про закриття провадження в адміністративній справі
04 листопада 2019 рокум. Ужгород№ 260/800/19
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Скраль Т.В.,
з участю секретаря судового засідання - Стенавської А.М.
учасники справи:
позивач: Міжгірське міське споживче товариство - представник Колотуха Іван Олексійович;
відповідач: Міжгірська селищна рада - представник у підготовче судове засідання не з'явився;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Спілка споживчих товариств Міжгірська районна спілка споживчих товариств (Міжгірська РАЙССТ) - представник Фекийшгазі Крістіан Степанович;
розглянувши у підготовчому судовому засіданні справу Міжгірського міського споживчого товариства (90000, Закарпатська область, смт. Міжгір'я, вул. Ольбрахта, 2/2), в особі представника Колотухи Івана Олексійовича ( АДРЕСА_1) до Міжгірської селищної ради (90000, Закарпатська область, смт. Міжгір'я, вул. Шевченка, 77, код ЄДРПОУ 03450910), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Спілка споживчих товариств Міжгірська районна спілка споживчих товариств (Міжгірська РАЙССТ) (90000, Закарпатська область, смт. Міжгір'я, вул. Шевченка,78, код ЄДРПОУ 01750909) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
06 червня 2019 року, Міжгірське міське споживче товариство, звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міжгірської селищної ради, якою просить: 1) рішення 22 сесії 7-го скликання Міжгірської селищної ради Міжгірського району Закарпатської області за № 321 від 13 листопада 2018 року "Про відмову у виділенні земельних ділянок" - визнати протиправним та скасувати.; 2) зобов'язати Міжгірську селищну раду надати дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на яких розміщені об'єкти торгівлі Міжгірського міського споживчого товариства, а саме: ресторан "Карпати" та склади громадського харчування - 0,265га по вул. Шевченка, 78; магазин "Продтовари № 2" - 0,0554 га по вул. Коцюбинського, 35; універмаг "Верховина" - 0,10460 га по вул. Шевченка, 79; кафе "Гриль-бар" - 0,0447 га по вул. Ольбрахта, 2; кафе "Молочарня" /Вікторія/ - 0,108 га по вул. Ольбрахта, 1; магазин "Продтовари № 4" - 0,072 га по вул. Хустській, 13.
10 червня 2019 року, ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження в даній адміністративній справі та призначено підготовче судове засідання.
20 вересня 2019 року, ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Спілку споживчих товариств Міжгірська районна спілка споживчих товариств (Міжгірська РАЙССТ).
Відповідач або його уповноважений представник у судове засідання не з'явилися, однак про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення, яке було вручено 23 жовтня 2019 року та повернулося до суду 30 жовтня 2019 року.
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що 13 листопада 2018 року рішенням 22 сесії 7-го скликання Міжгірської селищної ради Міжгірського району Закарпатської області за № 321 "Про відмову у виділенні земельних ділянок" позивачу відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою. Підставами такого рішення відповідач навів існування державних актів на право постійного користування серії ІІ-ЗК № 002125 від 01.09.1997р., та серії ІІ- ЗК № 000038 від 16.12.1997р. Міжгірської райспоживспілки.
Позивач вважає дії відповідача протиправними в зв'язку з тим, що згідно рішення Міжгірської селищної ради від 16 грудня 2002 року "Про виділення, передачу у приватну власність та користування земельних ділянок" припинено право постійного користування земельними ділянками Міжгірської райспоживспілки за її згодою та передано такі земельні ділянки у постійне користування позивача. Підставою передачі вказаних земельних ділянок позивачу був і той факт, що на земельних ділянках розташовані об'єкти нерухомого майна, які належать позивачу на праві приватної власності, а саме: Ресторан "Карпати" та склади громадського харчування - 0.265га по вул. Шевченка, 78; Магазин "Продтовари № 2" - 0,0554га по вул. Коцюбинського, 35; Універмаг "Верховина" - 0,10460га по вул. Шевченка, 79; Кафе "Гриль-бар" - 0,0447га по вул. Ольбрахта, 2; Кафе "Молочарня''/Вікторія/ - 0,108га по вул. Ольбрахта, 1; Магазин "Продтовари № 4" - 0,072га по вул. Хустській, 13. Таким чином, позивач, як власник нерухомого майна розташованого на спірних земельних ділянках, мав всі підстави для оформлення необхідної технічної документації щодо впорядкування правового режиму власності на земельні ділянки розташовані під його будівлями. Отже, відповідач, Міжгірська селищна рада, як власник та розпорядник земельними ділянками на яких розташовані об'єкти нерухомого майна Міжгірського МСТ не мав підстав відмовити у передачі таких земельних ділянок чи надати такі у власність чи користування іншим особам, оскільки в такому разі було б допущено порушення ст.ст. 120, 141 ЗК України, ст.377 ЦК України. Такої підстави для відмови у видачі дозволу, як існування актів на право постійного користування законом не передбачено, тим більше, що державні акти на які посилається відповідач не мають значення для надання такого дозволу.
