Справа №22-ц/824/12329/2019 Головуючий у 1-й інстанції: Арапіна Н.Є.
755/678/19 Доповідач - Чобіток А.О.
11 листопада 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Чобіток А.О.
суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І.
секретар - Зиль Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 липня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні правом власності шляхом зняття з реєстрації,-
У січні 2019 року позивач звернувся до суду звищевказанимпозовом до ОСОБА_2 . Зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору дарування, посвідченого 19 листопада 2014 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гетало О.М., зареєстрованогов реєстрі за № 1781. Відповідач зареєстрована у спірній квартирі, однак з лютого 2018 року добровільно з дітьми не проживає, не бере участі у витратах, пов'язаних з утриманням квартири та з оплатою комунальних послуг. ОСОБА_2 неодноразово вчиняла протиправні дії відносно нього, унаслідок чого він був змушений звертатися до органів Національної поліції України. Відповідач довгий час не проживає в квартирі, тому її може бути визнано такою, що втратила право користування житлом в судовому порядку. У зв'язку з наведеним просив суд усунутиперешкодиу користуванні правом власності шляхом зняття відповідача з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 липня 2019 року позов залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким позов задовольнити. Зазначає, що судом не враховано докази надані на підтвердження обставин не проживання відповідача з дитиною у спірній квартирі з лютого 2018 року, наявності неприязних стосунків між сторонами, якими є довідка дільничного інспектора поліції від лютого 2018 року, Акти ТОВ «Комфорт-Таун» про не проживання відповідача за місцем реєстрації, листи Дніпровського управління поліції ГУ НП в м. Києві від 2.12.2018 року та від 16.07.2018 року. Відповідач вже довгий час не проживає та не з'являється в квартирі, у якій вона зареєстрована, а тому вона може бути визнана такою, що втратила право користування житлом у судовому порядку.
Судом першої інстанції при розгляді даної справи встановлено, що з 18 квітня 2007 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с.27).
Позивач є власником квартири на підставі договору дарування, посвідченого 19 листопада 2014 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гетало О.М., зареєстрованогов реєстрі за № 1781, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , в якій зареєстрована його дружина - відповідач по справі (а.с. 24-26, 28).
Між сторонами виникли неприязні стосунки, унаслідок чого позивач у 2018 році звертався до органів Національної поліції України із заявою про неправомірні дії відповідача щодо пошкодження замків дверей квартири.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що згідно із нормами чинного законодавства, прийняте рішення суду про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням відповідно є підставою дня зняття цієї особи з реєстрації, тому додатково зобов'язувати реєстраційні органи вчинити ці дії не має потреби, зазначивши при цьому, що позивачем не надано належних та допустимих доказів відсутності відповідача за місцем реєстрації без поважних причин понад одного року, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та його представника, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, дослідивши її матеріали, колегія суддів приходить до наступного.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй Постанові № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснив, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК. З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК (п. 39).
Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно вселення членів сім'ї у житлове приміщення, яке належить громадянину на праві власності є результатом реалізації права власника й у них виникає право на користування чужим майном, тобто сервітутне право.
Пунктом 34 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 5 від 07.02.2014 року «Про захист права власності та інших речових прав» визначено, що усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Частиною 2 ст. 405 ЦК України, передбачені спеціальні підстави для визнання особи такою, що втратила право на користування житлом власника: у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» установлено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семі днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Системний та логічний аналіз указаних норм у їх сукупності свідчить про те, що зняття з реєстрації місця проживання можливе зокрема на підставі рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Установлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив усунути перешкоди у користуванні правом власності шляхом зняття відповідача з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 .
Вимога про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, ОСОБА_1 не заявлялась.
Отже, зазначаючи про те, що додатково зобов'язувати реєстраційні органи вчинити дії шляхом зняття відповідача з реєстраційного обліку потреби не має, суд першої інстанції правильно вирішив даний спір, відмовивши позивачу у задоволенні його вимоги.
Аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Обґрунтовуючи позов тим, що ОСОБА_2 , на його думку, втратила право користування житловим приміщенням, ОСОБА_1 з даною вимогою до суду не звернувся.
Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив про відсутність належних та допустимих доказів відсутності відповідача за місцем реєстрації без поважних причин понад одного року, оскільки сам позивач зазначає про те, що з ОСОБА_2 у нього неприязні стосунки, проживати разом вони не можуть, з приводу чого він звертався до поліції ( а.с. 30).
На підставі викладеного рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави до скасування якого відсутні, висновків якого аргументи апеляційної скарги не спростовують.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: А.О. Чобіток
Судді: О.В. Немировська
Т.І. Ящук