Постанова
Іменем України
01 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 761/25469/15-ц
провадження № 61-15464св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Апеляційного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року у складі колегії суддів:Музичко С. Г., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема просило в рахунок погашення заборгованості в розмірі 900 174,49 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 759 323,38 грн; сума заборгованості за відсотками - 104 851,11 грн; комісія за ведення кредиту - 36 000,00 грн, за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 74,4 кв.м, житловою площею 45,9 кв.м, шляхом визнання права власності на неї за ПАТ «Дельта Банк».
Позов обґрунтовано тим, що 27 січня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № К-5670060, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 800 000,00 грн з розрахунку 23,99 % річних. З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань ОСОБА_1 передав у іпотеку нерухоме майно за договором іпотеки № б/н від 27 січня 2014 року, а саме: трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 74,4 кв.м, житловою площею 45,9 кв.м. ОСОБА_1 зобов'язання за договором кредиту не виконує належним чином, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед банком, на підставі чого ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду із відповідним позовом.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року позов задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру, за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 74,4 кв.м, житловою площею 45,9 кв.м, яка належить ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 січня 2014 року № К-5670060, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 у розмірі 900 174,49 грн, яка складається з: суми заборгованості за кредитом - 759 323,38 грн, суми заборгованості за відсотками 104 851,11 грн, комісії за ведення кредиту 36 000,00 грн. Стягнення проведено на користь ПАТ «Дельта Банк». ПАТ «Дельта Банк» має право на задоволення вимог за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами. Визнано спосіб реалізації предмету застави, а саме: проведення прилюдних торгів. Визнано початкову ціну для реалізації застави - 2 012 233,83 грн. У разі перевищення суми від реалізації предмета застави, зобов'язано ПАТ «Дельта Банк» повернути різницю вартості ОСОБА_1 В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що пунктом 7.2. договору іпотеки від 27 січня 2014 року передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Отже, виходячи зі змісту позовних вимог, позивач обрав спосіб захисту своїх прав на підставі рішення суду.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що згідно із статтею 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Пунктом 7.1. договору іпотеки сторони визначили порядок набуття банком права власності на предмет іпотеки, а саме: на підставі рішення суду, виконавчого напису, переходу до іпотекодержателя права власності в порядку встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки у будь-який спосіб на підставі договору купівлі-продажу встановленого статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Оскільки позивачем не пред'явлено вимог про задоволення позову шляхом продажу майна з прилюдних торгів, тому відповідно до вимог статті 11 ЦПК України 2004 року правових підстав для такого стягнення не було.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2017 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
07 квітня 2017року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ «Дельта Банк».
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог та звернув стягнення на предмет іпотеки у спосіб, про який позивач не заявляв.
Судом апеляційної інстанції не взято до уваги правові висновки Верховного Суду України у справі № 6-1219цс16 у постанові від 14 вересня 2016 року, у справі № 6-504цс16 у постанові від 12 жовтня 2016 року, у справі № 6-1243цс16 у постанові від 28 вересня 2016 року.
Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27 січня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № К-5670060, за умовами якого банк надав грошові кошти у сумі 800 000,00 грн, зі сплатою 23,99 % річних строком до 26 січня 2021 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 27 січня 2014 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 74,4 кв.м, житловою площею 45,9 кв.м.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Законом України «Про іпотеку» передбачено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з підпунктом 7.2 пункту 7 укладеного між сторонами договору іпотеки від 27 січня 2014 року звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання.
Відповідно до підпункту 7.4 пункту 7 договору іпотеки сторони договору домовилися про те, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно, згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, на підставі цього договору шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.
Сторони вказаного договору дійшли згоди, що правовою підставою реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки є зазначене у договорі застереження, яке за своїми правовими наслідками передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки за невиконання основного зобов'язання.
Отже, сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
У статті 12 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;
право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до вказаної статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.
За змістом вказаних вище норм Закону України «Про іпотеку» для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
З огляду на зазначене, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.
Саме до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року при розгляді справи № 760/14438/15-ц.
З огляду на встановлені у справі обставини та відповідний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки спірний договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності, викладене в підпункті 7.4.1 пункту 7 іпотечного договору, що є виключно позасудовим способом урегулювання спору.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ПАТ «Дельта Банк» пред'явив вимоги до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі йому у власність та визнання за ним права власності на іпотечне майно, тому обґрунтованим є також висновок суду апеляційної інстанції про безпідставність звернення стягнення на предмет іпотеки у визначений судом першої інстанції спосіб, зокрема шляхом продажу майна з прилюдних торгів.
З огляду на зазначене, ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність вирішення позову ПАТ «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності у судовому порядку.
Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).
Рішення суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко