ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
25 листопада 2019 року Справа № 902/468/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Савченко Г.І. , суддя Миханюк М.В.
секретар судового засідання Пацьола О.О.
за участю представників сторін:
позивача - Боровик Б.М. - в режимі відеоконференції;
відповідача - Мунтян Є.В. - в режимі відеоконференції;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Лемешівка-Агро" на рішення Господарського суду Вінницької області від 16 вересня 2019 року (повний текст складено 24.09.2019) у справі № 902/468/19 (суддя Яремчук Ю.О.)
за позовом Малого приватного підприємства Фірми "Ерідон"
до Фермерського господарства "Лемешівка-Агро"
про стягнення 640059,69 грн
Рішенням Гсоподарського суду Вінницької області від 16 вересня 2019 року у справі № 902/468/19 позов Малого приватного підприємства Фірми "Ерідон" до Фермерського господарства "Лемешівка-Агро" про стягнення 640059,69 грн задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Фермерського господарства "Лемешівка-Агро" на користь Малого приватного підприємства Фірми "Ерідон" інфляційні втрати в сумі 74 574,15 грн, 10 % річних в сумі 65 180,02 грн, 18 % річних в розмірі 117 324,03 грн, пені в розмірі 93 650,92 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 9600,90 грн. В решті стягнення пені відмовлено. Закрито провадження у справі в частині стягнення 148 854,19 грн на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ФГ "Лемешівка-Агро" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області в частині стягнення з Фермерського господарства "Лемешівка-Агро" на користь Малого приватного підприємства Фірми "Ерідон" інфляційних втрат в сумі 74 574,15 гривень, винести нове рішення про часткове задоволення даної вимоги на суму 53 422,63 гривень, в задоволені вимоги про стягнення 18 % річних в розмірі 117 324,03 гривень відмовити.
Змінити рішення господарського суду Вінницької області від 16 вересня 2019 року в частині стягнення з Фермерського господарства "Лемешівка-Агро" на користь Малого приватного підприємства Фірми "Ерідон" 10 % річних в сумі 65 180,02 гривень, пені в розмірі 93 650,92 гривень, зменшивши їх розмір, та стягнути пеню в сумі 34 127,30 гривень, штрафу в розмірі 10% річних в сумі 35 180,02 гривень.
Скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 16 вересня 2019 року в частині стягнення 9600 гривень судового збору. Винести нове рішення в цій частині, яким повернути позивачу з держбюджету судовий збір в сумі 2 232,77 гривень, сплачений позивачем при поданні позову, у зв'язку із закриттям провадження у справі в частині вимоги про стягнення 148 854,19 гривень. У зв'язку із визнанням позову відповідачем на стадії підготовчого судового засідання суду першої інстанції в частині стягнення 122 729,95грн., повернути позивачу з держбюджету 50% судового збору, сплаченого позивачем за дану вимогу, що складає 919,63 гривень. Винести рішення, яким стягнути з Фермерського господарства "Лемешівка-Агро" на користь Малого приватного підприємства Фірми "Ерідон" судовий збір в сумі 6 448,50 гривень, сплачений позивачем при поданні позовної заяви.
Стягнути з Малого приватного підприємства Фірми "Ерідон" на користь Фермерського господарства "Лемешівка-Агро" сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 14 401,35 гривень.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, рішення місцевого господарського суду змінити в частині розподілу судових витрат, в решті рішення залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29 січня 2018 року між Малим приватним підприємством Фірма "Ерідон" (позивач/постачальник) та Фермерським господарством "Лемешівка-Агро" (відповідач/покупець) був укладений договір поставки № 1809/18/124 (далі - договір), згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язувався поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (надалі товар), а покупець, в свою чергу, зобов'язувався прийняти та оплатити вартість такого товару.
Найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються в додатках, які є його невід'ємною частиною. (п.1.2. договору)
Відповідно до п.2.1. договору ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро), зазначається у додатках до цього договору.
Ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долара США або Євро), зазначається у додатках до цього договору. (п.2.1. договору)
Ціна товару в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату фактичної оплати товару на умовах цього договору. Еквівалент товару в іноземній валюті, який зазначено в додатку до цього договору, є незмінним на весь період дії цього договору. (п.2.2. договору)
Загальна вартість товару, що постачається за цим договором (ціна договору), визначається додатками та видатковими накладними, з врахуванням п. 3.2. договору. У випадку розбіжності даних у додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару, перевагу має видаткова накладна. (п. 2.3. договору)
Оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором та додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати, допускається оплата та поставка товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення додатків до цього договору. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. (п. 3.1. договору)
Сторони погодили, що визначення ціни та загальної ціни вартості товару, що підлягає оплаті покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківській валютній біржі на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати Товару (надалі курс Міжбанку). Для визначення курсу Міжбанку сторони використовують дані, розміщені на веб-сайті http://minfin.com.ua/currency/mb/archive/, якщо інші джерела визначення курсу іноземних валют не зазначені в додатках до цього договору (надалі Джерело курсу іноземних валют). (п.3.2. договору)
Оплата товару, який постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється покупцем на підставі рахунку на оплату, сформованого постачальником, з врахуванням умов пунктів 3.1. та 3.2. договору. Термін дії рахунку на оплату складає 3 (три) банківських дні, включаючи дату його оформлення, якщо інше не буде погоджено сторонами. В разі порушення строків оплати, визначених рахунком на оплату, зарахування платежів здійснюється постачальником, виходячи з курсу Міжбанку, встановленого на момент надходження грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Оплата товару, який постачається на умовах відстрочення оплати чи з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється покупцем, з дотриманням пунктів 3.2. та 3.5. цього договору. (п.3.3. договору)
Оформлення видаткових накладних та товару, який постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється за цінами, зазначеними в рахунку на оплату. У разі недотримання покупцем строків оплати товару, встановлених рахунком на оплату, оформлення видаткової накладної здійснюється за цінами, визначеними з дотриманням умов пункту 3.2. цього договору, на момент надходження грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Оформлення видаткових накладних на товар, який постачається на умовах відстрочення оплати або з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється за цінами, визначеними на дату формування видаткової накладної з дотриманням умов пункту 3.2. цього договору. (п.3.4. договору)
В тому разі, коли на день проведення покупцем оплати товару, отриманого на умовах відстрочення оплати або з використанням вексельного способу розрахунків (дата зарахування коштів або передача векселів), курс іноземної валюти, визначений з дотриманням умов пункту 3.2. цього договору, є вищим за відповідний курс іноземної валюти, що використаний на дату оформлення видаткової накладної, сторони для визначення вартості товару, яка підлягає оплаті покупцем, застосовують формулу: С = А1/А2 х В, де:
С- вартість Товару, що підлягає оплаті;
В - вартість неоплаченого Товару за відповідними видатковими накладними;
А1 - курс іноземної валюти на дату оплати Товару, визначений згідно умов договору;
А2 - курс іноземної валюти на дату оформлення видаткової накладної, визначений згідно умов Договору.
У разі, коли на момент проведення розрахунків (на дату здійснення оплати або передачі векселів) курс продажу іноземних валют, визначений у відповідності до умов пункту 3.2. договору, буде меншим за відповідний курс, використаний на момент оформлення видаткових накладних, покупець проводить оплату отриманого товару, виходячи із курсу продажу іноземних валют, використаного на дату оформлення видаткових накладних. (п.3.5. договору)
Здійснюючи оплату товару, покупець зобов'язаний зазначити у платіжному дорученні за яким саме додатком до цього договору та /або рахунку на оплату, та /або видатковою накладною, а також, у разі необхідності, за який саме товар здійснюється оплата. У разі відсутності такої інформації, а також у разі порушення покупцем грошових зобов'язань за цим договором, отриманий платіж зараховується постачальником на власний розсуд. (п.3.7. договору)
Умови та строки поставки товару зазначаються у додатках до цього договору або у рахунку та оплату, який містить істотні умови поставки. (п.5.1. договору)
Договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2018 р., а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. (п.9.2. договору)
В рамках договору поставки між сторонами також були підписані додатки № 1809/18/124/1-МД/н від 29.01.2018; № 1809/18/124/1-МД/О від 29.01.2018; № 1809/18/124/2-МД/О від 06.02.2018.
Як встановлено судами обох інстанцій, позивачем на виконання умов договору та взятих на себе зобов'язань було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2 248 567,73 грн, що підтверджується на явними в матеріалах справи видатковими накладними (а.с. 19-20, 23, 25, 27)
Натомість, відповідач в порушення умов договору оплату за поставлений товар здійнив несвоєчасно та не в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученням (а.с. 29-34), внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 148 854,19 грн.
Враховуючи викладене, МПП Фірма "Ерідон" звернулася до суду про стягнення з ФГ "Лемешівка-Агро" основного боргу в розмірі 148 854,19 грн, а також пені в розмірі 93 650,92 грн, 10 % річних в сумі 65 180,02 грн, 18 % річних в розмірі 117 324,03 грн та 74 574,15 грн інфляційних втрат.
Як вбачається, в подальшому, під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем було сплачено основний борг в розмірі 148 854,19 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученням (а.с.78).
Оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було сплачено позивачу суму основного боргу в розмірі 148 854,19 грн, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі в цій частині в зв'язку з відсутністю предмету спору відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Разом з тим, МПП Фірма "Ерідон" просить суд за порушення виконання грошового зобов'язання стягнути з ФГ "Лемешівка-Агро" пеню в розмірі 93 650,92 грн, 10 % річних в сумі 65 180,02 грн, 18 % річних в розмірі 117 324,03 грн та 74 574,15 грн інфляційних втрат.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка,штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.
Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п. 6.2 договору за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення; за необґрунтовану відмову від отримання товару, сплачує штраф в розмірі 10% від вартості такого товару.
Відповідно до п. 6.8. договору, стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за договором поставки відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.
Відповідно до ст.536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного.
Відповідно до ч.5 ст.694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Згідно умов пунктів 4 та 5 додатків до договору поставки сторони передбачили та встановили, що у разі порушення покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару на строк понад 30 (тридцять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом (користування чужими грошовими коштами) у розмірі 18% (вісімнадцять відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.
Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем умов договору та зважаючи, що п.6.8 договору та п.п. 4-5 додатків до договору передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції правомірно присудив до стягнення з відповідача на користь позивача 117 324,03 грн як плати за користування товарним кредитом (18% річних) та 93 650,92 грн пені, зменшивши її розмір на 60%.
При цьому, посилання скаржника щодо безпідставності стягнення з відповідача 117 324,03 грн (18% річних), як плати за користування товарним кредитом, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки їз нарахування передбачено пунктами 4 та 5 додатків до договору поставки, який є його невід'ємною частиною, та який підписано обома сторонами без будь-яких заяважень чи/або заперечень.
Щодо зменшення розміру пені, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно із ч.ч. 2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).
Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із ч.3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Як вбачається зі змісту позовних вимог позивачем заявлено до стягнення 148 854,19 грн основного боргу, а заявлений до стягнення розмір пені становить 234 127,30 грн, що є не співмірним до заявлених позовних вимог, в порівнянні з коштами, сплаченими за поставку товару за договором, що в свою чергу може призвести до негативних наслідків в господарській діяльності відповідача.
Крім того, судом першої інстанції враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Матеріалами справи підтверджується, що при вирішенні клопотання про зменшення розміру пені, суд першої інстанції перевірив всі доводи сторін і врахував всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, з огляду на що визнав за можливе реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 60%, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 6.7. договору поставки встановлено, що в разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати товару чи невиконання зобов'язань передбачених пунктами 3.2. та 3.3. цього договору поставки, покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника 10% (десяти відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст.625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).
За змістом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нарахування процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на викладене, безпідставними є посилання скаржника на те, що п.6.7. договору поставки передбачений штраф у розмірі 10 відсотків, оскільки вказаним пунктом договору встановлений особливий вид цивільно-правової відповідальності, передбачений ст.625 Цивільного кодексу України.
Оскільки прострочення виконання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом щодо правомірності стягнення з останнього 65 180,02 грн - відсотків річних та 74 574,15 - інфляційних втрат.
Щодо розподілу судових витрат, то колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині покладення судових витрат зі сплати судового збору в повному обсязі на відповідача з огляду на таке.
Відповідно до п.1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
За змістом п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Враховуючи те, що відповідачем після відкриття провадження у справі було сплачено позивачу основний борг в розмірі 148 854,19 грн, з огляду на що судом першої інстанції провадження у даній справі в частині основного боргу було закрите в зв'язку з відсутністю предмету спору, судовий збір, сплачений позивачем за звернення до суду з позовними вимогами в частині основного боргу в сумі 2 232,81 грн (148 854,19*1,5%) має бути повернутий останньому з Державного бюджету у відповідності до вимог п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір".
Разом з тим, зі змісту ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" слідує, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, а відтак, відсутність у матеріалах справи відповідного клопотання унеможливлюють повернення судового збору як судом апеляційної, так і судом першої інстанції.
При цьому, колегія суддів звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений права звернутися до суду першої інстанції з відповідним клопотанням про повернення судового збору в сумі 2 232,81 грн з бюджету.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач 29 липня 2019 року звернувся до суду першої інстанції з заявою про часткове визнання позовних вимог на суму 122 729,95 грн (за виключенням суми основного боргу, який в подальшому був сплачений відповідачем), а саме, пені в розмірі 34 127,30 грн, штрафу в розмірі 35180,02 грн та 53 422,63 грн інфляційних нарахувань (а.с.62-64).
Статтею 130 ГПК України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у рішенні в порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи часткове визнання відповідачем позовних вимог на суму 122 729,95 грн, колегія суддів прийшла до висновку про повернення з Державного бюджету України на користь позивача 920,47 грн (122 729,95*1,5%*50%) судового збору (50% від суми визнаних відповідачем позовних вимог (без урахування зменшення розміру пені)).
Отже, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до Господарського суду Вінницької області з даним позовом, частково покладається на відповідача в сумі 6 447,61 грн. Судовий збір в сумі 920,47 грн підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційної інстанції прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, рішення Господарського суду Вінницької області від 16 вересня 2019 року у справі № 902/468/19 слід змінити в частині розподілу судових витрат, в решті рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Лемешівка-Агро" задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 16 вересня 2019 року у справі №902/468/19 змінити в частині розподілу судових витрат.
Стягнути з Фермерського господарства "Лемешівка-Агро" (вул. Академічна, буд. 16, с. Агрономічне, Вінницький р-н, Вінницька обл., 23227, ідент. код 38309199) на користь Малого приватного підприємства Фірми "Ерідон" (вул. Леніна, буд.46, с.Княжичі, Києво-Святошинський р-н, 08143, ідент. код 19420704) витрати зі сплати судового збору в розмірі 6447,61 грн."
Повернути Малому приватному підприємству Фірмі "Ерідон" із Державного бюджету України судовий збір в розмірі 920,47 грн, сплачений відповідно до платіжного доручення №270400 від 05 червня 2019 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи №902/468/19.
В решті рішення залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
4. Справу №902/468/19 повернути Господарському суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений "27" листопада 2019 р.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Савченко Г.І.
Суддя Миханюк М.В.