Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 308/2291/16-ц
провадження № 61-28715св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя- доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 листопада 2016 року у складі судді Леміша О. М. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 27 січня 2017 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Мацунича М. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 07 серпня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до її дочки ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. У позовній заяві ОСОБА_2 зазначено наступне: «Поширена неправдива стосовно ОСОБА_2 інформація ОСОБА_3 підтверджується ще й її письмовими заявами в усі правоохоронні органи для того, щоб уникнути відповідальності за свої дійсно шахрайські дії: ОСОБА_3 ніде не працює, а тому з метою «легкого шляху заробляння грошей» виступає в ролі продавця квартири, яку «продає одразу - чи по черзі різним покупцям» - отримуючи від кожного покупця 1 000 доларів США завдатку. Через обумовлений час по давно «відпрацьованій схемі» ОСОБА_3 робить покупця винним у невиконанні вимог попереднього договору - і не повертає завдаток. Тобто, ОСОБА_3 є самою реальною шахрайкою і з цього приводу в судовому засіданні під присягою нададуть свідчення нотаріуси та обмануті продавці».
Захищаючи свою честь, гідність та ділову репутацію, ОСОБА_2 розповсюдила недостовірну інформацію про її дочку як продавця квартири, чим завдала шкоду репутації останньої та унеможливила продаж квартири за ринковою вартістю.
Крім цього, у мережі Інтернет на веб-сайтах щодо нерухомості з'явилися оголошення, які компрометують її та дочку як власників квартири АДРЕСА_1 , однак довести причетність ОСОБА_2 до їх написання ОСОБА_1 не може.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просила зобов'язати ОСОБА_2 спростувати розповсюджену нею інформацію, яку вона виклала у своїй позовній заяві від 07 серпня 2015 року, таким же чином, яким ця інформація була поширена, та стягнути з ОСОБА_2 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог, а надані докази не підтверджують, що саме ОСОБА_2 розповсюджувала недостовірну інформацію щодо позивача. З урахуванням недоведеності позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 27 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 листопада 2016 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у порушення вимог процесуального законодавства України ОСОБА_1 не довела обставини, на які посилається як на підставу своїх позовних вимог, а тому апеляційний суд погодився із рішенням суду першої інстанції про відмову у позові з цих підстав. Крім цього, ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом порушених прав своєї дочки. Належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 наділена повноваженнями представляти інтереси своєї дочки у суді, відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 27 січня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені нею позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не є законними та обґрунтованими. Суди не врахували, що ОСОБА_2 розповсюдила щодо ОСОБА_1 недостовірну інформацію про її дочку, яка негативно вплинула на стан її здоров'я, а тому відповідач має відшкодувати моральну шкоду.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У серпні 2017 року ОСОБА_2 подала до суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 12 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
07 серпня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до її дочки ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. У позовній заяві ОСОБА_2 зазначено наступне: «Поширена неправдива стосовно ОСОБА_2 інформація ОСОБА_3 підтверджується ще й її письмовими заявами в усі правоохоронні органи для того, щоб уникнути відповідальності за свої дійсно шахрайські дії: ОСОБА_3 ніде не працює, а тому з метою «легкого шляху заробляння грошей» виступає в ролі продавця квартири, яку «продає одразу - чи по черзі різним покупцям» - отримуючи від кожного покупця 1 000 доларів США завдатку. Через обумовлений час по давно «відпрацьованій схемі» ОСОБА_3 робить покупця винним у невиконанні вимог попереднього договору - і не повертає завдаток. Тобто, ОСОБА_3 є самою реальною шахрайкою і з цього приводу в судовому засіданні під присягою нададуть свідчення нотаріуси та обмануті продавці».
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь та гідність інших людей.
Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Відповідно до частини першої статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
У пунктах 1, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета » та Бородянський проти Росії» («Nova Gazeta and Borodyansky v. Russia»), що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.
Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
У частині другій статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» («Lingens v. Austria»)).
Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також у процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.
Судами встановлено, що у серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області до ОСОБА_3 з позовом про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. Інформація, яку просить спростувати позивач, міститься саме у цій позовній заяві та є підставою пред'явлення її позову.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що інформація, зазначена у позовній заяві ОСОБА_2 , є обґрунтуванням заявлених нею позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації у позові, поданому до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, а тому не підлягає спростуванню.
Доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права зводяться до переоцінки досліджених судами доказів, висновків судів не спростовують, та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів не встановила.
Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
У цьому разі відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України зміна розподілу судових витрат не відбувається.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 листопада 2016 року у складі судді Леміша О. М. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 27 січня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк