Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
місто Київ
справа № 522/15775/17
провадження №61-47662св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
учасники справи:
головуючого - Погрібного С. О. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І., Яремка В. В.,
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», Публічне акціонерне товариство «Комерційний індустріальний банк»,
третя особа - Державна реєстраційна служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест»на постанову Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Черевка П. М., Громіка Р. Д.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У серпні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»
(далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», банк) звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 216 799, 46 грн.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що відповідно до кредитного договору від 13 лютого 2015 року № 014/81-1-0-00/13888 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надано ОСОБА_1 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 2 427 724, 58 грн на строк до 16 квітня 2034 року зі сплатою 19, 00 % річних, а позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання у порядку та строки, визначені договором. З укладенням кредитного договору у позичальника виник обов'язок повернути кредит та відсотки за кредитним договором у строки та розмірах, встановлених графіком погашення, у разі прострочення якого кредитор має право достроково стягнути заборгованість за кредитом, відсотками та пенею. Позивач зазначив, що відповідачами не виконуються зазначені умови, у зв'язку з чим станом на 01 березня 2017 року заборгованість за кредитом становить 1 124 921, 67 грн; заборгованість зі сплати процентів становить 91 877, 79 грн. На забезпечення належного виконання умов кредитного договору 13 лютого 2015 року укладено договір поруки, згідно з умовами якого ОСОБА_2 виступив поручителем ОСОБА_1 і взяв на себе зобов'язання перед банком солідарно відповідати за зобов'язанням позичальника, що виникають з умов кредитного договору, у повному обсязі цих зобов'язань. Позивач зазначив, що відповідачі ухиляються від виконання своїх зобов'язань перед позивачем, а також не вживають заходів щодо погашення боргу, чим спричиняють банку майнову шкоду, погіршують матеріальний стан кредитора, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», Публічного акціонерного товариства «Комерційний індустріальний банк» (далі - ПАТ «КІБ»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі - ТОВ «ФК «Алькор Інвест») про визнання правочинів недійсними, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову посилалася на те, що у зв'язку з укладанням кредитного договору від 13 лютого 2015 року № 014/81-1-0-00/13888 відповідач втратила гарантії безпеки свого житла, які їй були надані відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Про намір банка досягти саме цієї мети свідчать умови укладеного кредитного договору, відповідно до яких кредитор у встановленому законодавством України порядку має право без згоди позичальника відступити своє право вимоги за цим договором будь-якій особі. У разі відступлення права вимоги за цим договором, позичальник повідомляється про факт відступлення у порядку, встановленому договором відступлення права вимоги. Крім зазначеного, доказом умисного погіршення стану позивача з боку банку слугує договір від 30 травня 2017 року, укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «КІБ». Позивач зазначає, що кредитний договір укладений під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим інша сторона правочину скористалася, у зв'язку з чим правочин є недійсним. На переконання відповідача договір відступлення права вимоги за спірним кредитним договором, укладений між ПАТ «КІБ» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест», є договором факторингу та має бути визнаний недійсним, оскільки у ТОВ «ФК «Алькор Інвест» відсутні відповідні ліцензії.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2017 року замінено позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» правонаступником ТОВ «ФК «Алькор Інвест».
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2018 року позов ТОВ «ФК «Алькор Інвест» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Алькор Інвест» достроково солідарно заборгованість за кредитним договором від 13 лютого 2015 року № 014/81-1-0-00/13888 у розмірі 1 216 799, 46 грн, вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконали взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та договором поруки у сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором, тому права позивача підлягають судовому захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що законних підстав для визнання недійсними кредитного договору від 13 лютого 2015 року, договору іпотеки від 13 лютого 2015 року, договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 30 травня 2017 року, договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 30 травня 2017 року в судовому засіданні не встановлено. Судом зазначено, що у своїй позовній заяві відповідач посилався на те, що вона зверталася до банку із заявою від 23 січня 2015 року про перегляд умов кредитування та посилається на відповідь банку від 29 січня 2015 року, у якій банком запропоновано варіанти рефінансування кредиту. 13 лютого 2015 року сторонами підписано кредитний договір № 014/81-1-1-0-00/13888 з додатковою угодою № 014/81-1-0-00/13888/81-1-0-00/13889 з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження введення його в оману під час підписання оспорюваного договору про реструктуризацію заборгованості. Договір відповідає положенням статті 626 ЦК України, сторони під час його підписання дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору, волевиявлення позивача було вільним, тому підстави для визнання його недійсним, передбачені положеннями статей 203, 215 ЦК України, відсутні.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові банку відмовлено, зустрічний позов задоволено частково. Визнано недійсним кредитний договір від 13 лютого 2015 року № 014/81-1-0-22/13888. Визнано припиненим договір іпотеки від 13 лютого 2015 року. Визнано недійсним договір від 30 травня 2017 року про відступлення права вимоги за кредитним договором від 13 лютого 2015 року № 014/81-1-0-00/13888. Визнано недійсним договір від 30 травня 2017 року № 361 про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 13 лютого 2015 року. Зобов'язано Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради вилучити відомості з Єдиного державного реєстру обтяжень прав на нерухоме майно обтяження, накладені на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 . У іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалось тим, що внаслідок рефінансування первісного кредитного договору від 27 листопада 2006 року, за яким відповідач ОСОБА_1 отримала грошові кошти у кредит в іноземній валюті у розмірі 85 000, 00 дол. США, відповідач втратила право на відстрочення звернення стягнення на предмет іпотеки за статтею 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Зазначена обставина привела до дійсного та реального позбавлення ОСОБА_1 та її малолітньої дочки ОСОБА_3 , 2008 року народження, їхнього єдиного житла, про що свідчить можливість ТОВ «ФК «Алькор Інвест» у позасудовому порядку за допомогою укладених договорів переоформити 17 січня 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у судовому засіданні з достовірністю підтверджено, що умови кредитного договору від 13 лютого 2015 року та договору іпотеки від 13 лютого 2015 року всупереч принципу добросовісності містять істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача ОСОБА_1 , тобто є несправедливими, що тягне за собою визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, а договору іпотеки припиненим.
