Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 233/4314/19
провадження № 61-17087св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Костянтинівсько-Дружківське об'єднання управління Пенсійного фонду України Донецької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09 липня 2019 року у складі судді Мартиненко В. С. та постанову Донецького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Азевича В. Б., Халаджи О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про стягнення збитків, пов'язаних з невиконанням рішення суду, та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року в адміністративній справі № 805/2621/18-а було визнано протиправними дії Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати йому пенсії з 01 січня 2015 року та зобов'язано Костянтинівсько-Дружківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії з 01 січня 2015 року і виплатити заборгованість з пенсії.
Вказував, що зазначене рішення суду було виконано Костянтинівсько-Дружківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області лише частково, оскільки поновлено виплату пенсії з січня 2019 року, а заборгованість з пенсії за період з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2018 року не виплачена, що свідчить про порушення вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України«Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України збитки, завдані Костянтинівсько-Дружківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області, у розмірі недоотриманої пенсії за період з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2018 року та стягнути з Державного бюджету України збитки у розмірі компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням Костянтинівсько-Дружківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області строків їх виплати за період з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2018 року.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року,відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про стягнення збитків, пов'язаних з невиконанням рішення суду, та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 пов'язані з публічно-правовим спором, а саме: спором фізичної особи з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його бездіяльності, яка полягає у невиконанні таким суб'єктом рішення суду, ухваленого не на його користь, та стягнення відповідної компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, то суд дійшов висновку про те, що справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і передати питання про відкриття провадження у справі до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, неправильно визначив предметну підсудність (юрисдикцію) справи, оскільки ним пред'явлено позов стосовно відшкодування збитків, завданих неправомірними діями (бездіяльністю) Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, тобто він звернувся до суду із позовом про захист права не публічного, а цивільного, зокрема, права на відшкодування завданої шкоди. Вказував, що суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували, що Верховний Суд України у справі № 6-787цс17 дійшов висновку, що справи з подібними підставами і предметом позову у подібних правовідносинах підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про стягнення збитків, пов'язаних з невиконанням рішення суду, та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії.
Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року,відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про стягнення збитків, пов'язаних з невиконанням рішення суду, та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою вказаної статті передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Так, судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд(частини перша, третя статті 13ЦПК України).
За загальним правилом, передбаченим у частині першій статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
У пунктах 1, 2 частини першої статті 4 КАС України вказано, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому:хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої зазначеної статті).
За змістом пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі визначальною ознакою є характер спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів ПФУ, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду України.
Кошти Пенсійного фонду України відповідно до статті 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи ПФУ; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів ПФУ.
Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Положення про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління є територіальними органами Пенсійного фонду України. Управління Пенсійного фонду України підпорядковуються Пенсійному фонду України та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів фонду.
Основним завданням Управління Пенсійного фонду України відповідно до пункту 3 вказаного Положення є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;виконання інших завдань, визначених законом.
Як убачається з пункту 4 названого Положення, Управління Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань проводить перевірку правильності призначення (здійснює перерахунок) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
Предметом спору у цій справі є недоотримана позивачем сума пенсії, яка нараховується й виплачується в установленому законом порядку. При цьому, посилання у позовній заяві на положення статті 22 ЦК України не змінює суті спору, оскільки він стосується саме розміру виплачуваної пенсії.
Відповідачем у справі є орган державної влади- суб'єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, Управління Пенсійного фонду України, яке здійснює нарахування і виплату пенсії позивачу.
Тобто між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу утримання з пенсії, тобто спір щодо розміру виплачуваної пенсії.
Таким чином, спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин, за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства, про що було вірно зазначено судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Аналогічний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 03 квітня 2019року у справі № 750/1668/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 336/7704/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 645/212/18.
Крім того, позивачем були пред'явлені вимоги про стягнення компенсації за втрату доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України«Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України«Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 2 Порядку компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Отже, спір, що виник у справі між позивачем та органом Пенсійного фонду України, як органом виконавчої влади, який у спірних правовідносинах безпосередньо реалізує надані законодавством владні управлінські функції, про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 759/9631/17.
Таким чином, ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що вказаний спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Враховуючи, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, однак Законом України від 02 жовтня 2019 року № 142-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи», який набрав чинності 19 жовтня 2019 року, частину шосту статті 403 ЦПК України (Підстави для передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду) було викладено у новій редакції, то відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки остання вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної та/або суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09 липня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 04 вересня 2019 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович