Іменем України
21 листопада 2019 року
Київ
справа №817/894/15
адміністративне провадження №К/9901/48242/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Жуковської Л.А., Друзенко Н.В., Комшелюк Т.О. та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року у складі колегії суддів: Капустинського М.М., Моніча Б.С., Охрімчук І.Г. у справі № 817/894/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення дій,
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 28.01.2015 за вих. №2135/3 про відмову у реєстрації знака "ІНФОРМАЦІЯ_1" за заявкою №m201319612 від 25.10.2013;
- зобов'язати відповідача продовжити діловодство за заявкою №m201319612 від 25.10.2013 та організувати експертизу за даною заявкою по суті заявленого на реєстрацію позначення без повторного стягнення збору за подання заявки.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року, яка залишена без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року, визнано протиправним та скасовано рішення Державної служби інтелектуальної власності України про відмову в реєстрації знака від 28.01.2015 вих. №2135/З.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що під час прийняття рішення від 28.01.2015 про відмову в реєстрації знака "ІНФОРМАЦІЯ_1" за заявкою № m201319612 ДСІВ діяла лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законом, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.
Відзиву на касаційну скаргу учасниками справи до суду не подано.
Крім того, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України подано до суду клопотання про закриття провадження у справі, яке мотивоване тим, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що 25.10.2013 ОСОБА_1 звернувся до Державної служби інтелектуальної власності України із заявкою №m201319612 на реєстрацію словесного позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1" в якості знака для товарів та послуг щодо товарів 30-го класу Міжнародного класифікатора для товарів та послуг.
За наслідками експертизи даної заявки, яка проводилась Державним підприємством "Український інститут промислової власності", надано висновок про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи, який затверджено рішенням Державної служби інтелектуальної власності України про відмову в реєстрації знака від 28.01.2015 вих. №2135/З.
В основу даного рішення покладено те, що за результатами кваліфікаційної експертизи встановлено, що заявлене позначення не відповідає умовам надання правової охорони згідно п. 1 ст. 5, ст. 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", а саме: заявлене позначення для всіх товарів 30 класу, зазначених у наведеному в матеріалах заявки переліку є схожим настільки, що його можна сплутати зі словесним знаком "ІНФОРМАЦІЯ_1", раніше зареєстрованим в Україні на ім'я Відкритого акціонерного товариства "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка", (UA) (свідоцтво №24134 від 15.04.2002, заявка №98062529 від 30.06.1998) щодо споріднених товарів, що є підставою для відмови в наданні правової охорони, передбаченою п. 3 ст. 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 29.10.2015 по справі №2-3634/15, яке набрало законної сили 10.11.2015, позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка", Державної служби інтелектуальної власності України про дострокове припинення дії свідоцтва на знак для товарів і послуг задоволено повністю. Припинено дію свідоцтва №24134 в Україні на знак для товарів та послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1" щодо всього переліку товарів 30 класу Міжнародного класифікатора для товарів та послуг, що зареєстроване на ім'я Приватного акціонерного товариства "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка". Зобов'язано Державну службу інтелектуальної власності України внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг і здійснити публікацію в офіційному бюлетені Державної служби інтелектуальної власності України "Промислова власність" щодо припинення дії свідоцтва №24134 в Україні на знак для товарів та послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1" щодо всього переліку товарів 30 класу Міжнародного класифікатора для товарів та послуг.
У вказаному рішенні суду зазначено, що підставою для дострокового припинення Приватному акціонерному товариству "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка" дії свідоцтва №24134 в Україні на знак для товарів та послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1" на товари 30 класу Міжнародного класифікатора для товарів та послуг стало те, що воно не використовувалось власником протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва, як це передбачено частиною 4 статті 18 Закону.
Таким чином, суд дійшов висновку, що з припиненням дії свідоцтва № 24134 на знак для товарів та послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1" щодо товарів 30 класу Міжнародного класифікатора для товарів та послуг Приватному акціонерному товариству "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка" рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 29.10.2015 по справі №2-3634/15 відпали обставини, що були підставою для відмови ОСОБА_1 у реєстрації знака за заявкою від 25.10.2013 №m201319612, що має наслідком протиправність оспорюваного рішення.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Відповідно до статті 2 КАС у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
У пункті 7 частини першої статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Відповідно до частин першої та другої статті 418 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Згідно з частиною першою статті 420 ЦК до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що спір про скасування рішення про відмову в реєстрації знака для товарів і послуг безпосередньо стосується охорони права інтелектуальної власності останнього.
Положеннями частини другої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) визначено, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема: справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування.
Згідно з частиною першою розділу Х "Прикінцеві положення" ГПК частина четверта статті 3, частини перша та друга статті 20 (в частині визначення юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності), частина третя статті 24, частина третя статті 25, частина дев'ята статті 31, частина друга статті 33, частина третя статті 253, частина перша статті 320 цього Кодексу (в частині права на подання заяви про перегляд судового рішення Вищого суду з питань інтелектуальної власності) вводяться в дію з дня, наступного за днем опублікування Головою Вищого суду з питань інтелектуальної власності у газеті "Голос України" повідомлення про початок роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності.
Пунктом 16 частини першої розділу ХІ "Перехідних положень" ГПК установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Оскільки між позивачем та відповідачем виник спір, пов'язаний із захистом прав інтелектуальної власності, тому з огляду на склад учасників цього спору та предмет позову його вирішення віднесено до юрисдикції господарського суду.
Таким чином, ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатись за правилами господарського судочинства.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/18195/17(провадження № 12-159гс18) та від 29 травня 2019 року у справі № 826/15263/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Керуючись ст. 343, 349, 354, 356 КАС України, Суд -
Касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України задовольнити частково.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року скасувати.
Провадження у справі № 817/894/15 закрити.
Роз'яснити про право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук