20 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/10050/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року у справі № 300/1443/19 за адміністративним позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з додатковою відповідальністю «Полімер» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Матуляк Я.П. в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області 09.08.2019 року), -
Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося з адміністративним позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Полімер» (далі - ТзДВ «Полімер», відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 52284, 90 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржив позивач, який вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в позовні вимоги задовольнити.
У доводах апеляційної скарги посилається на те, що відповідач, в порушення статей 19, 20 Закону України від 06.10.2005 року № 2960-IV «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2960-IV), не сплатив адміністративно-господарські санкції за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю та не зайняте нею в 2018 році в розмірі 52284, 90 грн. Також зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги вимоги частини 3 статті 19 Закону № 2960-IV, яка зобов'язує роботодавця самостійно здійснювати працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями.
Справа призначена та розглянута в порядку письмового провадження.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ТзДВ «Полімер» є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність та використовує найману працю.
Відповідно до звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік форми 10-ПІ №16-405 від 14.02.2019 в 2018 році середньооблікова кількість штатних працівників становила 69 осіб, з них в ТзДВ «Полімер» працювали 2 особи, яким встановлена інвалідність. Кількість штатних працівників осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 2960-IV для відповідача зазначено 3 одиниці (особи).
Згідно з розрахунком заборгованості по сплаті адміністративного-господарських санкцій відповідача, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2018 рік становила 69 осіб, з них середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, які працювали у відповідача (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність) - 2 особи, кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до 4% нормативу становить 3 особи, фонд оплати праці штатних працівників становив 3584000,00 грн. в рік, середня річна заробітна плата штатного працівника відповідача становила 51942,03 грн., відповідно сума адміністративно-господарських санкцій за 2018 рік за одну непрацевлаштовану особу з інвалідністю становить 51942,03 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ТзДВ «Полімер» виконало обов'язок зі створення робочих місць для інвалідів у повному обсязі та не може нести відповідальність за відсутність інвалідів, які направляються для працевлаштування, а тому у позивача відсутні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені в Законі № 2960-IV.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 5 ст. 19 Закону № 2960-IV, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Згідно з ч. 9 ст. 19 Закону № 2960-IV підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.
Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року затверджено Порядок зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць у господарських об'єднаннях, до складу яких входять підприємства громадських організацій інвалідів.
Відповідно до пункту 4 даного порядку рішення щодо зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць за звітний період господарському об'єднанню та підприємствам, що входять до його складу, приймається відділенням Фонду соціального захисту інвалідів протягом 30 календарних днів після подання господарським об'єднанням звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів.
Зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць у господарському об'єднанні та підприємствах, що входять до його складу, здійснюється відповідно до Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», затвердженої наказом Мінпраці від 10 лютого 2007 року № 42.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 19 Закону № 2960-IV для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 2960-IV підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Частина 3 ст. 19 Закону № 2960-IV передбачає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 2960-IV з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону № 2960-IV підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону № 2960-IV підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом ст. 18-1 Закону № 2960-IV пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Частина 4 ст. 20 Закону № 2960-IV передбачає, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» права і обов'язки роботодавців та їх об'єднань щодо забезпечення зайнятості населення, захисту від безробіття та його наслідків визначаються цим Законом, законами України «Про організації роботодавців» та «Про соціальний діалог в Україні», іншими нормативно-правовими актами, колективними договорами та угодами, укладеними на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
З системного аналізу правових норм вбачається, що підприємство своєчасно та в повному обсязі повинно надавати інформацію про попит на вакансії, що, відповідно, свідчить про те, що підприємство вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам.
Згідно з абз. 3 ч. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів». Порядок складання звіту встановлено Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів».
Крім того, вказане питання врегульоване Порядком подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, згідно з яким форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
З матеріалів справи вбачається, що ТзДВ «Полімер» надало копії Інформацій про попит на робочу силу (вакансії) форми звітності № 3-ПН від 21.02.2018, 05.04.2018, 03.05.2018, 26.06.2018, 11.09.2018, 18.10.2018, 05.12.2018, повідомлення, адресоване Івано-Франківському обласному центру зайнятості про надання інформації щодо наявності вакансій для осіб з інвалідністю від 21.03.2019, інформацію Івано-Франківського обласного центру зайнятості щодо наявності вакансій для осіб з інвалідністю від 29.03.2019 № 1208-04/29-19.
Таким чином, відповідач своєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.
При цьому, позивачем не надано доказів того, що товариство не створило робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляло особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю в порядку, а судом таких не здобуто.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, а тому, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 806/1368/17 від 26 червня 2018 року, № 812/1127/18 від 11 вересня 2018 року.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, оскільки на ТзДВ «Полімер» покладено обов'язок із забезпечення кількості робочих місць для інвалідів і повідомлення органу соціального захисту та центру зайнятості про такі вакансії, який він виконав належним чином, а тому у позивача відсутні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.
Доводи апелянта є безпідставними та не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.
Відповідно до частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року у справі № 300/1443/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Н. В. Бруновська
З. М. Матковська