Постанова
Іменем України
06 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 163/2369/16-ц
провадження № 61-25168св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М. Курило В. П.,
учасники справи:
позивач: заступника військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: Любомильська районна державна адміністрація Волинської області, відділ Держгеокадастру у Любомльському районі Волинської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом заступника військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби та ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 , треті особи: Любомильська районна державна адміністрація Волинської області, відділ Держгеокадастру у Любомльському районі Волинської області, про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку та повернення ділянки з незаконного володіння,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Волинської області від 29 травня 2017 року у складі колегії суддів: Русинчука М. М., Осіпука В. В., Федонюк С. Ю.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року заступник військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до суду з указаним позовом в якому просив: визнати недійсним і скасувати державний акт від 20 січня 2009 року серії ЯД № 344016 в частині реєстрації права власності на земельні ділянки кадастрові номери - 07233810:00:05:002:0832 площею 0,301 га та 07233810:00:05:002:0833 площею 0,2919 га, виданий ОСОБА_1 ; зобов'язати ОСОБА_1 повернути вищезазначені земельні ділянки Адміністрації державної прикордонної служби в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, заступник військового прокурора Луцького гарнізону посилався на те, що в ході вивчення військовою прокуратурою Луцького гарнізону стану додержання вимог Закону України «Про використання земель оборони», встановлено істотні порушення, які полягають у наданні у власність громадянам земельних ділянок із земель оборони Державної прикордонної служби України, всупереч вимог чинного законодавства України, що є порушенням інтересів держави. Постановою обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15 вересня 1946 року № 39/599 у межах Волинської області, землі 800 метрової прикордонної смуги передані в повне розпорядження прикордонних військ, за виключенням районного центру Устилуг. Однак, головою Любомльської районної державної адміністрації Волинської області 22 листопада 2007 року видано розпорядження № 340 «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) на території Гущанської сільської ради», яким надано згоду на виділення земельних ділянок громадянам власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) для ведення особистого селянського господарства та на видачу державного акта на право власності на землю. На виконання вказаного розпорядження 20 січня 2009 року ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯД № 344016 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Гущанської сільської ради площею 1,3462 га. Надані відповідачу земельні ділянки з кадастровим номером 07233810:00:05:002:0832, площею 0,301 га та кадастровим номером 07233810:00:05:002:0833, площею 0,2919 га, відносяться до земель оборони та входять до складу прикордонної смуги, на яких розповсюджується прикордонний режим з усіма визначеними законодавством обмеженнями, тому останній не може вільно володіти, розпоряджатися та користуватися вказаними земельними ділянками. Оскільки спірні земельні ділянки вибули з порушенням вимог законодавства вони підлягають поверненню з чужого незаконного володіння на користь Адміністрації державної прикордонної служби в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 зазначив, що постанова обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15 вересня 1946 року не є тим самим документом, який підтверджує той факт, що надана йому земля для ведення особистого селянського господарства знаходиться у розпорядженні Адміністрації державної прикордонної служби в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 . На протязі всього часу, тобто 10-ти років, користування ним земельними ділянками, будь-яких скарг зі сторони ІНФОРМАЦІЯ_1 не надходило.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Любомльський районний суд Волинської області рішенням від 08 лютого 2017 року у складі судді Павлуся О. С. відмовив у задоволенні позову.
Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що ні прокурором, ні представником адміністрації Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_1 не було надано доказів на підтвердження того, що саме спірні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в 1973 році були вилучені у колгоспу «Світанок» і передані для військової частини НОМЕР_1 , оскільки в цьому ж році колгоспу «Світанок» було передано загалом 12,2 га землі цієї ж військової частини в постійне користування для сільськогосподарського використання. Крім того, не надано документів, які б посвідчували право постійного користування спірною землею та затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації на спірні земельні ділянки, як це передбачено частиною третьою статті 2 Закону України «Про використання земель оборони».
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд Волинської області рішенням від 29 травня 2017 року рішення Любомльського районного суду від 08 лютого 2017 року скасував і ухвалив нове рішення про задоволення позову. Визнав недійсним та скасував державний акт від 20 січня 2009 року серії ЯД № 344016 на право власності на земельні ділянки кадастрові номери 07233810:00:05:002:0832, площею 0,301 га та 07233810:00:05:002:0833, площею 0,2919 га, виданий ОСОБА_1 . Зобов'язав ОСОБА_1 повернути у державну власність земельні ділянки кадастровий номер 07233810:00:05:002:0832 площею 0,301 га та кадастровий номер 07233810:00:05:002:0833 площею 0,2919 га.
Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що Любомльська районна державна адміністрація Волинської області в порушення вимог законодавства України без відповідних на те повноважень передала відповідачу у власність земельні ділянки для сільськогосподарського використання із земель оборони Державної прикордонної служби України, які є власністю держави, що є порушенням інтересів останньої. При цьому виходив з того, що порушення прав позивачів стосується лише щодо передачі у власність відповідачу земельних ділянок, які є землями оборони, тобто відносяться до земель державної власності, і знаходяться у межах прикордонної смуги та входять до загальної площі наданої земельної ділянки 1,3462 га згідно з державним актом від 20 січня 2009 року на право на земельну ділянку, визнанню недійсним підлягає державний акт в частині надання у власність згаданих спірних ділянок, які знаходяться в межах прикордонної смуги. Також зазначив, що оспорюваний державний акт видавався відповідачу без відома органу (Кабінету Міністрів України) який вправі розпоряджатися земельними ділянками такого цільового призначення (землі оборони), а прокуратурі про видачу відповідачу оспорюваного державного акта на право власності на земельну ділянку стало відомо восени 2016 року, коли за завданням Генеральної прокуратури України була проведена перевірка щодо законності надання земельних ділянок в межах прикордонної смуги, а тому позовна давність не пропущена.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Волинської області від 29 травня 2017 року і залишити в силі рішення Любомльського районного суду від 08 лютого 2017 року.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що прикордонна смуга за цільовим використанням не відноситься до земель оборони, а є територією (зоною) з особливим правовим режимом використання землі, а особливості цього режиму та розміру такої зони повинні встановлюватися саме законом, а не іншим нормативно-правовим актом, який на час подання скарги не прийнятий. Заначив, що відсутні правові підстави стверджувати, що його земельна ділянка, яка була отримана в процесі паювання земель колишнього колективного сільськогосподарського підприємства, має бути віднесена до земель оборони. Апеляційним судом безпідставно відхилено його доводи про пропуск позивачем позовної давності, оскільки спірна земля знаходиться за межами контрольно-слідової смуги, а військовослужбовці прикордонники ІНФОРМАЦІЯ_1 під час несення служби з охорони державного кордону не могли не помітити ведення ним обробітку землі. Кабінет Міністрів України не повідомлявся про паювання землі, однак рішення про це приймала Любомльська районна державна адміністрація Волинської області яка є підпорядкованим Кабінету Міністрів України органом в системі органів державної виконавчої влади.
У вересні 2017 року Луцький прикордонний загін подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, посилаючись на те, що це рішення є законним і обґрунтованим, апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дано належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. Спірні земельні ділянки відносяться до земель оборони та входять до складу прикордонної смуги, що перебуває під його охороною. Ці ділянки розташовані уздовж державного кордону України на території Гущанської сільської ради Любомльського району Волинської області, тобто перебувають в зоні облаштування і утримання інженерно-технічних споруд та огорож державного кордону. Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки її розміри встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд. Віднесення земельної ділянки до земель оборони в силу закону свідчить про розповсюдження на таку земельну ділянку прикордонного режиму з усіма визначеними законодавством обмеженнями.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
12 травня 2018 року справу № 163/3269/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційним судом встановлено, що колективному сільськогосподарському підприємству «Світанок» (далі - КСП «Світанок»), на підставі Державного акта на вічне користування землею колгоспами, належали земельні ділянки в селі Гуща Любомльського району Волинської області. В Державному акті чітко відображені графічні зображення земельних ділянок, зокрема їх місцезнаходження, зовнішні межі земельних ділянок та межі земель, обмежених у використанні і обмежених правами інших осіб, а також розміщення об'єктів нерухомого майна, природних ресурсів на земельних ділянках.
З технічної документації по паюванню земель колективної власності КСП «Світанок» Гущанської сільської ради Любомльського району Волинської області, зокрема виписки з рішення зборів уповноважених спілки селянських господарств «Світанок» встановлено, що 11 січня 1997 року було затверджено списки громадян, які мають право на земельну частку (пай), серед яких, право на земельну ділянку мав і ОСОБА_1 - № 379 у списку.
22 листопада 2007 року головою Любомльської районної державної адміністрації Волинської області видано розпорядження № 340 «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) на території Гущанської сільської ради», яким надано згоду на виділення земельних ділянок громадянам - власникам сертифікатів на право на земельну частку(пай) для ведення особистого селянського господарства та на видачу державного акта на право власності на землю. ОСОБА_1 такий акт отримав 20 січня 2009 року. До виділеної у власність земельної ділянки загальною площею 1,3462 га входять спірні земельні ділянки кадастрові номери 07233810:00:05:002:0832, площею 0,301 га та 07233810:00:05:002:0833, площею 0,2919 га.
В ході проведеної військовою прокуратурою Луцького гарнізону перевірки щодо стану додержання вимог Закону України «Про використання земель оборони» було встановлено, що спірні земельні ділянки кадастрові номери 07233810:00:05:002:0832, площею 0,301 га та 07233810:00:05:002:0833, площею 0,2919 га знаходяться у межах прикордонної смуги, а саме - у смузі місцевості, що знаходиться між лінією інженерно-технічних споруд (контрольно-слідової смуги) та лінією державного кордону; вільного доступу до земельних ділянок немає.
З дослідженої апеляційним судом технічної документації та плану розташування згаданих земельних ділянок підтверджується факт розташування їх в межах прикордонної смуги.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Згідно з частиною першою статті 303 та частиною першою статті 304 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Пунктом в) частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.
Відповідно до частин другої, третьої статті 2 Закону України «Про використання земель оборони» особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Навколо військових частин та оборонних об'єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об'єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про державну прикордонну службу України» органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, їх службові і посадові особи в межах своїх повноважень сприяють Державній прикордонній службі України в охороні державного кордону
та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року № 1147 «Про прикордонний режим» установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби України, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
Прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
Існування прикордонних смуг визначеної ширини передбачено нормами Закону України «Про використання земель оборони».
Землі прикордонних смуг, які відносяться до земель оборони, не можуть передаватися у приватну власність (пункт в) частини четвертої статті 84 ЗК України).
Ухвалюючи рішення суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірні земельні ділянки передані ОСОБА_1 з порушенням вимог ЗК України та Закону України «Про використання земель оборони», оскільки на момент відведення спірні земельні ділянки входила до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При цьому, апеляційний суд виходив з того, що прокуратурі про видачу відповідачу оспорюваного державного акта на право власності на земельну ділянку стало відомо восени 2016 року, коли за завданням Генеральної прокуратури України була проведена перевірка щодо законності надання земельних ділянок в межах прикордонної смуги, тому позовна давність у цій справі не пропущена.
Вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував наступного.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Згідно із частиною другою статті 3 ЦПК України 2004 року у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України у редакції, яка діяла на час пред'явлення позову, покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Відповідач в суді першої інстанції заявив клопотання про застосування позовної давності.
Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України 2004 року, суд повинен з'ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби з вищезазначеним позовом. Це право пов'язане з моментом, коли саме повноважному органу, а саме Адміністрації Державної прикордонної служби, право якого порушене, стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення.
Вказана позиція узгоджується із висновками висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18); від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18); від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18); від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц (провадження № 14-339цс18).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.
Ураховуючи те, що прокурор пред'явив позов в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби, апеляційний суд не з'ясував, коли зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права та чи є у нього поважні причини для поновлення строку на звернення за захистом прав. Держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
Апеляційний суд на зазначені положення закону достатньої уваги не звернув, а вирішуючи спір, виходив лише із того, що прокуратурі про порушене право стало відомо тільки восени 2016 року.
Таким чином, суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України 2004 року, вищевказаних положень закону та обставин справи не врахував, належним чином доводів відповідача про пропуск позовної давності не перевірив.
При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що спір стосується земельних ділянок які відносяться до земель прикордонної смуги, такі землі перебувають під посиленою правовою охороною держави. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу (Кабінету Міністрів України), може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Незаконне набуття у власність земель оборони приватними особами без відповідного рішення Кабінету Міністрів України є неможливим, їх розташування свідчить про неможливість виникнення приватної власності без згоди Уряду України.
В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Волинської області від 29 травня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун В. П. Курило