Справа № 640/8399/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В.
13 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Файдюк В.В., Мєзєнцева Є.І.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації Чорнобильської катастрофи про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації Чорнобильської катастрофи про визнання неправомірними дії відповідача щодо відмови у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни; зобов'язання відповідача встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни II групи та видати посвідчення інваліда війни.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в період з 26 квітня 1986 року по 01 серпня 1987 року працювала в зоні відчуження на промисловому майданчику Чорнобильської АЕС апаратником повітроподілу 5 групи в реакторному цеху № 2.
Відповідно до посвідчення від 28 лютого 1997 року серії НОМЕР_1 позивачка є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, а згідно вкладки до посвідчення № НОМЕР_2 також учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Також, згідно з довідкою МСЕК серії КИЕ-1 № 063381 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності довічно, у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
01 березня 2019 року позивачка звернулася до управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою вх. № 142 про видачу їй посвідчення інваліда війни.
Проте, листом від 11 березня 2019 року № 3615/35-01/22 відповідач відмовив позивачці у видачі посвідчення, посилаючись на відсутність документальних підтверджень залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Позивачка, не погоджуючись з такими діями відповідача звернулася до суду з вказаним позовом.
З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У преамбулі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) вказано, що він визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно ч.2 ст. 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Отже умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
В даному випадку факт участі позивачки у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків сторонами не заперечується.
Зазначені обставини свідчать про те, що на позивачку як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ. Водночас для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
З огляду на наведене вище колегія суддів зазначає, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої ї статті 7 Закону № 3551-ХІІ.
Документи, які позивачка долучила до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують її статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що вона брала участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивачка не надала.
Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на ЧАЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.06.2018 року у справі № 377/797/17, від 21.08.2018 року у справі № 279/2285/16-а, від 15.05.2019 року у справі 816/851/18, від 18.09.2019 року у справі № 674/450/17, від 19.09.2019 року у справі №756/8323/16-а.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останньої немає достатніх правових підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ.
Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивачки не містить.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 13.11.2019 року.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: В.В. Файдюк
Є.І.Мєзєнцев