25.11.2019 року м.Дніпро Справа № 904/960/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузнецова В.О.,
суддів Вечірка І.О., Чус О.В.,
секретар судового засідання Крицька Я.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2019 (повне рішення складено 20.06.2019, суддя Манько Г.В.) у справі
за позовом Фонду Державного майна України
до відповідача-1 товариства з обмеженою відповідальністю "ДП КОМФОРТ"
відповідача-2 об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 46"
третя особа-1 без самостійних позовних вимог на боці позивача орган самоорганізації населення "Будинковий комітет "Лідер" будинку АДРЕСА_2"
третя особа-2 без самостійних позовних вимог на боці позивача комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради
про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння
І.Короткий зміст і підстави позовних вимог.
У березні 2019 року Фонд державного майна України звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ДП КОМФОРТ" та об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 46" про визнання недійсним договору дарування, укладеного 07.04.2017 №724 між об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 46" у м.Дніпро та товариством з обмеженою відповідальністю "ДП КОМФОРТ"; витребування з чужого незаконного володіння - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перемога 46» на користь держави в особі Фонду державного майна України частки в розмірі 321/1000 приміщень в будівлі гуртожитку (літера А-12), розташованого за адресою: вулиця Генерала Алмазова, будинок № 18/9 та визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України на зазначену частку приміщень в будівлі гуртожитку; відшкодування судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що з урахуванням ч.2 ст.3 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст.4,127-131 Житлового кодексу Української РСР, ст.1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", гуртожитки як об'єкти державного житлового фонду не підлягали приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна", отже, відповідно і гуртожиток на АДРЕСА_2 не був приватизований у складі єдиного майнового комплексу Дніпропетровської ВТФ "Оріль" та залишився у державній власності.
ТОВ КП "Комфорт" не набуло право власності на спірне майно та не мало права ним розпоряджатися, оскільки договір купівлі-продажу частині будівлі гуртожитку А-12 за адресою: АДРЕСА_2, від 13.11.2017, укладений між товариством та ДП "Оріль" є нікчемним, що було встановлено апеляційним судом Дніпропетровської області в межах розгляду справи №2-242/10.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 12.05.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2016 у справі №904/10561/15 встановлено, що ДП "Оріль" не мало правових підстав для внесення спірного майна до статутного капіталу ТОВ КП "Комфорт".
Судовими рішеннями господарських судів першої, апеляційної та касаційної інстанції у справі №910/10830/13 встановлено, що до початку приватизації та після її завершення спірний гуртожиток не був у складі цілісного майнового комплексу.
Посилаючись на приписи ст.387,388 Цивільного кодексу України, оскільки вищезазначене майно в гуртожитку по АДРЕСА_2 вибуло з володіння власника поза його волею, позивач вважає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідає вимогам чинного законодавства і підтверджена належними і допустимими доказами.
ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2019 у даній справі позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір дарування, укладений 07.04.2017 №724 між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 46" та товариством з обмеженою відповідальністю "ДП Комфорт", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. Визнано право власності за державою в особі Фонду державного майна України на приміщення, частину будівлі гуртожитку літ.А-12 (частка 321/1000): І поверх: приміщення ІІІ-1; ІІІ-2а; IV-I;V-I;VІІІ-I;ІХ-І, площею 85,5 кв.м; II поверх: приміщення IІI -17,20,23,24,25,IV-2;V-2; VIII-2; ІХ-2; ІI-1; ІІ-2 площею 151,8 кв.м; IIІ поверх: приміщення ІII-25, 26, 27, 28, 29, 30, 31; приміщення IV-3;V-3;VIII-3;ІХ-3;III-1; ІІІ-2; ІІІ-З; ІІІ-4, площею 154,8 кв. м; IV поверх: приміщення ІІІ-36,37,38,39,40,42,43,44,57, приміщення IV-14; V-4; VIII-4; ІХ-4; IV-1,2,3,4, площею 156 кв. м; V поверх: приміщення ІІІ-46,47, 50, 51, 52, 54, 55, 56, приміщення IV-5; V-5; VIII-5; ІХ-5; V-1,2,3, 4, площею 154,8 кв. м; VI поверх: приміщення ІІІ-58, 59, 62, 63, 64,65 ,68; приміщення IV-6; V-6; VIII-6; ІХ-6; VI-1, 2, 3, 4, площею 154,8 кв. м; VII поверх: приміщення ІІІ-69,70,73,74,75,76,79; приміщення IV-7; V-7; VIII-7; ІХ-7; VII-1,2,3,4, площею 156,3 кв. м; VIII поверх: приміщення ІІІ-80,82,84,85,86,88,89,90, IV-8; V-8; VIII-8; ІХ-8; VIII-1,2,3,4, площею 155,6 кв. м; IX поверх: приміщення ІІІ-91, 93, 95, 96, 97, 100, 101; IV-9; V-9; VIII-9;ІХ-9; IX-1,2,3,4, площею 154,8 кв. м; X поверх: приміщення ІІІ-102, 105, 106, 107, 108, 110, 112, приміщення IV-10; V-10; VIII-10; ІХ-10; Х-1, 2, 3, 4, площею 154,8 кв. м; XI поверх: приміщення ІІІ-113, 115,116, 117, 118, 120, 123; приміщення IV-11; V-11; VIII-11; ІХ-11; XI-1, 2, 3, 4, площею 154,8 кв. м; XII поверх: приміщення ІІІ-124, 126, 128, 129, 130, 133, 134; приміщення IV-12; V-12; VIII-12; ІХ-12; XII-1, 2, 3, 4, площею 156,3 кв.м. Загальна площа (частка 321/1000) -1790,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Витребувано з чужого незаконного володіння Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 46" на користь держави в особі Фонду державного майна України приміщення, частину будівлі гуртожитку літ.А-12 (частка 321/1000): І поверх: приміщення ІІІ-1; ІІІ-2а; IV-I; V-I; VІІІ-I; ІХ-І, площею 85,5 кв. м; I поверх: приміщення IІI -17, 20, 23, 24, 25, IV-2; V-2; VIII-2; ІХ-2; ІI-1; ІІ-2 площею 151,8 кв. м; IIІ поверх: приміщення ІII-25, 26, 27, 28, 29, 30, 31; приміщення IV-3; V-3; VIII-3; ІХ-3; III-1; ІІІ-2; ІІІ-З; ІІІ-4, площею 154,8 кв. м; IV поверх: приміщення ІІІ-36, 37, 38, 39, 40, 42, 43, 44, 57, приміщення IV-14; V-4; VIII-4; ІХ-4; IV-1,2,3,4, площею 156 кв. м; V поверх: приміщення ІІІ-46 ,47, 50, 51, 52, 54, 55, 56, приміщення IV-5; V-5; VIII-5; ІХ-5; V-1, 2, 3, 4, площею 154,8 кв. м; VI поверх: приміщення ІІІ-58, 59, 62, 63, 64,65 ,68; приміщення IV-6; V-6; VIII-6; ІХ-6; VI-1, 2, 3, 4, площею 154,8 кв. м; VII поверх: приміщення ІІІ-69, 70, 73, 74, 75, 76, 79; приміщення IV-7; V-7; VIII-7; ІХ-7; VII-1,2,3,4, площею 156,3 кв. м; VIII поверх: приміщення ІІІ-80, 82, 84, 85, 86, 88, 89, 90, IV-8; V-8; VIII-8; ІХ-8; VIII-1,2,3,4, площею 155,6 кв. м; IX поверх: приміщення ІІІ-91, 93, 95, 96, 97, 100, 101; IV-9; V-9; VIII-9;ІХ-9; IX-1,2,3,4, площею 154,8 кв. м; X поверх: приміщення ІІІ-102, 105, 106, 107, 108, 110, 112, приміщення IV-10; V-10; VIII-10; ІХ-10; Х-1, 2,3,4, площею 154,8 кв.м; XI поверх: приміщення ІІІ-113,115,116,117,118,120,123; приміщення IV-11; V-11; VIII-11; ІХ-11; XI-1,2,3,4, площею 154,8 кв. м; XII поверх: приміщення ІІІ-124, 126,128,129,130,133,134; приміщення IV-12; V-12; VIII-12; ІХ-12; XII-1,2,3,4, площею 156,3 кв.м. Загальна площа (частка 321/1000) -1790,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Комфорт" на користь Фонду державного майна України 2 881 грн. 50 коп. судового збору. Стягнуто з об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 46" на користь Фонду державного майна України 2 881 грн. 50 коп. судового збору.
Рішення місцевого господарського суду вмотивоване тим, що нерухоме майно - приміщення загального користування будівлі гуртожитку А-12 відповідно до закону не підлягало приватизації, а тому є державною власністю, уповноваженим органом управління яким згідно закону є Фонд державного майна України. Зазначений факт встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Спірне майно вибуло з володіння держави поза її волею. Фондом державного майна України, якому власником делеговано право розпорядження майном, не надавалась згода на його відчуження. Розпорядження майном за договором дарування здійснено юридичною особою, яка не є його власником. Відтак нерухоме майно може бути витребувано у власність держави із чужого незаконного володіння. Чинне законодавство України не позбавляє власника унаслідок порушення його права можливості звертатися до суду з вимогою про оспорювання законності правочину щодо відчуження належного йому майна.
ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи
3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погоджуючись з ухваленим у справі рішенням господарського суду, фізична особа ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі, посилаючись на вирішення місцевим господарським судом питання про її права на спірне майно, звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, пославшись на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи. На думку скаржника, судом допущені системні порушення норм процесуального права щодо юрисдикції господарського суду та неправильне застосування норм матеріального права. Суд не дав належної юридичної оцінки наявним у справі обставинам. Вважає, що рішенням суду першої інстанції порушені її цивільні права, які мають бути захищені в порядку цивільного судочинства, з обов'язковим залученням її та інших власників житлових і нежитлових приміщень до участі в розгляді справи.
Просить апеляційний суд скасувати прийняте рішення та закрити провадження у справі у зв'язку з порушенням юрисдикції господарського суду.
В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування і порушення судом першої інстанції положень ч.2 ст.4, ч.2 ст.51, п.6 ч.1 ст.20, п.1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.
До апеляційної скарги, заявником додано додаткові докази, зокрема, копію технічного паспорту приміщення АДРЕСА_1; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; копію договору купівлі продажу нерухомого майна від 03.03.2016; план VIII поверху гуртожитку літ. А-12, будинок АДРЕСА_2.
Колегія суддів приймає зазначені докази до розгляду, оскільки апелянта не приймав участь у судовому засіданні суду першої інстанції, а тому був позбавлений можливості подати ці докази.
3.2 Доводи інших учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу орган самоорганізації населення "Будинковий комітет "Лідер" будинку АДРЕСА_2" просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду без змін, оскільки вважає його законним і обґрунтованим, а доводи і аргументи апеляційної скарги такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Заявник зазначає, що з наявних доказів вбачається, що балкон VIII-4 не є власністю апелянта. Отже, приміщення АДРЕСА_1 та його складові не є предметом позову у даній справі.
З метою повного та всебічного вирішення спору, колегія суддів приймає до розгляду надані до зазначеного відзиву на апеляційну скаргу відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд залишити скаргу без задоволення, а судове рішення - без зміни, з посиланням на його законність та обґрунтованість.
Позивач вважає, що рішенням господарського суду не вирішувалося питання щодо прав і обов'язків апелянта та це жодним чином не вплинуло на її права та інтереси, оскільки предметом позову був не балкон площею 0,7 кв.м., а приміщення, частина будівлі гуртожитку літ.А-12 (частка 321/100).
IV. Апеляційне провадження.
4.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2019 для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді Кузнецова В.О., суддів Вечірка І.О., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2019 фізичній особі ОСОБА_1 , яка не брала часті у справі, поновлено пропущений з поважної причини строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2019 та відкрите апеляційне провадження за її апеляційною скаргою. Справу призначено до розгляду на 17.10.2019. Зазначеною ухвалою зупинено дію рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2019.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суд від 17.10.2019 оголошено перерву в судовому засіданні до 05.11.2019.
31.10.2019 та 04.11.2019 до суду апеляційної інстанції надійшли заяви свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
З метою забезпечення належного та якісного розгляду справи, а також можливості учасникам процесу належним чином реалізовувати свої права законодавець передбачає правило швидкого та повного подання наявних доказів у справі.
Одним із джерел доказування є, зокрема, показання свідків.
Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи (частина перша 1 ст.87 Господарського процесуального кодексу України).
Показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка, а його підпис на заяві посвідчується нотаріусом (ч.ч.1,3 ст.88 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини четвертої ст.88 Господарського процесуального кодексу України заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів
Водночас за змістом частини першої ст.89 Господарського процесуального кодексу України свідок може бути викликаний судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи лише у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.
Враховуючи відсутність клопотання учасників справи про виклик свідків, колегія суддів не вбачає підстав для прийняття відповідних заяв до розгляду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суд від 05.11.2019 оголошено перерву в судовому засіданні до 25.11.2019.
05.11.2019 до суду апеляційної інстанції надійшла заява третьої особи про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Бабушкінського районного суду у справі №201/4946/17 за позовом Фонду державного майна України до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення НОМЕР_3 від 03.03.2016 за реєстровим №279.
Зазначена заява обґрунтована посиланням на приписи частини п'ятої ст.227 Господарського процесуального кодексу України. На думку заявника, у даному конкретному випадку існує об'єктивна неможливість розгляду справи, оскільки зібрані у справі №904/960/16 докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду у справі №201/4946/17.
У відповідності до п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатись на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Колегія суддів не вбачає підстав для зупинення провадження у справі, оскільки в матеріалах справи містяться достатні докази для встановлення та оцінки фактів, які є предметом судового розгляду, заявлена підстава для зупинення не є обставиною, що унеможливлює розгляд даної апеляційної скарги, оскільки апеляційний господарський суд переглядає законність рішення господарського суду на момент його прийняття.
25.11.2019 у судове засідання з'явилися скаржник, представники позивача та третьої особи.
Інші учасники справи наданими їм процесуальним правом не скористалися та не забезпечили в судове засідання явку повноважних представників, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, враховуючи те, що участь в судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників справи.
25.11.2019 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
4.2. Стислий виклад обставин, встановлених судами.
07 квітня 2017 року між товариством з обмежено відповідальністю "ДП КОМФОРТ" (дарувальник) та об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 46" (обдаровуваний) укладено договір дарування нерухомого майна - місць загального користування в будівлі гуртожитку літ. А-12, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. та зареєстрований в реєстрі за №124.
За умовами договору дарувальник подарував, а обдаровуваний прийняв в дар 321/1000 частину гуртожитку літ.А-12, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, а саме: І поверх: приміщення ІІІ-1; ІІІ-2а; IV-I;V-I;VІІІ-I;ІХ-І, площею 85,5 кв.м; II поверх: приміщення IІI -17,20,23,24,25,IV-2;V-2; VIII-2; ІХ-2; ІI-1; ІІ-2 площею 151,8 кв.м; IIІ поверх: приміщення ІII-25, 26, 27, 28, 29, 30, 31; приміщення IV-3;V-3;VIII-3;ІХ-3;III-1; ІІІ-2; ІІІ-З; ІІІ-4, площею 154,8 кв. м; IV поверх: приміщення ІІІ-36,37,38,39,40,42,43,44,57, приміщення IV-14; V-4; VIII-4; ІХ-4; IV-1,2,3,4, площею 156 кв. м; V поверх: приміщення ІІІ-46,47, 50, 51, 52, 54, 55, 56, приміщення IV-5; V-5; VIII-5; ІХ-5; V-1,2,3, 4, площею 154,8 кв. м; VI поверх: приміщення ІІІ-58, 59, 62, 63, 64,65 ,68; приміщення IV-6; V-6; VIII-6; ІХ-6; VI-1, 2, 3, 4, площею 154,8 кв. м; VII поверх: приміщення ІІІ-69,70,73,74,75,76,79; приміщення IV-7; V-7; VIII-7; ІХ-7; VII-1,2,3,4, площею 156,3 кв. м; VIII поверх: приміщення ІІІ-80,82,84,85,86,88,89,90, IV-8; V-8; VIII-8; ІХ-8; VIII-1,2,3,4, площею 155,6 кв. м; IX поверх: приміщення ІІІ-91, 93, 95, 96, 97, 100, 101; IV-9; V-9; VIII-9;ІХ-9; IX-1,2,3,4, площею 154,8 кв. м; X поверх: приміщення ІІІ-102, 105, 106, 107, 108, 110, 112, приміщення IV-10; V-10; VIII-10; ІХ-10; Х-1, 2, 3, 4, площею 154,8 кв. м; XI поверх: приміщення ІІІ-113, 115,116, 117, 118, 120, 123; приміщення IV-11; V-11; VIII-11; ІХ-11; XI-1, 2, 3, 4, площею 154,8 кв. м; XII поверх: приміщення ІІІ-124, 126, 128, 129, 130, 133, 134; приміщення IV-12; V-12; VIII-12; ІХ-12; XII-1, 2, 3, 4, площею 156,3 кв.м. Загальна площа (частка 321/1000) -1790,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Витребувано з чужого незаконного володіння Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 46" на користь держави в особі Фонду державного майна України приміщення, частину будівлі гуртожитку літ.А-12 (частка 321/1000): І поверх: приміщення ІІІ-1; ІІІ-2а; IV-I; V-I; VІІІ-I; ІХ-І, площею 85,5 кв. м; I поверх: приміщення IІI -17, 20, 23, 24, 25, IV-2; V-2; VIII-2; ІХ-2; ІI-1; ІІ-2 площею 151,8 кв. м; IIІ поверх: приміщення ІII-25, 26, 27, 28, 29, 30, 31; приміщення IV-3; V-3; VIII-3; ІХ-3; III-1; ІІІ-2; ІІІ-З; ІІІ-4, площею 154,8 кв. м; IV поверх: приміщення ІІІ-36, 37, 38, 39, 40, 42, 43, 44, 57, приміщення IV-14; V-4; VIII-4; ІХ-4; IV-1,2,3,4, площею 156 кв. м; V поверх: приміщення ІІІ-46 ,47, 50, 51, 52, 54, 55, 56, приміщення IV-5; V-5; VIII-5; ІХ-5; V-1, 2, 3, 4, площею 154,8 кв. м; VI поверх: приміщення ІІІ-58, 59, 62, 63, 64,65 ,68; приміщення IV-6; V-6; VIII-6; ІХ-6; VI-1, 2, 3, 4, площею 154,8 кв. м; VII поверх: приміщення ІІІ-69, 70, 73, 74, 75, 76, 79; приміщення IV-7; V-7; VIII-7; ІХ-7; VII-1,2,3,4, площею 156,3 кв. м; VIII поверх: приміщення ІІІ-80, 82, 84, 85, 86, 88, 89, 90, IV-8; V-8; VIII-8; ІХ-8; VIII-1,2,3,4, площею 155,6 кв. м; IX поверх: приміщення ІІІ-91, 93, 95, 96, 97, 100, 101; IV-9; V-9; VIII-9;ІХ-9; IX-1,2,3,4, площею 154,8 кв. м; X поверх: приміщення ІІІ-102, 105, 106, 107, 108, 110, 112, приміщення IV-10; V-10; VIII-10; ІХ-10; Х-1, 2,3,4, площею 154,8 кв.м; XI поверх: приміщення ІІІ-113,115,116,117,118,120,123; приміщення IV-11; V-11; VIII-11; ІХ-11; XI-1,2,3,4, площею 154,8 кв. м; XII поверх: приміщення ІІІ-124, 126,128,129,130,133,134; приміщення IV-12; V-12; VIII-12; ІХ-12; XII-1,2,3,4, площею 156,3 кв.м. Загальна площа (частка 321/1000) -1790,3 кв.м,
У пункті 2 договору зазначено, що відчужуване нерухоме майно належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008 у справі №39/97-08, зареєстрованого в електронному Реєстрі праввласностіі на нерухоме майно 24.06.2008. Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19795820 від 06.08.2018 комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради за №19316985.
З представлених скаржником матеріалів убачається, що 03 березня 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю "КП КОМФОРТ" та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1.1 якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність житлове приміщення НОМЕР_3 гуртожитку літ.А-12, що належить продавцю на праві приватної власності, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 і сплачує за нього ціну, визначену цим договором.
Згідно п.1.2 договору зазначене нерухоме майно належить продавцю на праві приватної власності на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2015, справа №904/10561/15. Право власності на об'єкт нерухомості зареєстровано за №13002091 державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. 25.01.2016, за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 833172312101.
Опис об'єкта, згідно технічного паспорту, інвентаризаційна справа №617/808, виданого 29.02.2016 фізичною особою-підприємцем Стороженко В.Л.: приміщення НОМЕР_3 гуртожитку літ.А-12 на VIII поверсі, яке складається з: 1 - коридор, площею 4,0 кв.м, 2 - душова, площею 0,9 кв.м., 3-туалет, площею 1,0 кв.м; 4 - житлова, площею 11,7 кв.м.; 5 - житлова площею 18,1 кв.м., 6 - житлова, площею 14,0 кв.м.; І - балкон, площею 0,7 кв.м; житловою площею 43,8 кв.м, загальною площею 50,4 кв.м. (п.1.3 договору).
За умовами п.1.4 договору оціночна вартість відчужуваного нерухомого майна складає 54 600,00 грн.
Право власності фізичної особи ОСОБА_1 на вказане майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.03.2016 за №13550593.
4.3. Позиція апеляційного господарського суду у справі.
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, подані заперечення, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У статті 129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Перегляд судових рішень в апеляційному порядку як невід'ємна частина конституційного права на судовий захист гарантує можливість відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Положеннями частини першої статті 254 Господарського процесуального кодексу України визначено, що особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Відтак, згідно нормам законодавства зазначена особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або факт того, що безпосередньо судовим рішенням вирішено питання про її право або законний інтерес, чи обов'язок, що є необхідною передумовою для здійснення апеляційного перегляду судового рішення.
Предметом спору в оскаржуваному рішенні є матеріально-правові вимоги Фонду державного майна України щодо визнання недійсним укладеного договору дарування, визнання за державою права власності на частину приміщень загального користування в будівлі гуртожитку А-12, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, та витребування на користь держави зазначеного нерухомого майна з чужого незаконного володіння об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перемога 46».
Скаржник зазначає, що відповідач 2 - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перемога 46» при укладенні спірного договору дарування згідно нормам закону не могло бути одноособовим власником приміщень загального користування в будівлі гуртожитку літ. А-12, з приводу яких виник спір, оскільки фактично існують правовідносини співвласності з фізичними особами. Житлове приміщення за АДРЕСА_1, в тому числі балкон площею 0,7 кв.м., який прилягає до кімнати, належить їй - ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 03 березня 2016 року. Вказаний правочин приватним нотаріусом в установленому законом порядку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Фонд державного майна України не є власником гуртожитку А-12, оскільки відсутнє проведення реєстрації за позивачем речового права на спірний об'єкт нерухомості в Державному реєстрі за №866926421101.
Іншим мешканцям гуртожитку на праві приватної власності належать різні житлові приміщення (кімнати) в будівлі АДРЕСА_2. Тому, на думку скаржника, всі власники житлових приміщень - фізичні особи відповідно до вимог законодавства є рівноправними співвласниками нерухомого майна - приміщень загального користування гуртожитку, щодо яких виник спір у цій справі. При цьому судом не були встановлені обставини індивідуальної визначеності спірного нерухомого майна у відповідності до вимог статті 184 Цивільного кодексу України.
Господарський суд в своєму рішенні безпідставно визнав одноособове право власності за Фондом державного майна України на приміщення загального користування гуртожитку, а також вже визнав право власності на належний їй за правочином балкон, чим по суті позбавив її права власності у спільному майні загального користування в багатоквартирному будинку та порушив її права як співвласника у спільному майні.
За таких обставин цей спір пов'язаний з правом спільної власності на приміщення загального користування фізичних осіб, які не є підприємцями.
Скаржник вважає, що для розгляду спору про право власності на спільне майно як сторона у справі повинні бути залучені всі власники житлових і нежитлових приміщень гуртожитку А-12, які є фізичними особами, що неможливо зробити в господарському процесі із-за імперативної заборони пунктом 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджується, що договір дарування, укладений 07 квітня 2017 року за № 724 між ТОВ «ДП КОМФОРТ» та ОСББ «Перемога 46», підлягає визнанню недійсним в судовому порядку у зв'язку з невідповідністю вимогам закону, але тільки в порядку цивільного судочинства.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДП КОМФОРТ» не є одноособовим власником нерухомого майна загального користування в спірному гуртожитку, оскільки існують інші співвласники цього майна. Скаржник вказує, що спір про визнання права власності на спірне нерухоме майно не може розглядатись за правилами господарського процесу, а тільки в порядку цивільного судочинства, тому що він безпосередньо пов'язаний з правом власності на нерухоме майно в гуртожитку А-12 фізичних осіб, які не є підприємцями. Позовна вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння є похідною від вимоги про визнання права власності.
Згідно до частини першої статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 41 Конституції України, частини першої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.
Колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що у відповідності до норми статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.
За приписами статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Нормою частин першою, третьою та четвертою статті 334 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відтак, саме з державною реєстрацією права власності, як завершальною стадією визнання права власності за особою, закон пов'язує підтвердження того, що цій особі належить право користування, володіння та розпорядження майном.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону (частини друга, четверта статті 3 Закону).
Матеріалами справи документально підтверджено, що речове право приватної власності на житлове приміщення № НОМЕР_17, яке складається з: 1 - коридор, площею 4,0 кв.м, 2 - душова, площею 0,9 кв.м., 3-туалет, площею 1,0 кв.м; 4 - житлова, площею 11,7 кв.м.; 5 - житлова площею 18,1 кв.м., 6 - житлова, площею 14,0 кв.м.; І - балкон, площею 0,7 кв.м; житловою площею 43,8 кв.м, загальною площею 50,4 кв.м., в будинку АДРЕСА_2 в установленому законом порядку зареєстроване за ОСОБА_1 в Державному реєстрі 03.03.2016 за № 13550593.
Згідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Закріплена в даній нормі права презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Зі змісту судових рішень по справі № 201/4946/17 убачається, що 05 квітня 2017 року Фонд державного майна України звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового приміщення АДРЕСА_1, від 03.03.2016.
Зазначена цивільна справа передана з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська та ухвалою місцевого суду від 09.10.2018 прийнята до провадження.
На теперішній час справа № 201/4946/17 не розглянута, судове рішення по ній не прийнято.
З матеріалів господарської справи вбачається, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2, власником приміщення НОМЕР_16 (реєстраційний номер 1739798612101) є ОСОБА_5 (номер запису про право власності 29806458); власником приміщення НОМЕР_15 (реєстраційний номер 1656008612101) є ОСОБА_6 (номер запису про право власності 14482678); власником приміщення НОМЕР_14 (реєстраційний номер 920246912101) є ОСОБА_6 (номер запису про право власності 14482678); власником приміщення НОМЕР_13 (реєстраційний номер 920240812101) є ОСОБА_6 (номер запису про право власності 14482486); власником приміщення НОМЕР_12 (реєстраційний номер 920235312101) є ОСОБА_6 (номер запису про право власності 14482379); власником приміщення НОМЕР_11 (реєстраційний номер 920231112101) є ОСОБА_6 (номер запису про право власності 14482298); власником приміщення НОМЕР_10 (реєстраційний номер 920204712101) є ОСОБА_6 (номер запису про право власності 14481827); відомості щодо власника приміщення НОМЕР_9 (реєстраційний номер 920181612101) - відсутні; власником приміщення НОМЕР_8 (реєстраційний номер 914411412101) є ОСОБА_7 (номер запису про право власності 14379214); власником приміщення НОМЕР_7 (реєстраційний номер 914384512101) є ОСОБА_7 (номер запису про право власності 14378723); власником приміщення НОМЕР_6 (реєстраційний номер 914337012101) є ОСОБА_7 (номер запису про право власності 14377889); власником приміщення НОМЕР_5 (реєстраційний номер 914307412101) є ОСОБА_7 (номер запису про право власності 14377397); власником приміщення НОМЕР_4 (реєстраційний номер 893967112101) є ОСОБА_8 (номер запису про право власності 14022179); власником приміщення НОМЕР_3 (реєстраційний номер 866926412101) є ОСОБА_1 (номер запису про право власності 13550593); власником приміщення НОМЕР_2 (реєстраційний номер 860038512101) є ОСОБА_9 (номер запису про право власності 13437161); власником приміщення НОМЕР_1 (реєстраційний номер 859912012101) є ОСОБА_10 (номер запису про право власності 13435709).
Статтею 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання (частини перша, четверта статті 4 цього Закону).
Положеннями статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначені терміни: 1) багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна; 2) допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); 3) нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна; 5) співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; 6) спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Частинами першою, другою статті 4 цього Закону передбачено що власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.
За правилами частини першої статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Співвласники мають право: 1) вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; 2) брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника (частина перша статті 6 цього Закону).
Частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Тим самим, співвласники майна багатоквартирного будинку є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися приміщеннями загального користування. Ніхто з них не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями.
Частиною першою статті 386 Цивільного кодексу України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що оскаржуване рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2019 року по справі № 904/960/19 безпосередньо стосується речового права та власного інтересу ОСОБА_1 на предмет правочину. При цьому в судовому рішенні вирішені питання щодо суб'єктивних матеріальних прав та охоронюваних законом інтересів скаржника як співвласника спільного майна загального користування багатоповерхового будинку АДРЕСА_2, тому скаржник має процесуальні підстави для звернення з апеляційною скаргою, яка підлягає розгляду по суті.
Гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_2, збудовано за рахунок централізованих джерел фінансування, для Дніпропетровського взуттєвого об'єднання.
Рішенням Дніпропетровської міської Ради народних депутатів трудящих № 191 від 29 березня 1974 року затверджено Акт держкомісії від 28.03.1974 про прийняття в експлуатацію гуртожитку на 682 місця, збудованого СУ-1 для Дніпропетровського взуттєвого об'єднання.
Наказом від 21.03.1989 Дніпропетровське виробниче взуттєве об'єднання реорганізоване в Дніпропетровське виробничо-торгове взуттєве об'єднання. На підставі наказу від 08.04.1993 №151 Дніпропетровське виробничо-торгове взуттєве об'єднання ліквідоване, а на його базі створено орендне підприємство Дніпропетровська виробничо-торговельна взуттєва фірми «Оріль».
08.09.1993 між Фондом державного майна України (продавець) в особі представника ОСОБА_11 та організацією орендарів, створеною трудовим колективом Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми "Оріль" (покупець), від імені якої діяв голова ради організації орендарів ОСОБА_12 , було укладено договір купівлі-продажу № КП-151, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив цілісний майновий комплекс - Дніпропетровську виробничо-торгівельну взуттєву фірму "Оріль", яка знаходиться в м.Дніпропетровську по вул. Ю. Фучіка, 18, вартістю 2 001 848 тис. крб, зданий їй в оренду з правом викупу, на земельній ділянці 6,4768 га. На підставі акта прийому-передачі від 28.10.1993 продавець передав, а покупець прийняв майно за договором купівлі-продажу № КП-151.
При цьому гуртожиток належав організації орендарів Дніпропетровського виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль» на праві повного господарського відання.
08.09.1993 між Фондом державного майна України (продавець) в особі представника Попової А. А . та організацією орендарів, створеною трудовим колективом Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми "Оріль" (покупець), від імені якої діяв голова ради організації орендарів ОСОБА_12 , було укладено договір купівлі-продажу № КП-151, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив цілісний майновий комплекс - Дніпропетровську виробничо-торгівельну взуттєву фірму "Оріль", яка знаходиться в м.Дніпропетровську по вул. Ю. Фучіка, 18, вартістю 2 001 848 тис. крб, зданий їй в оренду з правом викупу, на земельній ділянці 6,4768 га.
На підставі акта прийому-передачі від 28.10.1993 продавець передав, а покупець прийняв майно за договором купівлі-продажу № КП-151.
28.12.1993 за реєстраційним № П-138 головою Фонду державного майна України видано свідоцтво про власність, яке підтверджує право власності на цілісний майновий комплекс за покупцем згідно умов договору купівлі-продажу та акта прийому-передачі.
У подальшому Дніпропетровська виробничо-торгівельна взуттєва фірма "Оріль" 6yла реорганізована в акціонерне товариство «Оріль». Надалі акціонерне товариство «Оріль» було перетворено в закрите акціонерне товариство «Оріль».
Фонд державного майна України стверджує, що у відповідності до вимог статей 4, 127-131 Житлового кодексу України, норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», які були чинними на 1993 рік, гуртожитки, що належали підприємствам на праві повного господарського відання, не відносились до об'єктів державного житлового фонду та не підлягали приватизації. Тому спірний гуртожиток не був включений до складу цілісного майнового комплексу, який перейшов у власність Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми "Оріль" відповідно до договору купівлі-продажу № КП-151 від 08.09.1993, тому залишився і перебуває у державній власності. Повноваження щодо управління майном державної власності, в тому числі і спірним майном, з урахуванням приписів статті 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року № 2558-ХІІ, були покладені саме на Фонд державного майна України.
Цей преюдиційний факт, на думку позивача по справі, підтверджено рішенням господарського суду міста Києва від 26 листопада 2013 року (справа № 910/10830/13), залишеного без зміни постановами Київського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2016 року та Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. Судове рішення набрало законної сили.
За правилами статті 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, яке належить державі Україна. Управління майном, що є у державній власності, здійснюються державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
В силу частини першої статті 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема, захист майнових прав державних підприємств, установ та організацій, повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства.
Відповідно до вимог статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним (частини перша, друга статті 16 Цивільного кодексу України).
Зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Власник має право витребувати своє майно: від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (статті 387 Цивільного кодексу України) та від добросовісного набувача у всіх випадках, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (частина третя статті 388 Цивільного кодексу України).
Матеріалами справи встановлено, що станом на час укладення оскаржуваного договору дарування - 07 квітня 2017 року речове право власності на нерухоме майно - частину приміщень будівлі АДРЕСА_2 значилось зареєстрованим в Державному реєстрі прав власності з 24.06.2008 № 19316985 за товариством з обмеженою відповідальністю «ДП КОМФОРТ» на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008 у справі № 39/97-08 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДП КОМФОРТ» до дочірнього підприємства «ОРІЛЬ» м.Дніпропетровськ про визнання договору купівлі-продажу від 13 листопада 2007 року дійсним та визнання права власності
Між тим зазначене рішення місцевого господарського суду постановою Вищого господарського суду України від 18 лютого 2009 року скасоване і справу передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2009 року провадження у справі припинено у зв'язку з ліквідацією сторони у справі - дочірнього підприємства «ОРІЛЬ».
Проаналізувавши наведені обставини в їх сукупності та взаємозв'язку, згідно представлених доказів колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність між юридичними особами та фізичною особою ОСОБА_1 - власницею житлових приміщень в гуртожитку А-12, яка не приймала участі в розгляді господарської справи, матеріально - правових спірних правовідносин з приводу права на предмет правочину - права співвласності на місця загального користування в будівлі багатоповерхового будинку АДРЕСА_2.
Апеляційний суд звертає увагу, що згідно матеріалів справи - даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інші фізичні особи: ОСОБА_5 , є ОСОБА_6 є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 є власниками житлових приміщень гуртожитку А-12 і за нормами законодавства є співвласниками приміщень загального користування у цій будівлі, однак вони також не були залучені до участі у розгляді справи.
В такому випадку, на переконання колегії судів апеляційної інстанції, оскаржуване рішення господарського суду порушує не лише матеріальні права фізичної особи, не залученої у встановленому законом порядку до участі у справі, а й її процесуальні права, які випливають з сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Таким чином, беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, апеляційний суд вважає, що фактично існуючий спір про право власності між юридичними особами та фізичною особою, яка відповідно до вимог закону є співвласником спірного нерухомого майна, має приватноправовий характер, оскільки обумовлений порушенням майнового особистого інтересу конкретного суб'єкту - фізичної особи, та підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових правовідносин.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до положень частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктом 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.
Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом (стаття 21 Господарського процесуального кодексу України).
Між тим за загальними правилами, передбаченими в частині першій статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають з приватноправових відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Зважаючи на викладені обставини, проаналізувавши наведені правові норми, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що справа не підлягає розгляду в господарському суді, тому що фізична особа не є підприємцем, між нею та сторонами у справі - юридичними особами відсутні господарські відносини. Даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі №686/23445/17 у правовому висновку наголошує, що порушення правил юрисдикційності спору не можна вважати формальним міркуванням у розумінні вимог частини другої статті 410 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Таким чином, встановлене порушення у даних правовідносинах суб'єктивного права власності ОСОБА_1 , зумовлює необхідність залучення апеляційним судом цієї фізичної особи у статусі іншого відповідача.
Дійшовши висновку про необхідність залучення ОСОБА_1 у спірних правовідносинах в якості іншого відповідача, суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволення клопотання скаржника про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Проте чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості залучення до розгляду справи фізичної особи у якості відповідача на стадії апеляційного провадження. Справи у спорах щодо права власності, сторонами яких є фізичні особи, які не є підприємцями, не підлягають розгляду в господарському судочинстві.
4.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Не встановивши відповідних обставин, що входили до предмета доказування в даній справі, не перевіривши їх належними доказами, суд першої інстанції припустився порушення норм процесуального права при визначенні юрисдикції господарського суду, у зв'язку з чим колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до частини другої ст.278 Господарського процесуального кодексу України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
За приписами п.1 частини першої ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
4.5 Розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Щодо витрат, пов'язаних із вчиненням інших процесуальних дій для розгляду справи або підготовки до її розгляду, колегія суддів враховує таке.
Частиною 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частина восьма ст.129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Скаржник просить відшкодувати їй витрати, що пов'язані з апеляційним провадженням у справі у розмірі 3 257,81 грн., зокрема, витрати, пов'язані із переїздом до іншого населеного пункту для явки в судове засідання у розмірі 242,00 грн.; компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 433,49 грн.; витрати на виготовлення 11 фотокарток балконів - 66,00 грн., витрати на підготовку процесуальних документів станом на 24.11.2019, набір тексту, копіювання, друк - 2 156,66 грн.; поштові витрати станом на 24.11.2019 - 359,66 грн.
Суд зазначає, що наведені витрати не віднесені до переліку судових витрат наведеного в пунктах 1-3 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, втім аналізуючи їх на предмет відповідності витратам, вказаним у пункті 4 такої частини, суд дійшов висновку, що диспозиція такого пункту пов'язує віднесення витрат учасника судового процесу до категорії «витрат, пов'язаних з розглядом справи», а відтак і до категорії «судових витрат» - їх пов'язаність з вчиненням інших «процесуальних дій».
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесених витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зважаючи на положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у своїх рішеннях дійшов висновку, що для вирішення питання розподілу судових витрат суд має враховувати: пов'язаність цих витрат із розглядом справи; їх обґрунтованість і пропорційність предмету спору з огляду на ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату вирішення справи на репутацію сторін; публічний інтерес до справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17).
З системного аналізу статей 3,12,13,15,120,121,185,223,331,338 Господарського процесуального кодексу України будь-які дії учасника господарської справи, пов'язані із її розглядом судом - в т.ч. відправлення документів є процесуальною дією в розумінні п.4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, а відтак і витрати понесені такою стороною, відносяться до складу судових витрат.
Відповідно до ст.259 Господарського процесуального кодексу України, особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.
Скаржником надіслано іншим учасникам справи копію апеляційної скарги і доданих до неї документів на суму 255,00 грн., що підтверджується наявними у справі доказами, а тому наявні підстави для відшкодування цих витрат.
Поряд з викладеним, колегія суддів не вважає обґрунтованим включення скаржником до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, витрати, пов'язані із переїздом до іншого населеного пункту для явки в судове засідання у розмірі 242,00 грн.; компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 433,49 грн.; витрати на виготовлення 11 фотокарток балконів - 66,00 грн., витрати на підготовку процесуальних документів станом на 24.11.2019, набір тексту, копіювання, друк - 2 156,66 грн., оскільки заявником не доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Так, за змістом положень ст.ст.123,124,126-128 Господарського процесуального кодексу України, витрати сторони на проїзд, проживання та інші фінансові витрати, пов'язані із прибуттям в судове засідання учасника справи, не віднесені до судових витрат, які підлягають обов'язковому відшкодуванню.
При цьому, у даному випадку явка учасників справи у судове засідання судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, а тому участь у судовому засіданні була правом апелянта.
Колегія суддів приймає до уваги, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено стягнення на користь учасника справи компенсації за відрив від звичайних занять.
За змістом частини першої ст.127 Господарського процесуального кодексу України компенсація за відрив від звичайних занять виплачується лише свідку, у зв'язку з викликом до суду.
Крім того, апелянтом не зазначено методику на підставі якої здійснено розрахунок компенсації за відрив від звичайних занять, а також не доведено, які саме звичайні заняття вона була позбавлена виконувати, у зв'язку із явкою в судове засідання.
Щодо витрат на виготовлення 11 фотокарток балконів - 66,00 грн. та витрати на підготовку процесуальних документів станом на 24.11.2019, набір тексту, копіювання, друк - 2 156,66 грн., колегія суддів вважає, що в порушення приписів ст.ст.76,77 Господарського процесуального кодексу України заявником не доведено, що ці витрати були реальними та об'єктивно необхідними для вирішення даного спору.
Керуючись ст.ст.269,275,278,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2019 року у справі № 904/960/19 скасувати повністю.
Провадження у справі № 904/960/19 закрити.
Стягнути з Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9; код ЄДРПОУ 00032945) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати, пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій для розгляду справи або підготовки до її розгляду у розмірі 255 грн.
Стягнути з Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9; код ЄДРПОУ 00032945) в доход Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 8 644,50 грн.
Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Постанова складена у повному обсязі 28.11.2019.
Головуючий суддя В.О.Кузнецов
Судді О.В.Чус
І.О.Вечірко