Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 484/3246/16-ц
провадження № 61-17496 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_2 ;
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;
представник відповідачів - ОСОБА_8;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 січня 2017 року у складі судді Фортуни Т. Ю. та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 02 березня 2017 рокуу складі колегії суддів: Царюк Л. М., Козаченка В. І., Прокопчук Л. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 2006 року належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 .
У листопаді 2014 року у провадженні Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області перебувала цивільна справа за її позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу в сумі 116 721 грн. Під час розгляду цієї справи ухвалою суду від 03 грудня 2014 року було вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначену квартиру. 05 грудня 2014 року на виконання ухвали суду було внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У подальшому її позов було задоволено.
Разом з тим, 04 грудня 2014 року ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу здійснив відчуження своєї квартири ОСОБА_4 , яка є дружиною його брата, що порушує її право на своєчасне повернення боргу за судовим рішенням за рахунок нерухомості боржника.
Вважала, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 04 грудня 2014 року має бути визнано недійсним, оскільки його було укладено в період дії встановленої судом заборони на відчуження квартири, про яку ОСОБА_3 було достеменно відомо.
Ураховуючи викладене, на підставі частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України ОСОБА_1 просила суд визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 04 грудня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , недійсним
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ухвала Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області про накладення арешту на спірну квартиру від 03 грудня 2014 року була ухвалена без повідомлення особи, щодо якої вжито такі заходи, - ОСОБА_3 . Копію зазначеної ухвали суду, яка була зареєстрована 05 грудня 2014 року в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень, ОСОБА_3 було направлено після виконання ухвали суду - 08 грудня 2014 року, яку він отримав згідно із повідомленням про вручення поштового відправлення 09 грудня 2014 року. Доказів, які б свідчили про обізнаність ОСОБА_3 щодо наявності ухвали суду про накладення арешту на квартиру на час укладення спірного договору купівлі-продажу позивачем не надано, а судом не здобуто.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 02 березня 2017 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що ОСОБА_3 на час укладення спірного договору купівлі-продажу квартири достеменно не знав, що квартира, яка була предметом цього договору, перебуває під забороною на відчуження за ухвалою суду від 03 грудня 2014 року, оскільки при розгляді судом питання про арешт цієї квартири відповідач не був присутнім, а копію цієї ухвали отримав тільки 09 грудня 2014 року. При цьому послався на відповідну правову позицію Верховного Суду України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2017 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 484/3246/16-ц з Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 було достеменно відомо про наявність ухвали про арешт майна, про що, на її думку, свідчать його дії.
Зазначала, що 04 грудня 2014 року ОСОБА_3 повністю сплатив борг ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором більше 50 тис. грн. У той же день було знято іпотечне обтяження і вже після закінчення робочого дня нотаріуса (о 18 год. 55 хв.) було укладено спірний договір купівлі-продажу квартири.
Вказувала, що ОСОБА_3 був обізнаний про те, що вона звернулася до суду з позовом про стягнення боргу та із заявою про накладення арешту на квартиру, а тому формально провів відчуження квартири дружині свого брата, щоб уникнути продажу квартири за борги.
Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
У січні 2017 року представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_8 - подала заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ОСОБА_3 не було достеменно відомо про ухвалу суду про забезпечення позову від 03 грудня 2014 року, що встановлено судами, тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 грудня 2014 року між ОСОБА_3 , від імені якого по довіреності діяв ОСОБА_5 , та ОСОБА_4 , від імені якої по довіреності діяв ОСОБА_10 , укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за яким ОСОБА_3 передав у власність, а ОСОБА_4 прийняла зазначену квартиру (а.с 64-66, т. 1).
Відповідно до пункту 1.4 цього договору продавець в особі представника стверджує, що на момент укладення договору вказана вище квартира не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не встановлений сервітут та не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як місцезнаходження юридичної особи вона не використовується; треті особи не мають прав на квартиру.
Відсутність заборони відчуження (арешту) та обтяжень іпотекою нерухомого майна, яке є предметом цього договору, підтверджується витягами від 04 грудня 2014 року за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права та обтяження на об'єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 грудня 2014 року у справі № 484/4820/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , належну на праві приватної власності ОСОБА_3 (а.с. 16, т. 1).
Супровідним листом від 04 грудня 2014 року № 3885 реєстраційній службі Первомайського міськрайонного управління юстиції направлено копію вказаної ухвали суду (а.с. 70, т. 1).
ОСОБА_3 копію зазначеної ухвали суду від 03 грудня 2014 року направлено супровідним листом від 08 грудня 2014 року № 14803, яку він отримав згідно із повідомленням про вручення поштового відправлення 09 грудня 2014 року (а.с. 68, т. 1).
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 лютого 2015 року, що набрало законної сили 17 лютого 2015 року, у справі № 484/4820/14-ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 116 721 грн 15 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення набрало законної сили 17 лютого 2015 року (а.с. 14-15, т. 1.).
Вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2016 року встановлено, що 04 грудня 2014 року було знято іпотечне обтяження спірної квартири у зв'язку з повною сплатою ОСОБА_3 боргу ПАТ КБ «ПриватБанк» і в той же день спірна квартира була відчужена ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу ОСОБА_4 (а.с. 5-7, т. 1).
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 24 листопада 2016 року № 73802256 власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 04 грудня 2014 року № 675, посвідченого приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Селявіною С. В. Дата та час державної реєстрації: 04 грудня 2014 року, 18 год. 55 хв. На зазначене нерухоме майно на підставі ухвали Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області № 2/484/1982/14 від 03 грудня 2014 року діє обтяження у вигляді арешту нерухомого майна. Дата та час реєстрації обтяження: 05 грудня 2014 року, 11:48:28 (а.с. 53-55, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України 2004 року поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України 2004 року забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
З урахуванням особливостей мети забезпечення позову, заява про забезпечення позову розглядається судом у день її надходження, копія ухвали про забезпечення позову надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення, відповідна ухвала суду виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, і крім того, навіть оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи (стаття 153 ЦПК України 2004 року).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України2004 року).
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).
Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.
Той факт, що встановлені ухвалою суду про забезпечення позову обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16.
Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, встановивши, що відповідач на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу достеменно не знав, що квартира, яка була предметом цього договору, перебувала під забороною на відчуження за ухвалою суду від 03 грудня 2014 року, оскільки при розгляді судом питання щодо арешту цієї квартири ОСОБА_3 не був присутнім, а копію ухвали суду отримав тільки 09 грудня 2014 року, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Посилання касаційної скарги на те, що дії ОСОБА_3 свідчать про те, що він був обізнаний про наявність ухвали суду про накладення арешту на квартиру є припущенням і позивачем належними та допустимими доказами не доведено, а в силу частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічне положення міститься у частині шостій статті 81 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 02 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович