06 листопада 2019 р. Справа № 440/1082/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Любчич Л.В.
суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А.
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
представника позивача Ворона О.А.
представників відповідача Бурба К.В., Предибайло А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Квант Плюс" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.07.2019, суддя О.О. Кукоба, Пушкарівська вулиця, 9/26, Полтава, Полтавська область, 36000, повний текст складено 22.07.19 по справі № 440/1082/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Квант Плюс"
до Головного управління ДФС у Полтавській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У березні 20189 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Квант Плюс» (далі ТОВ «Квант Плюс», позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі ГУ ДФС в Полтавській обл., відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.12.2018
№ 0017491403, №0017501403, №0017511403.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.07.2019 у задоволенні зазначеного позову відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, неврахування всіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, ненадання належної оцінки залученим до матеріалів справи доказам просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти постанову, про задоволення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказав на безпідставність висновків документальної позапланової виїзної перевірки щодо порушення вимог податкового законодавства з огляду на визнання безтоварними господарських операцій з ТОВ «Лада-ЛТД-плюс». ТОВ «Квант Плюс» зазначає, що виконані господарські операції з постачальником мали реальний характер, підтверджені первинними документами, які були досліджені контролюючим органом під час перевірки.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, пояснення представника позивача, представників відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ТОВ «Квант Плюс» у встановленому законом порядку зареєстровано як юридичну особу, код ЄДРПОУ 31618527.
Позивач перебуває на обліку платників податків в ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області, є платником податку на прибуток приватних підприємств, податку на додану вартість. Основним видом діяльності за КВЕД-2010 є неспеціалізована оптова торгівля (46.90).
На підставі п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20. п.п. 78.1.7 п. 78.1, п. 78.2 ст. 78, п. 82.2 ст. 82, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України (далі ПК України) відповідно до наказу від 01.11.2018 № 2835 та направлення, виданих ГУ ДФС у Полтавської обл., проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Квант Плюс» податкового законодавства, валютного законодавства та правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2018 року по 12.11.2018 року, згідно плану перевірки, за результатами якої було складено акт перевірки № 1550/16-31-14-03-14/31618527 від 19.11.2018 року.
Так, під час проведеної перевірки встановлено порушення ТОВ «Квант Плюс»:
- п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток за ІІІ квартал 2018 року у розмірі 3195007,0 грн;
- п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення податку на додану вартість за серпень 2018 року у розмірі 1700471, 0 грн;
- п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті у загальному розмірі 435150,0 грн, у т.ч. за серпень 2018 року в сумі 408378,0 грн., за вересень 2018 року в сумі 26772,0 грн.
На підставі вищезазначених висновків 14.12.2018 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 0017491403, про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 4 792 510,50 грн., у т.ч. 3 195 007,00 грн. - за податковим зобов'язанням та 1 597 503,50 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
- № 0017501403 про зменшення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2018 року у розмірі 1 700 471,00 грн.
- № 0017511403 про збільшення суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 652 725,00 грн, у т.ч. 435 150,00 грн - за податковим зобов'язанням та 217 575,0 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позивач, не погоджуючись із вищезазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень, звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено первинними документами необґрунтованість доводів суб'єкта владних повноважень про відсутність реальності господарських операцій вчинених між ТОВ «Квант Плюс» та ТОВ «Лада-ЛТД-плюс».
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Як свідчать матеріали справи, висновки відповідача про встановлені з боку позивача порушення, ґрунтуються на тому, що в ході перевірки не підтверджено факт реального вчинення господарських операцій з ТОВ «Лада-ЛТД-плюс» вартість яких складає 17 750 037,48 грн., без урахування ПДВ у розмірі 3 550 007,50 грн.
Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.
Так, згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у т.ч. при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
При цьому, згідно з абз. 1 п. 198.6 цієї статті, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
За приписами п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 2 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).
За змістом пунктів 200.1, 200.2, 200.4 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.
В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні показників податкового обліку, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.
При застосуванні зазначених правил оподаткування при оцінці оспорюваних поставок та послуг необхідно досліджувати документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій.
Вказану правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 15.10.2019 року № 818/792/16.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що в перевіреному періоді між позивачем та ТОВ «Лада-ЛТД-плюс» здійснено господарські операції з надання послуг оренди та постачання товару суборенда обладнання, транспортних засобів, автокрана та реалізація металопрокату тощо) на загальну суму 31 611 153,72 грн., у т.ч. ПДВ - 5 268 525,62 грн.
За вказаними господарськими операціями до складу витрат, для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, у ІІІ кварталі 2018 року віднесено 26342628,0 грн., до податкового кредиту у липні - вересні 2018 року включено 1 918 591,85 грн.
На підтвердження зазначених показників податкового обліку позивачем, в ході перевірки, були надані договори, видаткові накладні, акти виконаних робіт/наданих послуг, докази оплати отриманих товарів та послуг та інформацію про кредиторську заборгованість перед постачальником - ТОВ «Лада-ЛТД-плюс», які відображені в акті перевірки та досліджені податковим органом.
Отже, відповідачем не заперечується належне документальне підтвердження здійснених між позивачем та ТОВ «Лада-ЛТД-плюс» господарських операцій.
При цьому, на підтвердження висновків акту перевірки, відповідач посилається на невідповідність ТОВ «Лада-ЛТД-плюс», за даними єдиного реєстру податкових накладних, номенклатури придбаних та реалізованих у липні - вересні 2018 року товарів (послуг), тобто неможливість простеження ланцюгу постачання для підтвердження факту придбання цих товарів/послуг позивачем.
Таким чином, єдиною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є неможливість встановлення податковим органом джерела походження товарів/послуг по ланцюгу постачання.
Водночас, контролюючий орган поряд із цим зазначає, що даними складського та бухгалтерського обліку зафіксовано отримання позивачем товарів (послуг). Не заперечується відповідачем також подальша їх реалізація в межах господарської діяльності та ділова мета придбаних товарів та послуг.
Тобто з одного боку контролюючий орган зазначає, що господарські операції не мали реального характеру, а з іншого - визнає, що позивач отримав придбаний товар (послуги) згідно первинних документів бухгалтерського обліку.
Отже висновками податкової перевірки встановлено рух активів зміни у майновому стані підприємства, а саме понесення витрат на придбання товару (послуг) та їх оприбуткування. Саме вказані обставини, на переконання Верховного Суду, є підтвердженням реальності господарської операції, з урахуванням того, що «визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків» (постанова від 26.06.2018 року у справі №826/13029/14), а «наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах» (постанова від 06.02.2018 року у справі № 826/22154/15).
В свою чергу доводи відповідача про безтоварність господарських операцій не ґрунтуються на жодних доказах та є, по суті, припущенням контролюючого органу, а отже не може бути підставою для визначення податкових зобов'язань. Зокрема, Верховний Суд зазначає, що «висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податків товару мають підтверджуватися належними та допустимими доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях» (постанова від 15.05.2018 року у справі № 0870/9721/12).
На підставі викладеного, колегія суддів відхиляє доводи контролюючого органу про неможливість відслідкування всього ланцюгу постачання товарів, зокрема, у відношенні до третіх осіб, з якими позивач не здійснював господарських операцій, оскільки відсутні інші дані, що підтверджували б нереальний характер постачань, здійснених платником податків.
Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неправомірності формування даних податкового обліку позивача з огляду на ймовірні недоліки господарської діяльності постачальника, виходячи з наступного.
Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Контрагент позивача під час здійснення господарських операцій та складення первинних документів був зареєстрований як суб'єкт господарювання - юридична особа, на момент проведення фінансово-господарської операції був платником податків, а тому мав право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів.
Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А тому, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що інформація про ймовірні порушення податкового законодавства контрагентом ТОВ «Квант Плюс» не може бути достатнім та належним доказом для висновків контролюючого органу вчинення порушень позивачем.
Згідно п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами ч. 3 ст. 77, ч. 1 ст. 78 КАС України, суд може пропонувати сторонам надати докази з власної ініціативи, у разі сумніву щодо достовірності обставин, які визнаються учасниками справи.
З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, в порушення наведених положень КАС України, піддав сумніву обставину, визнану сторонами у справі, а саме наявність первинних документів, які були складені на виконання господарських операцій позивача з ТОВ «Лада-ЛТД-плюс», та не вжив заходів щодо їх витребування, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Колегія суддів зауважує, що додані позивачем до апеляційної скарги, в порядку ч. 4 ст. 296 КАС України, первинні документи, які прийняті судом апеляційної інстанції на підставі ч.4 ст. 308 КАС України, відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», дефектів форми, змісту або походження не мають, отже підтверджують правомірність формування даних податкового обліку за спірними господарськими операціями та, відповідно, спростовують висновки відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, щодо заниження податку на прибуток та завищення податкового кредиту з ПДВ, за операціями позивача з ТОВ «Лада-ЛТД-плюс»
Ураховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що податкові повідомлення-рішення від 14.12.2018 року №№ 0017491403, 0017501403, 0017511403 є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За вказаних обставин, проаналізувавши всі наведені вище докази, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ч.6 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Квант Плюс" - задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року по справі № 440/1082/19 скасувати .
Ухвалити постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Квант Плюс" задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 грудня 2018 №0017491403, №0017501403, №0017511403 винесені Головним управлінням ДФС у Полтавській області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39461639) судовий збір за подачу позовної заяви в сумі 19210 (дев'ятнадцять тисяч двісті десять) грн. 00 коп. та за подачу апеляційної скарги в сумі 28815 (двадцять вісім тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн. 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Квант Плюс" (код ЄДРПОУ 39461639).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)Л.В. Любчич
Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін
Постанова складена в повному обсязі 07.11.19.