Провадження № 22-ц/803/9452/19 Справа № 215/4231/17 Суддя у 1-й інстанції - Камбул М. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
05 листопада 2019 року м.Кривий Ріг
Справа № 210/1754/14-ц
Дніпровський апеляційний суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
секретар судового засідання - Голуб О.О.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 серпня 2019 року, яке ухвалено судом у складі судді Камбул М.О. об 11 годині 38 хвилин у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 20 серпня 2019 року, -
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк), третя особа: приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Ткаченко Л.Б., про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що 17.05.2007 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», було укладено Договір про надання кредиту №KRHТG100150766, згідно якого Банк надав ОСОБА_1 в кредит грошові кошти на придбання нерухомості в розмірі 10 000,00 доларів США, а також 1691,00 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою 12 % річних, та зі строком повернення кредиту у повному обсязі до 16.05.2022 року.
Відповідно до п. 7.1. кредитного договору зазначено, що позичальник зобов'язується щомісяця в термін до 21 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту у складі щомісячного ануїтетного платежу, розмір якого за цим договором становить 141 доларів США 09 центів США.
У забезпечення виконання боргових зобов'язань за кредитним договором № KRHТG100150766 від 17.05.2007 року, між позивачем та Банком був укладений договір іпотеки від 17.05.2007 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав Банку в іпотеку нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , у якій на даний час проживає його сім'я.
Позивач вважає, що договір споживчого кредиту є таким, що не відповідає чинному законодавству України, є несправедливим та повинен бути визнаний недійсним, оскільки суперечить нормам Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначає, що перед підписанням кредитного договору він не отримував інформаційного листа та у договорі споживчого кредиту немає детального розпису загальної вартості кредиту, що не відповідає ч.ч. 2, 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Також вказує, що між ними було укладено додаток № 1 Графік погашення кредиту, який не відповідає ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та п.п. 3.2, 3.3, 3.4 Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а саме: відсутня дата складання графіку погашення кредиту, не містить інформацію щодо суми процентів, що підлягають сплаті кожного місяця, а також суму процентів, яку потрібно буде сплатити за весь час дії кредитного договору.
При цьому, у пункті 2.3.1 Договору передбачено право банку змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання таких обставин: порушення позичальником кредитної дисципліни; погіршення фінансового стану позичальника; зміна у грошово-кредитній політиці НБУ, тощо, що в свою чергу є несправедливим по відношенню до споживача.
Кредитний договір було укладено в валюті (долар США) курс якого значно зріс, тому позивач вважає, що умови кредитного договору суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків, які погіршують матеріальне становище споживача.
Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд: визнати недійсним кредитний договір № KRHТG100150766 від 17.05.2007 року та Договір іпотеки № KRHТG100150766 від 17.05.2007 року, зобов'язати приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Ткаченко Л.Б. виключити з реєстру іпотек та заборони відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договором іпотеки, укладеним між ним та відповідачем 17.05.2007 року, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 16 серпня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на необ'єктивність суду першої інстанції, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що перед укладенням кредитного договору, Банком не було дотримано вимог статті 2 Закону України «Про захист прав споживачів» та не надано позичальнику інформаційного листа з переліком всіх умов кредитування. Визначити ж розмір відсотків, які необхідно буде сплатити за весь час кредитування неможливо, оскільки Графік погашення кредиту містить лише дві колонки - період та залишок максимально допустимої заборгованості за кредитом.
Також, позивач вважає, що укладений кредитний договір не відповідає вимогам статті 18 цього Закону та містить несправедливі вимоги, які покладають саме на нього, як на споживача, інфляційне коливання курсу долару США щодо національної валюти України.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Позивач ОСОБА_1 , будучи завчасно належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи за його апеляційною скаргою (про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення йому судового повідомлення про призначення справи до розгляду на 05 листопада 2019 року - т. 2 а.с. 116), в судове засідання не з'явився і про причини своєї неявки суд не повідомив.
Третя особа Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Ткаченко Л.Б. надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку позивача ОСОБА_1 та третьої особи Приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Ткаченко Л.Б. в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача АТ КБ «ПриватБанк» - Бродька А.І., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 травня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний Договір № KRHТG100150766, відповідно до умов якого Банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагороди, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором, зазначені у розділі 7 договору (т 1 а.с. 10-11).
Відповідно до п. 7.1 розділу 7 Кредитного договору, Банк зобов'язується надати позичальникові кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 17 травня 2007 року по 16 травня 2022 року включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 10 000,00 доларів США на наступні цілі: придбання нерухомості житлового призначення, а також у розмірі 1691,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7. даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 відсотків від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11. даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з п.6.2. даного Договору (т. 1 а.с. 10-11).