09 жовтня 2019 року, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог надала до суду письмові пояснення, де вказує, що Міжгірською селищною радою видано Міжгірській районній спілці споживчих товариств державні акти на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК № 02125 від 01.09.1997 року та серії ІІ- ЗК № 000038 від 29.07.1997 року, а вищевказані земельні ділянки дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення яких просить Позивач є частиною даних державних актів. Площа належних Міжгірському міському споживчому товариству об'єктів нерухомості є значно меншою площі земельних ділянок, вказаних у державних актах Міжгірської районної спілки споживчих товариств, на яких такі об'єкти розташовані. Оскільки, на вищевказані земельні ділянки видано державні акти на право постійного користування, то в даному випадку не можна зобов'язати Міжгірську селищну раду дати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти торгівлі Позивача, так як право постійного користування вказаними земельними ділянками виникло у третьої особи раніше (а.с. 102-106).
Відповідачем або уповноваженим представником відзиву на позовну заяву до суду, у строк наданий судом в ухвалі Закарпатського окружного адміністративного суду про відкриття провадження в адміністративній справі від 06 червня 2019 року, не надано та не повідомлено суду поважні причини його ненадання.
Відповідно до статті 162 частини 6 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Вирішуючи питання застосування до спірних правовідносин норм матеріального права та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Під час судового засідання, встановлено, що однією із вимог у даній адміністративній справі є вимога зобов'язати Міжгірську селищну раду надати дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на яких розміщені об'єкти торгівлі Міжгірського міського споживчого товариства, а саме: ресторан "Карпати" та склади громадського харчування - 0,265га по вул. Шевченка , 78 ; магазин "Продтовари № 2" - 0,0554 га по вул. Коцюбинського, 35; універмаг " Верховина" - 0,10460 га по вул. Шевченка, 79; кафе "Гриль-бар" - 0,0447 га по вул. Ольбрахта, 2; кафе "Молочарня" /Вікторія/ - 0,108 га по вул. Ольбрахта, 1; магазин "Продтовари № 4" - 0,072 га по вул. Хустській, 13.
Оскаржуваним рішенням 22 сесії 7-го скликання Міжгірської селищної ради № 321 від 13 листопада 2018 року відмолено Міжгірському міському споживчому товариству у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у зв'язку із наявністю двох державних актів на право постійного користування землею.
Судом встановлено, що відповідно до державного акту на постійне право користування землею серії ІІ-ЗК № 02125 від 01.09.1997 року (а.с. 59) та серії ІІ-ЗК № 000038 від 29.07.1997 року (а.с. 62), виданого Міжгірською селищною радою Міжгірській районній спілці споживчих товариств, земельні ділянки, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення яких просить позивач є частиною даних державних актів та належать Міжгірській райспоживспілці.
З аналізу встановлених судом обставин, слідує, що предметом цього спору є впорядкування правового режиму власності на земельні ділянки розташовані під будівлями позивача, які перебувають у постійному користуванні третьої особи.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням чи загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, суб'єктом владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін.
Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної справи є суть (зміст, характер) спору. Публічно - правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно - правових відносин і стосується саме цих відносин.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Отже, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. Спір у справі, що розглядається безпосередньо стосується права користування третьої особи на земельні ділянки, яке підтверджується державними актами на право постійного користування. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права. У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після своєї реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися не в порядку адміністративної юрисдикції, оскільки виникає спір про право.
Така правова позиція викладена у тексті постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 809/1946/15 (провадження № 11-95апп18), за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73054797.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року № 184/2470/13-а.
Наявність права власності, інших речових прав третіх осіб на земельні ділянки, стосовно яких позивачем заявлені вимоги до органу місцевого самоврядування щодо незаконності їх рішень, дій чи бездіяльності, унеможливлює розгляд справи як публічно-правового спору судом адміністративної юрисдикції .
Відповідно до статті 238 частини 1 пункту 1 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч.1 ст. 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Відповідно до статті 20 частини 1 пункту 6 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Таким чином, у спірних правовідносинах вбачається спір про право на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні третьої особи, а тому в подальшому спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 239 КАС України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Відповідно до частини 2 статті 238 КАС України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Відповідно до статті 7 частини 1 пункту 5 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, суд роз'яснює позивачу, що в нього є право звернутися до суду з клопотанням про повернення сплаченої суми судового збору.
Керуючись статтями 238, 239, 243, 256, 257 КАС України, суд,-
1. Закрити провадження в адміністративній справі за позовною заявою Міжгірського міського споживчого товариства, в особі представника Колотухи Івана Олексійовича до Міжгірської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Спілка споживчих товариств Міжгірська районна спілка споживчих товариств (Міжгірська РАЙССТ) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, як таку, що не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
2. Роз'яснити позивачу, що дану справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.
3. Роз'яснити позивачу, що в силу вимог частини 2 статті 239 КАС України, повторне звернення до Закарпатського окружного адміністративного суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала набирає законної сили в порядку встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 04 листопада 2019 року було проголошено вступну та резолютивну частини Ухвали. Ухвалу у повному обсязі було складено 11 листопада 2019 року, оскільки 7 та 8 листопада 2019 року суддя перебувала у відпустці.
СуддяТ.В.Скраль