Визнаючи недійсними договір від 30 травня 2017 року № 360 про відступлення права вимоги за кредитним договором та договір від 30 травня 2017 року № 361 про відступлення права вимоги за договором іпотеки, суд апеляційної інстанції керувався тим, що у позивача відсутня ліцензія на провадження відповідної діяльності.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у листопаді 2018 року, ТОВ «ФК «Алькор Інвест» просить скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2018 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2018 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не встановив та не зазначив, у чому ж конкретно полягає тяжка обставина, у зв'язку із якою відповідач на вкрай невигідних для неї умовах повинна була укласти оспорюваний договір. Зазначає, що у зв'язку із зверненням позичальника до банку їй запропоновані різні варіанти укладення кредитного договору на інших, більш сприятливих умовах, у результаті чого між сторонами укладені оспорювані договори. На переконання заявника укладення кредитного договору 13 лютого 2015 року не свідчить про намагання банку позбавити її єдиного житла, оскільки, по-перше, відповідачу на праві власності належала інша квартира у м. Одесі, по-друге, дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» поширюється на випадки примусового звернення стягнення і встановлює відстрочення виконання рішення до закінчення дії зазначеного закону та не звільняє від обов'язку виконати зобов'язання. Зазначає, що у позивача наявна необхідна ліцензія на проведення господарської діяльності на надання фінансових послуг, ним отримано свідоцтво фінансової установи та внесено в реєстр фінансових установ 18 лютого 2015 року. Судами встановлено, що оспорювані договори не є договорами факторингу, відповідно висновок суду про їхню недійсність є необґрунтованим.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві ОСОБА_2 просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою, ухвалою від 17 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані статті 400 ЦПК України, відповідно до якого під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За правилом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір № 014/0077/74/6753 та іпотечний договір майнових прав, посвідчений 28 листопада 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т. Г.
Відповідно до умов договору від 27 листопада 2006 року № 014/0077/74/6753 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надало ОСОБА_1 кредитну лінію з лімітом 85 000, 00 дол. США. Банком умови укладеного договору виконано повністю.
23 січня 2015 року позичальник направив ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заяву-анкету на перегляд умов кредитування.
29 січня 2015 року відповідач отримала від банку пропозиції відносно рефінансування кредиту.
13 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір № 014/81-1-0-00/13888 з додатками № 1, 2, відповідно до умов якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надано ОСОБА_1 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 2 427 724, 58 грн на строк до 16 квітня 2034 року зі сплатою 19, 00 % річних, а позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом та виконати всі інші зобов'язання у порядку та строки, визначені договором.
Надання кредитних коштів проводилося згідно з вимогами пункту 3.2 кредитного договору, шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів кредитора з позичкового рахунку позичальника на його поточний рахунок з можливістю: подальшої видачі готівки через касу кредитора, безготівкової оплати наданих платіжних документів (доручень) позичальника, що підтверджується копією виписки за рахунком, яка наявна в матеріалах справи.
З укладенням кредитного договору в позичальника виник обов'язок повернути кредит та відсотки за кредитним договором у строки та розмірах, встановлених графіком погашення, у разі прострочення якого кредитор має право достроково стягнути заборгованість за кредитом, відсотками та пенею.
На забезпечення виконання грошових зобов'язань іпотекодавця, що випливають та/або виникнуть у майбутньому з кредитного договору від 13 лютого 2015 року № 014/81-1-0-00/13888, а також з будь-яких додаткових угод, що укладені або можуть бути укладені до нього, 13 лютого 2015 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку таке нерухоме майно: квартиру, що складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 62, 9 кв. м, житловою площею 24, 9 кв. м, знаходиться з адресою: АДРЕСА_1 .
