28 жовтня 2019 р. Справа № 480/1212/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Любчич Л.В.
суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В.
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Кошеленко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні та в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.06.2019, суддя О.В. Соп'яненко, вулиця Герасима Кондратьєва, 159, Суми, Сумська область , 40000 , повний текст складено 03.06.19 по справі № 480/1212/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Сумській області
про скасування вимоги,
У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Сумській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Сумській обл.), в якому просив суд скасувати вимогу №Ф-3872-54У від 16.11.2018 із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15 819,54 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.06.2019 адміністративний позов задоволено.
Скасовано вимогу ГУ ДПС у Сумській обл. про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3872-54У від 16.11.2018 з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15 819,54 грн.
Не погодившись з даним судовим рішенням, ГУ ДПС у Сумській обл. подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати, прийнявши по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач послався на п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-УІ ( далі - Закон №2464), а також п. 3, 4 розд. VI Інструкції Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449), зазначив, що вимога відповідачем була сформована на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Оскільки заяву про зняття з обліку платником подано лише 25.03.2019, відповідачем правомірно проведені нарахування по строку сплати ЄСВ за І-ІІІ квартали 2018 року та винесено оскаржувану вимогу.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2019 залишено без руху апеляційну скаргу, у зв'язку з несплатою судового збору.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2019, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у справі.
16 вересня 2019 року від позивача по справі надійшов відзив, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В обгрунтування своєї позиції, позивач зазначив, що у спірний період не мав обов'язку зі сплати єдиного внеску, оскільки з січня 2012 року нотаріальну діяльність не здійснював, а тому відповідачем безпідставно сформовано та направлено на адресу позивача спірну вимогу.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2019 закінчено підготовку справи до розгляду та призначено у відкритому судовому засіданні.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції були встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.
Наказом ГУЮ у Сумській обл. від 19.01.2012 №39-ОД припинено приватну нотаріальну діяльність приватного нотаріуса ОСОБА_1 . на підставі п. 2 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про нотаріат" та наказу Міністерства юстиції України від 29.12.2011 №3640/5 "Про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю".
16 листопада 2018 року відповідачем сформовано вимогу №Ф-3872-54 про сплату недоїмки з єдиного внеску в сумі 15 819,54 грн. Згідно розрахунку, наданого відповідачем, борг виник за період 2017 рік та І-ІІІ квартали 2018 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження того, що позивач у спірний період займався нотаріальною діяльністю та був платником єдиного внеску.
Суд апеляційної інстанції з даними висновками суду погоджується з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства урегульовано ПК України.
Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Статтею 178 ПК України передбачено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу.
Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.
У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об'єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат.
Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб. <…>.
Під час виплати суб'єктами господарювання - податковими агентами, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, доходів, безпосередньо пов'язаних з такою діяльністю, податок на доходи у джерела виплати не утримується в разі надання такою фізичною особою копії довідки про взяття її на податковий облік як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, відносини за яким встановлено трудовими відносинами, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пунктів 14.1.195та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності. Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.
Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку унормовано Законом №2464.
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 передбачено, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
З аналізу вищезазначених правовоих норм слідує, що необхідною умовою для сплати нотаріусом єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою незалежної професійної діяльності. Так, відповідно до пп. 2 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про нотаріат" підставами припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса є анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 30-1 Закону України "Про нотаріат" у випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-9 частини першої статті 30 цього Закону, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі зобов'язані негайно передати приватному нотаріусу копію наказу про припинення його нотаріальної діяльності. Приватний нотаріус зобов'язаний припинити нотаріальну діяльність з моменту отримання копії наказу про припинення його нотаріальної діяльності.
Враховуючи вищезазначене, а також те, що з січня 2012 року позивач не здійснював нотаріальну діяльність, що підтверджується наявним в матеріалах справи наказом ГУЮ у Сумській обл. від 19.01.2012 №39-ОД, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не є платником єдиного внеску в розумінні п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, відтак контролюючим органом безпідставно нараховано єдиний внесок за 2017 рік, І-ІІІ квартал 2018 року та сформовано вимогу №Ф-3872-54У від 16.11.2018.
Посилання апелянта на те, що позивач не був знятий з обліку як платник єдиного внеску за відповідною заявою колегія суддів вважає такими, що не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції, оскільки сам факт перебування на обліку не свідчить про безумовний обов'язок позивача сплачувати єдиний внесок.
В ході розгляду справи відповідачем, в порушення вимог ст. 77 КАС України, не доведено правомірності свого рішення.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року по справі № 480/1212/19 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)Л.В. Любчич
Судді(підпис) (підпис) О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк
Постанова складена в повному обсязі 06.11.2019