Іменем України
20 листопада 2019 року
Київ
справа №804/3148/14
адміністративне провадження №К/9901/6591/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І.Я.,
суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2014 року у складі судді Потолової Г.В. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року у складі колегії суддів Лукманової О.М., Божко Л.А., Прокопчук Т.С. у справі № 804/3148/14 за позовом Приватного підприємства «Восход» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У лютому 2014 року Приватне підприємство «Восход» (далі - Підприємство, позивач) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - податковий орган, відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств з мотивів безпідставності його прийняття.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 7 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року, позов задовольнив. Скасував податкове-повідомлення рішення № 0000023240 від 25 лютого 2014 року.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що висновки, викладені в акті перевірки, не відповідають обставинам справи. Викладені в акті перевірки факти та висновки є безпідставними, оскільки ґрунтуються на припущеннях і не містять достатніх фактичних даних на підтвердження умовиводів про нікчемність правочинів, а відповідно є такими, що вчинені з порушенням норм чинного законодавства України.
У липні 2017 року відповідач подав касаційну скаргу, в якої посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якім відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили - в період з 29 січня 2014 року по 10 лютого 2014 року податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог чинного податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарської діяльності з ПАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» за період з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року. За результатами перевірки складено акт № 5/28-01-51-04-14/13464132 від 12 лютого 2014 року.
Висновками акта перевірки встановлено порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України, в результаті чого Підприємством у перевіряємому періоді занижено податок на прибуток на загальну суму 345 000 грн.
На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000023240 від 25 лютого 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 345 000 грн за основним платежем.
В ході перевірки податковий орган встановив, що витрати позивача по операціях з ПАТ «СК «Прогрес-Фонд» не пов'язані з господарською діяльністю та не підтверджені первинними документами. Внаслідок чого, відповідач дійшов висновку про завищення витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму 1 500 000 грн, що призвело до заниження об'єкта оподаткування за 2-4 квартали 2011 року. Витрати Підприємства на здійснення страхових платежів за Генеральними договорами добровільного страхування фінансових ризиків згідно страхового тарифу 15% у загальній сумі 1 500 000 грн не обумовлені економічною доцільністю та жодним чином не пов'язані з господарською діяльністю позивача. Податковий орган дійшов висновку, що правочини між Підприємством та ПАТ «СК «Прогрес-Фонд» здійснені без мети настання реальних наслідків.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, колегія суддів Верховного суду виходить з наступного.
Суди попередніх інстанцій встановили, що між ПАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» (страховик) та Підприємством (страхувальник) укладено Генеральні договори добровільного страхування фінансових ризиків №1003/11-317 та №1003/12-317 від 3 жовтня 2011 року, відповідно яких страховик зобов'язується за обумовлену в договорі плату (страховий платіж) при настанні передбаченого в договорі страхового випадку відшкодувати страхувальнику заподіяні внаслідок цієї події збитки (страхове відшкодування) в межах обумовленої договором страхової суми. Предметом договорів визначено майнові інтереси Підприємства.
В матеріалах справи наявні свідоцтво про реєстрацію фінансової структури, видане Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 24 червня 2004 року ПАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд», ліцензії на право займатись страховою діяльністю, видані ПАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд».
Позивачем застраховано фінансові ризики при здійсненні господарської діяльності з ПАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг» згідно договору №3/І-1202 від 29 грудня 2010 року, предмет якого - виготовлення брикетів зі скрапу, та згідно договору №5/І-1203 від 9 грудня 2010 року, предмет якого - виконання робіт по розробці і переробці сталеплавильних та доменних шлакових відвалів.
Позивач перерахував страхові платежі згідно вказаних договорів, що підтверджується платіжними дорученнями.
31 жовтня 2011 року Підприємство та ПАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» склали акти виконаних робіт по Генеральним договорам добровільного страхування фінансових ризиків.
Оскільки у перевіряємому періоді страхових подій не виникало, тому ПАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» не виплачувались Підприємству страхові відшкодування, передбачені умовами Генеральних договорів добровільного страхування фінансових ризиків.
Вказані обставини не є спірними між сторонами.
В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що за результатами дослідження Генеральних договорів добровільного страхування фінансових ризиків, а також складених на їх виконання первинних документів, дійшов висновку про те, що вказані правочини здійснені без мети настання реальних наслідків страхування, отже правочини суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок та є нікчемними.
Згідно Указу Президента України від 23 листопада 2011 року №1069/2011 Держфінпослуг ліквідовано, а Указом Президента від 23 листопада 2011 року №1070/2011 повноваження щодо державного регулювання та нагляду за страховою діяльністю надано Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Судами попередніх інстанцій встановлено та не поставлено під сумнів доводами касаційної скарги, що відомості з вищезазначених установ про відсутність у ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» можливості здійснювати захист майнових інтересів фізичних та юридичних осіб відсутні.
За приписами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Суди попередніх інстанцій встановили, а податковий орган не спростував, що витрати, здійсненні позивачем як засіб оплати за отримані послуги страхування підтверджуються, майновий стан та наявність активів у позивача змінювалась. Господарські операції позивача з ПАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» пов'язані з його господарською діяльністю та підтверджені належними первинними документами. Генеральні договори, які укладені та діяли між позивачем та ПАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» судами недійсними не визнавались та не розривались за ініціативи сторін.
Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що висновки, викладені в акті перевірки, не відповідають фактичним обставинам. Викладені в акті перевірки факти та висновки є безпідставними, оскільки ґрунтуються на припущеннях і не містять достатніх фактичних даних на підтвердження доводів про нікчемність правочинів.
Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентом позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши рішення судів попередніх інстанцій в межах вимог касаційної скарги, Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року у справі № 804/3148/14 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І.Я.Олендер
І.А. Гончарова
Р.Ф. Ханова ,
Судді Верховного Суду