Відповідно до пунктів 7.8 Кредитного дговору № KRHТG100150766 від 17.05.2007 року, договір укладений в 2 екземплярах, які мають однакову юридичну чинність (т. 1 а.с. 10-11).
На забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 17 травня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено Договір іпотеки квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано в іпотеку нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. Т1 а.с. 12-14).
Згідно анкети-заяви від 11.05.2007 року , ОСОБА_1 був згодний з умовами кредитування, які були йому представлені у письмовій формі, про що поставив свій підпис (т. 2 а.с 76).
Відповідно до копій квитанцій, ОСОБА_1 сплачував кошти за Кредитним договором за період з 2007 року по 2018 рік (т. 1 а.с. 94-128).
Звертаючись до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк», позивач свої вимоги мотивував тим, що порушено його права споживача, не надано у встановленому порядку всієї необхідної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення кредитного договору, банк приховав фактичне значення реальної відсоткової ставки та фактичне значення подорожчання кредиту, а умови договору щодо покладення на позичальника валютних ризиків є несправедливими та не повинні включатися до договору про споживче кредитування.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та відсутності правових підстав для визнання Кредитного договору № KRHТG100150766 від 17.05.2007 року та Договору іпотеки № KRHТG100150766 від 17.05.2007 року недійсними.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на момент укладення договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо. У договорі про надання споживчого кредиту зазначається у тому числі детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.
Тобто, вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» на дату укладення оспорюваного договору не передбачали обов'язку банку надати детальний розпис сукупної вартості кредиту в окремому документі.
Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (набрали чинності 06 червня 2007 року), зобов'язують банки надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього. Тобто, детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов'язково повинен бути викладений лише як окремий документ.
Спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; умови кредитного договору містять повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту (пункт 5.1., 7.1.), розміру процентної ставки (пункт 3.2., 7.1.), розміру щомісячного платежу (пункт 7.1.); порядку його розрахунку (пункт 7.1.), переліку, розміру й бази розрахунку неустойки (пункт 4.1., 7.4.); періоду внесення платежів, відповідальності за порушення умов договору.
Враховуючи зміст наведених пунктів кредитного договору, ОСОБА_1 з моменту підписання цього договору обізнаний щодо оплатності наданого кредиту, свого обов'язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту.
Таким чином, позивач був проінформований про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів, тобтоукладений сторонами кредитний договір відповідає положенням статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".
Не можна погодитись з твердженнями позивача ОСОБА_1 про наявність правових підстав для визнання оспорюванього кредитного договору недійсним з підстав надання кредитних коштів у валюті, відмінній від національної валюти України, та покладення на нього, як на позичальника, валютних ризиків, пов'язаних з коливанням курсу національної валюти по відношенню до долара США.
Так, статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 даного закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Відповідно до п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ №275 від 17.07.2001 року, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.
Щодо вимог підпункту «в» п.4 ст.5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на цей час законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НІБУ від 14.10.2004 року № 438, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (тобто отримав банківську ліцензію та дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення оспорюваного кредитного договору, 17 травня 2007 року, ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПрриватБанк», мало ліцензію №22 від 10.10.2000 року, та відповідні дозволи до неї, видані Національним Банком України на здійснення банківських операцій, у тому числі в іноземній валюті (т. 1 а.с.87-88), тобто банку надано дозвіл на проведення операцій з валютними цінностями, предметом договору між сторонами були суми в іноземній валюті, а тому колегія суддів дійшла висновку, що надання відповідачем кредиту в іноземній валюті не суперечить діючому законодавству та останній має право вимагати повернення кредитних коштів саме у валюті кредиту.
Крім того, відповідно до статті 36 Закону України "Про Національний Банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.
Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.
Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторонни приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь - яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.
При підписанні кредитного договору, ОСОБА_1 погодився з його умовами та, відповідно, теж прийняв на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу, а тому йогої твердження щодо несправедливості умов кредитного договору є необгрунтованими.
Отже, кредитний договір укладено сторонами у відповідності зі ст.1055 ЦК України, в письмовій формі за волевиявленням обох сторін, кожна із сторін розуміла мету укладення договору, та підписала його, протягом тривалого часу договір виконувався, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для визнання цього Договору та Договору іпотеки, як похідного від нього, недійсними та приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та зводяться до намагання уникнути відповідальності з погашення заборгованості за кредитом.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 серпня 2019 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2019 року.
Головуючий:
Судді: