Номер провадження: 22-ц/813/7471/19
Номер справи місцевого суду: 521/9098/19
Головуючий у першій інстанції Гранін В.Л.
Доповідач Цюра Т. В.
14.11.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М.,
За участю секретаря судового засідання: Ткачука В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 23 липня 2019 року про залишення заяви без розгляду по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області, Державна установа «Одеська виправна колонія (№14)» про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України
У травні 2019 року, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою, заінтересовані особи: Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області, Державна установа «Одеська виправна колонія (№14)», у якій просив суд встановити юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у неповнолітньому віці на території України за станом на 1991 рік, у тому числі за станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23 липня 2019 року заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи Головне управління ДМС України в Одеській області, Державна установа «Одеська виправна колонія (№14)», про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України - залишено без розгляду.
Роз'яснено заявнику можливість подачі до суду позовної заяви про визнання свого права на отримання громадянства України.
Не погоджуючись зі вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 23 липня 2019 року про залишення заяви без розгляду та направити цивільну справу №521/9098/19 до суду першої інстанції для продовження розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу, Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін (а.с. 79-89).
До суду апеляційної інстанції з'явився представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представник ГУДМС України в Одеській області - Кононєнко Н.О., інші учасники справи до суду не з'явилися, хоча були повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з'явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши пояснення осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана ухвала суду зазначеним вимогам не відповідає, з огляду на таке.
Так, залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту, районний суд виходив з того, що фактично з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право набуття громадянства України, який повинен розглядатись в порядку адміністративного судочинства, шляхом подання адміністративного позову в установленому законом порядку, а не в порядку окремого провадження.
Проте апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, оскільки із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.
Пунктом 1 Постанови Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» надано судам роз'яснення, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
З матеріалів справи вбачається, що заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, подано представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до суду в порядку окремого провадження з метою встановлення факту проживання ОСОБА_1 на території України за станом на 1991 рік, задля необхідності підтвердження його приналежності до громадянства України та оформлення паспорта громадянина України.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про громадянство України», громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України.
У апеляційній скарзі, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 на теперішній час вже є громадянином України, однак оскільки факт його проживання на території України станом на 1991 рік (24.08.1991 рік або 13.11.2019 року) не встановлений у судовому порядку, то він не може звернутися до Державної міграційної служби із заявою про підтвердження належності до громадянства та заявою про оформлення паспорта громадянства України.
Вказані доводи заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки ґрунтуються на положеннях Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України №215/2001 від 27.03.2001 року, Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою КМУ №302 від 25.03.2015 року.
Відповідно до пп. 2 п. 35 Порядку № 302 заявник для оформлення паспорта подає оригінали документів, що підтверджують громадянство (для підтвердження факту належності особи до громадянства України).
Згідно з п.10 Порядку №215/2001 для встановлення належності до громадянства України відповідно до п.п. 1 та 2 ч.1 ст. 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає один із документів, зазначених у переліку, зокрема судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
Крім того, з матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 у 2017 році вже звертався до Державної міграційної служби з наявними у нього документами, однак Листом ДМС України ГУДМСУ в Одеській області (а.с. 60-61), ОСОБА_1 було роз'яснено, що йому необхідно надати судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
З огляду на викладене висновок суду першої інстанції про те, що судове рішення необхідне
ОСОБА_1 для підтвердження свого права на отримання громадянства (в зв'язку із чим у справі наявний спір про право) є помилковим, оскільки паспорт громадянина України апелянт не може отримати без довідки про приналежність до громадянства України та оскільки довідку про приналежність до громадянства апелянт не може отримати без судового рішення про встановлення юридичного факту (оскільки такими є законодавчо встановлені умови розгляду ДМС заяви апелянта - до заяви має бути додане рішення суду), а тому ОСОБА_1 був вимушений звернутися до Малиновського районного суду м. Одеси із відповідною заявою в порядку окремого провадження.
Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції залишив поза увагою вимоги ст.315 ЦПК України, допустив порушення норм процесуального права і дійшов передчасного правового висновку, що існує спір про право та справа не підлягає розгляду в порядку окремого провадження і з цих підстав залишив заяву без розгляду.
Тому ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно до вимог ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 23 липня 2019 року - скасувати та заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області, Державна установа «Одеська виправна колонія (№14)» про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України - направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 22.11.2019 року.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: О.С. Комлева
С.М. Сегеда