Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 280/1066/16-ц
провадження № 61-27850св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараш А. А., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Житомирської області в складі суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М., від 18 жовтня 2017 року,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який в подальшому уточнила. Просила стягнути з відповідача на її користь компенсацію вартості 1/2 частини спільного майна подружжя, а саме, 1/2 частину вартості легкового автомобіля моделі «TF69Y2, марки «DAEWOO_FSO» державний номерний знак (далі - н/н, д.н.з.) НОМЕР_1 .
Позов обґрунтовано тим, що вказаний транспортний засіб є спільною сумісною власністю її та відповідача. Сторони придбали автомобіль за спільні кошти, кредит виплатили разом, але вони не дійшли згоди щодо добровільного поділу вказаного автомобіля.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області в складі судді Василенка Р. О. від 13 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час перебування в шлюбі сторонами було придбано автомобіль моделі «TF69Y», марки «DAEWOO-FSO» д/н НОМЕР_2 , згідно договору купівлі-продажу № 1316 від 18 липня 2008 року, який було зареєстровано за відповідачем. Спірний автомобіль 13 травня 2016 року без згоди позивачки був перереєстрований на батька відповідача - ОСОБА_3 , та 27 серпня 2016 року останній зняв автомобіль з обліку і 08 вересня 2016 року за договором купівлі-продажу спірний автомобіль перейшов у власність ОСОБА_4 та йому був присвоєний номерний знак НОМЕР_3 , тобто, на час розгляду справи власником спірного майна є інша особа, а майно, яке позивач просить поділити між колишнім подружжям відсутнє.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 18 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 13 червня 2017 року скасовано.
Ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини легкового автомобіля моделі «TF69Y2, марки «DAEWOO-FSO», д.н.з. НОМЕР_1 в сумі 56 947 грн та 3 000,12 грн понесених судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені не повно, а доводи апеляційної скарги підтверджені належними та допустимими доказами і спростовують висновків суду першої інстанції. 10 травня 2016 року шлюб між сторонами було розірвано, а 13 травня 2016 року спірний автомобіль перереєстрований на батька відповідача - ОСОБА_3 Позивач звернулася до суду із позовом про поділ майна подружжя 09 серпня 2016 року, а 08 вересня 2016 року спірний транспортний засіб відчужено ОСОБА_4 Апеляційний суд указав, що відчуження спільного майна подружжя здійснено з метою позбавлення позивачки права на його поділ, що є протиправним та порушує права позивачки, які підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача на її користь половини вартості незаконно відчуженого спільного майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про задоволення позову. Спірний автомобіль був придбаний в період шлюбу в кредит та оформлений на відповідача, однак кредитне зобов'язання виконувалось не за кошти сім'ї, а за кошти батька відповідача, що не було враховано апеляційним судом. Скаржник не погоджується із оцінкою автомобіля і визначенням його вартості. Зазначено, що спірний автомобіль не є спільною власністю колишнього подружжя та не підлягав поділу між ними.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 24 лютого 2001 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 18 липня 2008 року в період шлюбу сторін було придбано легковий автомобіль моделі «TF69Y2, марки «DAEWOO_FSO» д.н.з. НОМЕР_1 .
Спірний автомобіль було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 .
Згідно рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 травня 2016 року шлюб між учасниками справи було розірвано.
13 травня 2016 року спірний автомобіль був перереєстрований на батька відповідача - ОСОБА_3
09 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом з метою поділу спільного майна подружжя.
27 серпня 2016року батько відповідача - ОСОБА_3 , зняв автомобіль з обліку для наступної реалізації.
08 вересня 2016 року за відповідним договором купівлі-продажу автомобіль перейшов у власність ОСОБА_4
Установлено, що спірний автомобіль придбано учасниками справи в шлюбі, цей автомобіль є спірним майном подружжя, а згоду на його відчуження позивачка, як співвласник майна, не давала.
Згідно наданих учасниками справи доказам орієнтовна ринкова вартість спірного автомобіля становить 113 894 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Статтею 69 СК України передбачено, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Крім того, відповідно до пункту 4 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно зі статтею 65 СК України дружина, чоловік розпоряджається майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховуються при поділі.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що спірний автомобіль придбано учасниками справи в шлюбі, цей автомобіль є спірним майном подружжя, а згоду на його відчуження позивачка, як співвласник майна, не давала, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення прав ОСОБА_1 та необхідність відновлення її прав шляхом стягнення на її користь з відповідача 1/2 частини вартості автомобіля.
Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості рішення апеляційного суду спростовуються дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, якими підтверджено придбання спірного автомобіля учасниками справи в шлюбі.
За наслідками розгляду даної справи судами не встановлено, що спірний автомобіль був особистою власністю відповідача, тобто відповідач не спростував презумпцію спільності придбаного в шлюбі майна, що є його процесуальним обов'язком.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із рішенням апеляційного суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Рішення суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Житомирської області від 18 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
С. П. Штелик