Справа № 2-220\10
01 березня 2010 року Пролетарський районний суд м. Донецька у складі:
головуючого - судді Пивоварової Ю.О.,
при секретарі Шестаковій О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Керуюча компанія Будьоннівського району м. Донецька» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, вказавши, що 02.11.2009 року вона була звільнена з посади оператора ОДС КП «Керуюча компанія Будьонівського району м. Донецька» через скорочення чисельності працівників на підставі ст.. 40 п.1 КЗпП. Із звільненням вона не згодна, оскільки такої згоди не давала, на засіданні профкому їй не дали змоги повідомити причини незгоди, а мотивували своє рішення тим, що вона є особою пенсійного віку, має дохід, тому може бути звільнена. При цьому зауважила, що на її місці на теперішній час працює інша особа. Тобто фактично скорочення чисельності працівників не було. Просила суд поновити її на роботі та стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала заявлені вимоги та просила їх задовольнити.
Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що 13.08.2009 року вони отримали розпорядження Управління житлового господарства з приводу надання пропозицій щодо скорочення чисельності працівників. На виконання зазначеного розпорядження 31.08.2009 року установою були видано наказ про звільнення в тому числі ОСОБА_1 з 02.11.2009 року, про що вона була повідомлена та їй було запропоновано три вакантні посади, від яких вона відмовилась. 07.10.2009 року зазначене питання розглядалось за засіданні профспілкового комітету, який дав згоду на звільнення ОСОБА_1, оскільки вона є пенсіонером та отримує пенсію тобто має певний дохід. 02.11.2009 року ОСОБА_1 була звільнена. Вважає, що установою дотримані всі вимоги закону під час її звільнення, пріоритет по збереженню робочого місця надавався особам, які взагалі не мають доходу у родині.
Суд, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справа, вважає, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 11.05.1995 року була прийнята на посаду диспетчера Житлово-експлуатаційного об»єднання Будьонівського району м. Донецька згідно наказу № 150-к від 11.05.1995 року, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.5-7). 13.08.2009 року начальником Управління житлового господарства м. Донецька видано наказ № 172-ос (а.с.21), згідно якого директорам житлових підприємств запропоновано у строк до 20.08.2009 року подати пропозиції щодо скорочення чисельності працівників. На виконання зазначеного наказу директором КП «Керуюча компанія Будьонівського району м. Донецька» надана інформація щодо скорочення чисельності працівників, згідно якої загальна кількість працівників скорочується на 120 осіб, при цьому всі ці професії залишаються вакантними. З вказаної інформації вбачається, що нормативна чисельність операторів ОДС складає 18, затверджені штати-16, штати, які пропонуються - 16, кількість одиниць, що підлягають скороченню - 0.
31.08.2009 року директор КП «Керуюча компанія Будьонівського району м. Донецька» видає наказ № 23\л про звільнення 02.11.2009 року з виплатою вихідної допомоги у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати оператора диспетчерської служби - ОСОБА_1 (а.с.3). Із зазначеним наказом ОСОБА_1 була ознайомлена, про що свідчить її підпис на наказі, та їй було запропоновано три вакантні посади ( прибиральник територій, прибиральник сходів, маляр-штукатур), від яких вона відмовилась, що також зафіксовано у наказі.
Оскільки ОСОБА_1 є членом профспілки підприємства, що не оспорювали сторони у судовому засіданні, 07.10.2009 року її запросили на засідання профспілкового комітету для розгляду питання про надання згоди на її звільнення (а.с.40). Як пояснили у судовому засіданні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є членами профкому, під час обговорення питання щодо звільнення ОСОБА_1 ними було взято до уваги, що вона є особою пенсійного віку та має доход у вигляді пенсії, тому звільнення у зв»язку із скороченням чисельності суттєво не вплине на її матеріальне становище. Крім того зазначили, що профкомом не було надано згоду на звільнення ОСОБА_5 - бухгалтера абонслужби, оскільки у її родині, крім неї, ніхто не працює. Тому після звільнення ОСОБА_1 ОСОБА_5 була переведена на її посаду.
Як наслідок, 02.11.2009 року директором підприємства видано наказ про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади (а.с.41) у зв»язку із скороченням чисельності.
Згідно ст.. 40 п. 1 Кодексу Законів про працю УРСР трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Стаття 43 КЗпП передбачає, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у
відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
З наведених вище обставин справи вбачається, що на підприємстві дійсно відбулось скорочення чисельності працівників, що підтверджується інформацією щодо скорочення чисельності працівників, однак, чисельність працівників, займаних на посаді позивача ОСОБА_1 - оператор ОДС, не скорочувалась (16 осіб працювало, 16 осіб залишилось). Таким чином, суд приходить до висновку про те, що скорочення чисельності працівників, а саме: операторів ОДС у КП «Керуюча компанія Будьонівського району м. Донецька» не відбувалось.
Доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_1 є особою пенсійного віку, тому вона підлягала звільненню, суд оцінює критично, оскільки з наданих суду матеріалів справи вбачається, що як до 02.11.2009 року (тобто до дати звільнення позивача) так і після цього чисельність операторів ОДС не змінилась. При цьому, як пояснила у судовому засіданні директор КП «Керуюча компанія Пролетарського району м. Донецька» ОСОБА_6, допитана у якості свідка, на посаду ОСОБА_1 була переведена інша особа, яка підлягала звільненню з посади бухгалтера абонентської служби, однак мала право на першочергове залишення на роботі.
Суд, оцінюючи наведені докази у їх сукупності, приходить до висновку про те, що на підприємстві відповідача не відбулось скорочення чисельності працівників - операторів ОДС, тому законних підстав для звільнення ОСОБА_1 не було, у зв»язку з чим суд вважає, що ОСОБА_1 необхідно поновити на займаній посаді з 02.11.2009 року.
Відповідно до ст.. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Оскільки суд прийшов до висновку про необхідність поновлення на роботі позивача, то відповідно до вимог діючого трудового законодавства з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 02.11.2009 року до 01.03.2010 року у розмірі 4809,36 грн. виходячи із розрахунку середньо годинної заробітної плати ОСОБА_1 6,91 грн.
На підставі викладеного, ст.. 41, 43, 235 Кодексу Законів про працю УРСР, постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», керуючись ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Керуюча компанія Будьоннівського району м. Донецька» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити повністю.
Поновити ОСОБА_1 на посаді оператора диспетчерської служби Комунального підприємства «Керуюча компанія Будьонівського району м. Донецька» з 02 листопада 2009 року.
Стягнути з Комунального підприємства «Керуюча компанія Будьонівського району м. Донецька»м. Донецьк, вул.. Жовтня, 14 на користь ОСОБА_1, яка мешкає за адресою: м. Донецьк, вул.. Щетініна, 12\104, середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 02.11.2009 року до 01.03.2010 року у розмірі 4809,36 грн.
Рішення суду підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ст. 295 ч. 4 ЦПК України.
Суддя