З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника кредитор та позичальник дійшли згоди про зміну умов погашення кредиту, визначених кредитним договором, у зв'язку з чим 13 лютого 2017 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду від 13 лютого 2015 року
№ 014/81-1-0-00/13888/81-1-0-00/13889 до кредитного договору від 13 лютого 2015 року № 014/81-1-0-00/13888 з додатками № 1, 2, відповідно до умов якої з 16 лютого 2015 року встановлено процентну ставку за користування кредитом у розмірі 17, 00 % річних. Якщо протягом зазначеного строку позичальник прострочив виконання своїх зобов'язань за кредитним договором на більш ніж 30 календарних днів, процентна ставка, передбачена пунктом 1 цієї додаткової угоди, припиняє застосовуватися і проценти за кредитом розраховуються за процентною ставкою, визначеною у пункті 1.5 кредитного договору з 31 календарного дня з дати прострочення. Позичальник зобов'язаний протягом зазначеного 30-денного строку з'явитися до кредитора підписати новий графік погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором. У разі невиконання позичальником цього обов'язку кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту в повному обсязі у порядку передбаченому підпунктом 9.1.2 кредитного договору.
ОСОБА_1 у повному обсязі не виконувались умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 01 березня 2017 року у неї перед банком виникла заборгованість за кредитом у розмірі 1 124 921, 67 грн; заборгованість зі сплати процентів - 91 877, 79 грн.
24 лютого 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 банком надіслані письмові вимоги про виконання грошових зобов'язань за кредитним договором та договором поруки, які залишились без задоволення.
Оцінка аргументів касаційної скарги
Перевіряючи законність та обґрунтованість постановлених у справі рішень, Верховний Суд зробив такі висновки.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За правилами частин першої та другої статті 15 ЦПК України 2004 року суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
За змістом положень статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами
(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Встановивши фактичні обставини справи, зокрема факт невиконання відповідачами умов кредитного договору, суд першої інстанції зробив висновок про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором та про відмову у зустрічному позові через його необґрунтованість.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідач уклала оспорюваний кредитний договір під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.
Погодитись із таким висновком суду апеляційної інстанції неможливо з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
ОСОБА_1 як на підставу заявлених нею позовних вимог посилалася на те, що оспорюваний кредитний договір вчинений під впливом тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних умовах з метою позбавити її єдиного житла.
Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Правочин, про визнання якого недійсним ставиться питання за статтею 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину.
Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин
Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.
Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі приписів статті 233 ЦК України пов'язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції керувався тим, що оспорюваний кредитний договір від 13 лютого 2015 року укладений під впливом тяжкої обставини (реальної загрози втрати для нею житла) і на вкрай невигідних умовах, чим інша сторона правочину скористалася.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки наведені позивачем обставини укладення оспорюваного правочину не можуть бути підставою для застосування статті 233 ЦК України, з огляду на те, що дії відповідача щодо укладення нею оспорюваного кредитного договору стали результатом її звернення до банку із заявою про проведення реструктуризації раніше наданого їй кредиту та результатом свідомого обрання відповідачем одного з декількох варіантів, запропонованих банком умов реструктуризації.
Наявність волі відповідача на укладення нового кредитного договору з метою реструктуризації раніше виданого їй кредиту у розумінні положень статті 233 ЦК України не свідчить про наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусило її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Навпаки, укладення нового кредитного договору з метою реструктуризації доводить, що між сторонами укладений кредитний договір на нових, більш сприятливих для відповідача умовах.
Верховний Суд також визнає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про недійсність договорів від 30 травня 2017 року про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, оскільки відповідачі посилались на те, що у позивача відсутня ліцензія на проведення факторингових операцій, водночас судами встановлено, що оспорювані договори за своєю природою не є договорами факторингу.
Окрім цього, ТОВ «ФК Алькор Інвест» у встановленому законом порядку 15 лютого 2015 року отримало свідоцтво про реєстрацію фінансової установи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Апеляційний суд, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, не врахував наведених положень законодавства, у зв'язку із чим скасував судове рішення, яке відповідає закону.
Касаційну скаргу розглянуто в межах доводів та вимог, зазначених заявником, підстав вийти за межі доводів та вимог Верховним Судом не встановлено. Відповідачі із касаційними скаргами на рішення суду апеляційної інстанції не звертались, доводів про помилковість висновків суду у частині підстав відмови у первісному позові не надавали.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Розподіл судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги, то судові витрати у вигляді судового збору за подання касаційної скарги підлягають стягненню із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Алькор Інвест» у сумі 52 504, 00 грн у рівних частках з кожного.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» задовольнити.
Постанову Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2018 року скасувати.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2018 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 26 252, 00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 26 252, 00 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С. О. Погрібний
Судді І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
Г. І. Усик
В. В. Яремко