.
Окрім того, не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_2 в частині зобов'язання ОСОБА_1 повернути автобус, які грунтуються на тому, що він розірвав договір в односторонньому порядку. Вимог про повернення автобуса в порядку реституції за
- 6 -
недійсним правочином ОСОБА_2 не заявляв, а відтак підстави для їх вирішення відсутні.
Зустрічні вимоги ОСОБА_1 про стягнення сплачених за недійсним договором коштів у розмірі 85000 грн. підлягають до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Враховуючи , що оспорюваний договір є недійсним в силу закону (нікчемним), то ОСОБА_2 має повернути ОСОБА_1 все отримане за договором.
З урахуванням того, що ОСОБА_1 надала докази про сплату нею позивачу через банківські установи 85000 грн. в рахунок плати за нікчемним правочином, то суд стягує вказану суму на її користь, згідно приписів ч.1 ст.216 ЦК України.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд покладає на ОСОБА_2 понесені ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору за подання позову та апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.
Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 21 серпня 2019 рокускасувати і ухвалити нове.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позички та повернення майна у зв'язку із розірванням договору.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемного правочину і стягнення коштів задоволити. Стягнути із ОСОБА_2 (мешкає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (мешкає: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) грошові кошти у розмірі 85000 гривень та судовий збір у розмірі 5989 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: