04 листопада 2019 року Справа № 915/1540/19
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Берко О.В.
представника прокуратури: Григорян Е.Р. - посв. №035059 від 13.08.2015,
представника позивача: Єгорової О.П. - дов від 28.01.2019,
представника відповідача-1: Пірожка В.П. - ордер серії МК №143621 від 09.07.2019,
представника відповідача-2: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області (56500, Миколаївська обл., м.Вознесенськ, пров.Костенка, буд.2) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м.Миколаїв, просп.Миру, буд.34; ідент.код 39825404),
до відповідача-1: Новосвітлівського психоневрологічного інтернату
(57055, Миколаївська обл., Веселинівський р-н, с.Новосвітлівка, вул.Центральна, буд.143; ідент.код 03190567),
відповідача-2: Селянського (фермерського) господарства “Володимир”
(57001, Миколаївська обл., Веселинівський р-н, смт.Веселинове, вул.Івана
Франка, буд.10; ідент.код 31448432),
про: визнання недійсним договору №5 від 01.10.2018 про спільну діяльність,-
05.06.2019 Заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд: 1) визнати недійсним договір №5 від 01.10.2018 про спільну діяльність, укладений між Новосвітлівським психоневрологічним інтернатом та Селянським (фермерським) господарством «Володимир»; 2) зобов'язати Селянське (фермерське) господарство «Володимир» повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з правом постійного користування Новосвітлівським психоневрологічним інтернатом земельні ділянки загальною площею 147,29 га (площею 97,29 га, що підтверджується актом на право постійного користування землею серія ІІ-МК №000637 зареєстрованого 15.03.2002 в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №603, та площею 50,00 га, що підтверджується актом на право постійного користування землею серія МК №018 від 26.09.1994), вартістю 8096223,00 грн, розташовані у межах Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, що використовуються господарством на підставі договору №5 від 01.10.2018 про спільну діяльність.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що предметом позову є вимоги про визнання недійсним договору про спільну діяльність, укладеного 01.10.2018 між відповідачами, оскільки виходячи з вимог ст.ст.1130-1139 ЦК України, ст.ст.15, 16 Закону України “Про оренду землі” договір є удаваним, прикриває відносини щодо оренди землі, на укладання якого у Новосвітлівського психоневрологічного інтернату відсутні правові підстави та обсяг повноважень. Вказане відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.203, ст.215 ЦК України, ст.207 ГК України є підставою для визнання цього договору недійсним та, з урахуванням положень ст.1212 ЦК України, просить повернути спірні земельні ділянки у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з правом постійного користування Новосвітлівським психоневрологічним інтернатом.
Прокурор вважає, що спірний правочин є удаваним, так як зі змісту оспорюваного договору вбачається, що він фактично є договором оренди землі, який в той же час не відповідає вимогам ст.ст.92, 95 Земельного кодексу України, а використання СФГ «Володимир» земельної ділянки на підставі спірного договору суперечить вимогам чинного законодавства.
Прокурор у позові зазначає, що аналіз положень спірного договору дає підстави стверджувати про відсутність наміру сторін на укладення договору про спільну діяльність, укладений сторонами правочин не спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Укладення між відповідачами договору про спільну діяльність суперечить встановленому державою порядку передачі в оренду земель сільськогосподарського призначення, зачіпає інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з позовом, оскільки до цього часу Головним управлінням Держгеокадастру в області не вжито заходів до усунення вищевказаних порушень та повернення спірної земельної ділянки з незаконного користування.
Враховуючи вищевикладене, прокурор вважає, що спірний договір не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельному кодексу України, Закону України “Про оренду землі” та не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, отже є підстави для визнання його недійсним.
Ухвалою суду від 10.06.2019 даний позов залишено без руху та встановлено прокурору строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 20.06.2019 у даній справі відкрито провадження. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 09.07.2019.
Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області в заяві вх.№11498/19 від 09.07.2019 підтримує вимоги прокурора щодо визнання недійсним договору про здійснення спільної діяльності від 01.10.2018 №5, укладеного між відповідачами по справі.
Відповідач - Новосвітлівський психоневрологічний інтернат у відзиві вх.№11489/19 від 09.07.2019 проти задоволення позовних вимог заперечує та просить суд відмовити прокурору у їх задоволені, посилаючись на те, що укладаючи договір, сторони мали на меті здійснення спільної діяльності, а саме здійснення спільного обробітку спірних земельних ділянок, з залученням необхідного обладнання, сільськогосподарської техніки, посівного матеріалу, засобів захисту рослин, оранку та дискування. Відповідач вважає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені, оскільки вони суперечать принципу свободи укладення договору, сторонами договору дотримано та враховано вимоги чинного законодавства та не порушено жодних інтересів держави, а навпаки спрямовано на виконання обов'язків землекористувача та на отримання найбільш ефективного досягнення господарського результату.
09.07.2019 підготовче засідання відкладалось на 06.08.2019.
Ухвалою від 14.08.2018 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та призначив розгляд справи на 29.08.2019 у зв'язку з перебуванням головуючого судді у відрядженні.
29.08.2019 підготовче засідання відкладалось на 11.09.2019.
Ухвалою суду від 11.09.2019 було закрито провадження у справі в частині зобов'язання відповідача - СФГ “Володимир” повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з правом постійного користування Новосвітлівським психоневрологічним інтернатом земельні ділянки загальною площею 147,29 га (акт про право постійного користування землею серія ІІ-МК №000637, зареєстрований у 15.03.2002 в книзі записів державних актів за №603 та акт серії МК №018 від 226.09.1994), розташовані у межах Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки за актом приймання-передачі від 23.08.2019 Селянським (фермерським) господарством “Володимир” повернуто Новосвітлівському психоневрологічному інтернату спірні земельні ділянки.
Прокурор в заяві від 11.09.2019, підтверджуючи повернення Селянським (фермерським) господарством “Володимир” Новосвітлівському психоневрологічному інтернату спірних земельних ділянок за актом приймання-передачі, просив суд розглянути по суті позовні вимоги в частині визнання недійсним договору №5 від 01.10.2018 про спільну діяльність.
Таким чином, судом розглядаються позовні вимоги в частині визнання недійсним договору №5 від 01.10.2018 про спільну діяльність.
До того ж, ухвалою суду від 11.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 15.10.2019.
15.10.2019 судовий розгляд справи відкладено на 04.11.2019.
В ході розгляду справи учасники справи підтримали висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.
Відповідач - СФГ “Володимир” явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, наданим йому ч.ч.1, 2, 4 ст.161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, вимоги та доводи позивача не спростував.
Господарським судом також враховано, що явка представників учасників справи не визнавалась судом обов'язковою.
Згідно ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення про причини неявки.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника відповідача - СФГ “Володимир”.
У судовому засіданні 04.11.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
На підставі рішення 1 сесія 22 скликання Новосвітлівської сільської ради народних депутатів від 26.07.1994 Новосвітлівському психоневрологічному інтернату надано в постійне користування для ведення підсобного сільськогосподарського господарства земельну ділянку площею 50,0 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серія МК №018 від 26.07.1994 (а.с.123,124).
Також, розпорядженням Веселинівської райдержадміністрації Миколаївської області від 20.02.2002 №79-р Новосвітлівському психоневрологічному будинку-інтернату надано в постійне користування для сільськогосподарського використання земельну ділянку площею 97,29 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серія ІІ-МК №000637 від 15.03.2002 (а.с.120,121).
На підставі вказаних державних актів Новосвітлівському психоневрологічному інтернату передано земельні ділянки загальною площею 147,29 га.
01.10.2018 між Новосвітлівським психоневрологічним інтернатом (далі - Інтернат) та Селянським (фермерським) господарством «Володимир» (далі - Фермерське господарство) укладено договір №5 про здійснення спільної діяльності (далі - Договір) (а.с.92, 93), відповідно до умов якого сторони зобов'язуються на основі співробітництва діяти в сфері виробничо-господарської та іншої діяльності сторін з метою досягнення економічно-вигідного господарського результату при вирощуванні сільськогосподарських культур (КВЕД-2010 підклас 01.11.0), а саме: вирощування зернових культур; вирощування бобових культур, які підлягатимуть сушінню, лущенню на зерно; вирощування насіння олійних культур (сої, соняшнику, ріпаку, рижію тощо) (п.1.1 Договору).
Пунктами 2.1, 2.4 Договору передбачено, що для досягнення мети, зазначеної у п.1.1 Договору Інтернат допускає Фермерське господарство до оброблення спірних земельних ділянок, а Фермерське господарство, в свою чергу, надає необхідне технічне обладнання, сільськогосподарську техніку, матеріали (насіння), засоби захисту рослин (гербіциди, інсектициди, фунгіциди тощо), а також проводить необхідні роботи з оброблення земельних ділянок (оранки, дискування, тощо).
Пунктом 5.3 Договору передбачено, що загальний обсяг зернової культури, отриманий сторонами від спільного обробітку земельної ділянки, розподіляється між сторонами наступним чином: Інтернат - 25%, Фермерське господарство - 75%.
Грошові кошти отримані від реалізації зернової культури, Фермерське господарство перераховує Інтернату на розрахунковий рахунок в безготівковому порядку, або готівкою в касу, протягом 3-х днів (п.5.5 Договору).
Пунктом 7.6 Договору передбачено, що у разі неврожаю Фермерське господарство повинно сплатити Інтернату за наданий доступ до земельних ділянок 3% від балансової вартості земельних ділянок.
Відповідно до п.8.1 Договору, цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 01.10.2019.
Не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору, зазначеного у п.8.1 цього договору, будь-яка із сторін може запропонувати іншій стороні укласти договір на новий термін на умовах цього договору чи інших умовах. Пропозиція вказана в цьому пункті здійснюється у письмовій формі. Якщо після закінчення терміну дії договору сторони продовжують здійснювати спільну діяльність за цим договором і протягом одного місяця не виявили бажання припинити останній, цей договір вважається продовженням на таких самих умовах і на термін дії договору, зазначений у п.8.1 цього договору (п.п.8.2, 8.3 Договору).
На виконання умов договору між сторонами було складено та підписано Акт прийому-передачі спірних земельних ділянок за договором №5 про здійснення спільної діяльності (а.с.94).
Згідно інформації, яка міститься в листах Інтернату №75 від 04.03.2019, №500 від 09.10.2018 (а.с.61, 63), зокрема, спірним договором урегульовано правовідносини Інтернату та Фермерського господарства щодо обробітку земельних ділянок, за якими участь Інтернату полягає в наданні для обробітку земельних ділянок та не передбачає матеріальних витрат Інтернату на виконання умов Договору; за вказаним договором Фермерське господарство взяло на себе зобов'язання, за плату здійснити обробіток вищевказаних земельних ділянок з залученням необхідного обладнання, с/г техніки, посівного матеріалу, засобів захисту рослин, оранку та дискування з відстрочкою платежу до реалізації зібраного на ділянці врожаю.
Звертаючись до суду з позовом, прокурор зокрема зазначив, що вказаний договір є удаваним, оскільки його вчинено для приховання іншого правочину - договору оренди земельної ділянки. При цьому, сам договір укладений з порушенням земельного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно ч.3 ст.23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до змісту ч.2 ст.45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
За приписами ч.ч.3, 4 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно інформації прокурора, Головним управління Держгеокадастру в Миколаївській області до моменту звернення з позовом до суду не вжито заходів до усунення вказаних вище порушень та повернення спірної земельної ділянки з незаконного користування. Водночас, Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 не передбачено повноважень щодо звернення Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області з позовом до суду, що й стало підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до положень ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами ч.1 ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ч.1 ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У відповідності до ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
Згідно ст.95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі (п.“а” ч.1).
Право самостійного господарювання на землі означає, що землекористувачі мають право без втручання інших осіб використовувати земельні ділянки в межах їх цільового призначення.
Землекористувачі також мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію (п.“б” ч.1 ст.95 ЗК України).
Дане положення встановлює виняток із загального правила, передбаченого ч.2 ст. 189 Цивільного кодексу України, відповідно до якої продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд зазначає, що суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Так, власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками, а постійні користувачі такої можливості позбавлені.
Відтак, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, у вигляді її продажу або надання її в оренду.
Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1, 2, 4 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Відповідно до ст.1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.
Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети.
При цьому, суд зазначає, що зміст спірного договору та його правова природа не залежать від його назви.
Як зазначено у листах Інтернату №75 від 04.03.2019, №500 від 09.10.2018 (а.с.61, 63) та не спростовано його представником в судовому засіданні, зокрема, спірним договором урегульовано правовідносини Інтернату та Фермерського господарства щодо обробітку земельних ділянок, за якими участь Інтернату полягає в наданні для обробітку земельних ділянок та не передбачає матеріальних витрат Інтернату на виконання умов Договору; за вказаним договором Фермерське господарство взяло на себе зобов'язання, за плату здійснити обробіток вищевказаних земельних ділянок з залученням необхідного обладнання, с/г техніки, посівного матеріалу, засобів захисту рослин, оранку та дискування з відстрочкою платежу до реалізації зібраного на ділянці врожаю.
Отже, вирощування, переробка та реалізація товарної сільськогосподарської продукції здійснюється тільки Фермерським господарством без участі Інтернату.
Таким чином, спільної діяльності за Договором не велося, а відбувалось платне користування Фермерським господарством земельною ділянкою наданою Інтернатом у користування.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ст.13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на дату укладення спірного договору) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.
Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.
При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
Згідно ст.2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Положеннями ч.ч.1, 8 ст.93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
З огляду на зазначене, державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки Інтернату надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.
Крім того, статтею 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на дату укладення спірного договору) визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Частинами 2, 4 статті 21 Закону України “Про оренду землі” визначено, що розмір, форма та строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.
Судом встановлено, що пунктами 5.5, 7.6 Договору передбачено, що грошові кошти отримані від реалізації зернової культури, Фермерське господарство перераховує Інтернату на розрахунковий рахунок в безготівковому порядку, або готівкою в касу, протягом 3-х днів; у разі неврожаю Фермерське господарство повинно сплатити Інтернату за наданий доступ до земельних ділянок 3% від балансової вартості земельних ділянок; - такий перерозподіл коштів, згідно наведених вимог Закону України "Про оренду землі", є фактично є орендною платою за право користування земельною ділянкою для, в даному випадку, вирощування сільськогосподарської продукції (культур) (пункт 1.1 Договору) та отримання Інтернатом плати за користування цією земельною ділянкою.
Порівняльний аналіз положень спірного договору з положеннями як глави 77 Цивільного кодексу України, так і частини 1 статті 15 Закону України “Про оренду землі”, в частині визначення його умов, дає підстави стверджувати, що між відповідачами в даній справі фактично було укладено договір оренди земельних ділянок.
Частиною 4 статті 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.
З матеріалів справи вбачається, що Інтернат передав Фермерському господарству спірні земельні ділянки за Актом прийому-передачі земельних ділянок (а.с.94). У Акті зафіксовано площі кожної земельної ділянки, визначено її параметри, межі та місце розташування.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що Інтернат для досягнення мети допускає Фермерське господарство до оброблення спірних земельних ділянок, перелік яких визначено п.2.3 Договору.
У свою чергу п.2.4 Договору Фермерське господарство надає необхідне технічне обладнання, сільськогосподарську техніку, матеріали (насіння), засоби захисту рослин (гербіциди, інсектициди, фунгіциди тощо), а також проводить необхідні роботи з оброблення земельних ділянок (оранки, дискування, тощо).
З пункту 2.6 Договору вбачається, що зазначені сільськогосподарські роботи виконуються Фермерським господарством з використанням власної сільськогосподарської техніки.
Таким чином, виходячи із змісту вказаних пунктів Договору, вбачається, що Фермерське господарство власними силами, засобами та матеріалами виконує повний цикл робіт з вирощування урожаю сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що перебувають у постійному користуванні Інтернату, власною сільськогосподарською технікою.
При цьому, пунктом 5.3 Договору передбачено, що загальний обсяг зернової культури, отриманий сторонами від спільного обробітку земельної ділянки, розподіляється між сторонами наступним чином: Інтернату - 25%, Фермерському господарству - 75%.
Натомість, спірним договором не врегульовано порядок обліку зернової культури отриманої від обробітку землі, витрат та збитків під час господарської діяльності, що входять до складу її собівартості, а відповідно впливають на прибуток, а як наслідок не визначено і порядок його розподілу.
Водночас, як вказано вище, пунктом 5.5 Договору також передбачено, що грошові кошти отримані від реалізації зернової культури, Фермерське господарство перераховує Інтернату на розрахунковий рахунок в безготівковому порядку, або готівкою в касу, протягом 3-х днів.
При цьому, із викладеного вбачається, що пункти 5.3 та 5.5 Договору суперечать один одному, оскільки згідно пункту 5.5 Фермерське господарство набуває право розпоряджатись вирощеною на земельних ділянках Інтернату сільськогосподарською продукцією та має обов'язком упродовж 3 днів після реалізації останньої сплатити на рахунок Інтернату грошові кошти.
Таким чином, Фермерське господарство у будь-якому випадку набуває право власності на весь урожай, оскільки в обов'язковому порядку сплачує грошові кошти Інтернату, що фактично являється сумою орендної плати за користування землею та в цілому нівелює поняття спільної діяльності, адже за таких умов Інтернат фактично отримує грошові кошти від іншої сторони за Договором, що не відповідає принципам спільної діяльності.
Окрім того, пункт 7.6 Договору передбачає, що у разі неврожаю Фермерське господарство повинне сплатити Інтернату за наданий доступ до земельних ділянок 3% від балансової вартості земельних ділянок.
Визначення у договорі фіксованої суми, яку отримує Інтернат за результатами спільної діяльності, як фактичний користувач спірних земельних ділянок, свідчить про те, що сторонами при укладенні Договору не враховано розмір вкладу кожного учасника у спільну діяльність, господарський результат та комерційний ризик. За таких обставин, вказаний платіж за своєю правовою природою фактично є платою Фермерського господарства за користування землею.
Строк дії Договору встановлений сторонами до 01.10.2019 (п.8.1 Договору). З пунктів 8.2, 8.3 Договору слідує, що він також може бути пролонгований за згодою сторін. Вказані положення спірного Договору в свою чергу є істотною умовою саме договору оренди.
Таким чином, судом встановлено, що в спірному Договорі про спільну діяльність сторонами зазначено об'єкти оренди (п.п.2.1, 2.3), строк дії договору (п.8.1), а також дані щодо орендної плати та порядку її внесення (п.п.5.5, 7.2).
Враховуючи зміст вищенаведених умов оспорюваного правочину, досліджуючи правову природу означеного договору, суд вважає, що укладенням Договору про спільну діяльність від 01.10.2018 відповідачі фактично приховали укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідність чи не відповідність правочину вимогам закону має оцінюватися судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (пункт 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013, пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009).
Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (в редакції на дату укладення спірного договору), господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За приписами статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
При цьому, суд зауважує, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним, що відповідає приписам частини 3 статті 207 Господарського кодексу України.
Основні положення договору про спільну діяльність від 01.10.2018 стосуються умов платного використання Фермерським господарством земельної ділянки з метою її обробітку, посіву та вирощування сільськогосподарської продукції, тобто використання її для сільськогосподарського виробництва, що по своїй суті є договором оренди землі.
Тобто, виходячи з наведених умов договору та обставин, фактично Інтернат за спірним договором передав Фермерському господарству у платне користування земельну ділянку для виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, при цьому не уклавши договір оренди земельної ділянки у відповідності до вимог Земельного кодексу України та статей 4, 15 Закону України “Про оренду землі”.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання недійсним договору №5 про спільний обробіток земельної ділянки від 01.10.2018, укладеного між Новосвітлівським психоневрологічним інтернатом та Селянським (фермерським) господарством “Володимир” підлягають задоволенню.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України розподіл судових витрат покладається на обох відповідачів в рівних частках по 960,50 грн.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати недійсним договір №5 від 01.10.2018 про спільну діяльність, укладений між Новосвітлівським психоневрологічним інтернатом та Селянським (фермерським) господарством “Володимир”.
3. Стягнути з Новосвітлівського психоневрологічного інтернату (57055, Миколаївська обл., Веселинівський р-н, с.Новосвітлівка, вул.Центральна, буд.143; ідент.код 03190567) на користь Прокуратури Миколаївської області (54030, м.Миколаїв, вул.Спаська, 28, код 02910048) 960,50 грн судового збору.
4. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства “Володимир” (57001, Миколаївська обл., Веселинівський р-н, смт.Веселинове, вул.Івана Франка, буд.10; ідент.код 314484327) на користь Прокуратури Миколаївської області (54030, м.Миколаїв, вул.Спаська, 28, ідент.код 02910048) 960,50 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне судове рішення складено 14.11.2019 року.
Суддя М.В.Мавродієва