Постанова
Іменем України
21 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 127/8673/16-ц
провадження № 61-33756св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - виконавчий комітет Вінницької міської ради,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та виконавчого комітету Вінницької міської ради на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Гуменюка К. П. від 23 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Луценка В. В., Берегового О. Ю., від 23 березня 2017 року,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень.
Позовна заява мотивована тим, що 12 грудня 1996 року на підставі ордеру № 281 вона отримала житлову кімнату № 6 в гуртожитку АДРЕСА_1 .
З часу вселення у гуртожиток безперешкодно користувалася місцями загального користування, а саме коридором та лоджією, що знаходяться на першому поверсі гуртожитку, однак ОСОБА_2 з кімнати № 7 та ОСОБА_3 з кімнати № 3 самовільно перепланували коридор та лоджію, у зв'язку з чим створили перешкоди у користуванні вказаними приміщеннями.
Рішенням виконкому Вінницької міської ради від 10 червня 2010 року № 1242 затверджено реконструкцію кімнат № 3, 6, 7 вказаного гуртожитку, яке стало підставою для прийняття рішень від 29 липня 2010 року № 1541, від 12 серпня 2010 року № 1679 про передачу місць загального користування у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Вважаючи, що вказані рішення органу місцевого самоврядування були прийняті з порушенням вимог закону, позивач просила визнати їх протиправними та скасувати пункт 1.6 рішення від 10 червня 2010 року № 1242, пункт 4.1 рішення від 29 липня 2010 року № 1541 та пункт 3.5 рішення від 12 серпня 2010 року № 1679.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 23 березня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними та скасовані пункт 1.6 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 10 червня 2010 року № 1242 «Про затвердження актів приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», пункт 4.1 рішення від 29 липня 2010 року № 1541 та пункт 3.5 рішення від 12 серпня 2010 року № 1679.
Вирішено питання щодо сплати судового збору.
Судові рішення мотивовано тим, що відповідачем у порушення вимог статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передано у приватну власність місця загального користування гуртожитку АДРЕСА_1 , чим порушеноправа ОСОБА_1 як співвласника допоміжних приміщень.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи
У касаційних скаргах, поданих у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 та виконавчий комітет Вінницької міської ради просять скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційні скарги мотивовано тим, що судами не враховано пункт 2 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» від 16 грудня 2009 року № 396, оскільки реконструкція проводилась в середині секції № 1 і не зачіпала приміщення, які знаходились поза межами житлового блоку секції, тобто реконструкція не проводилась за рахунок допоміжних приміщень.
Відзив на касаційну скаргу
У червні 2017 року від ОСОБА_1 надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень попередніх інстанції. Зазначає, що рішеннями органу місцевого самоврядування порушено її право на безперешкодне використання місць загального користування, вона як співвласник допоміжних приміщень будь-яких погоджень на передачу їх у приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надавала.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня та 19 червня 2017 року відкрито касаційні провадження в указаній справі.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі № 714/854/15-ц (провадження № 61-27905св18) призначено повторний автоматизований розподіл.
05 червня 2019 року справу розподілено судді-доповідачу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі ордера від 12 грудня 1996 року № 281 ОСОБА_1 надано житлову кімнату № 6 в гуртожитку АДРЕСА_1 , який рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 23 грудня 2008 року № 3147 визнано будинком для малосімейних.
Згідно з пунктом 1.6 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 10 червня 2010 року № 1242 затверджений акт приймальної комісії про прийняття в експлуатацію реконструйованих кімнат №№ 3, 6, 7 секції № 1 вказаного гуртожитку, що є власністю територіальної громади м. Вінниці в особі Вінницької міської ради, якими користуються квартиронаймачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , загальною площею 111,4 кв. м, житловою площею 68,0 кв. м (а. с. 109-111, 128 ).
Відповідно до пункту 4.1 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 29 липня 2010 року № 1541 вирішено оформити право приватної (спільної) власності на квартиру АДРЕСА_3 , що складається з 2 кімнат, загальною площею 39,1 кв. м при нормі 31,0 кв. м, з доплатою за надлишки загальної площі в сумі 01,48 грн, та згідно з розрахунком передати ОСОБА_3 , яка зареєстрована та проживає в цій квартирі з 2001 року (а.с. 127).
Згідно з пунктом 3.5 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 12 серпня 2010 року № 1679 вирішено оформити право приватної (спільної) власності на квартиру АДРЕСА_4 , що складається з 2 кімнат, загальною площею 34,6 кв. м при нормі 31,0 кв. м, з відновною вартістю 06,23 грн, з доплатою за надлишки загальної площі у сумі 0,65 грн, та згідно з розрахунком передати ОСОБА_2 , який зареєстрований та проживає в цій квартирі з 1997 року (а. с. 129).
Вказані рішення, якими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передано у приватну власність місця загального користування спірного будинку, скасовані постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 грудня 2014 року.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 16 листопада 2015 року, визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло на ім'я ОСОБА_2 , видане на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 12 серпня 2010 року за № 1679 та свідоцтво про право власності на житло на ім'я ОСОБА_3 , видане на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 29 липня 2010 року за № 1541 (а. с. 83-87).
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до положень частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача у власність громадян житлових приміщень у гуртожитках здійснюється з одночасною передачею їм у спільну сумісну власність допоміжних приміщень.
Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї тощо) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що мешканці квартири, житлового приміщення у гуртожитку, в яких проживає два і більше співвласники, наймачі (орендарі) мають рівні права на користування підсобними приміщеннями і обладнанням.
Пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» визначено, що допоміжні приміщення у гуртожитках передаються у спільну сумісну власність власникам житлових приміщень у таких гуртожитках безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
Задовольняючи позов та визнаючи рішення органу місцевого самоврядування протиправними і їх скасування, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що відповідач передав у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . частину нерухомого майна, яке окремо приватизації не підлягає, дійшов правильного висновку про недотримання відповідачем вимог законодавства та порушення законних прав ОСОБА_1 як співвласника допоміжних приміщень будинку.
Доводи касаційних скарг про те, що допоміжні приміщення в розумінні пункту 2 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» реконструйованими не були, тому права ОСОБА_1 не порушені є безпідставними з огляду на те, що коридор та лоджія є допоміжними приміщеннями та місцями загального користування та передаються у спільну сумісну власність власникам житлових приміщень і окремо приватизації не підлягають.
Матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_1 має можливість користуватись коридором та балконом у першій блок-секції на першому поверсі будинку де розташована її квартира, тому доводи касаційної скарги про відсутність порушених прав необгрунтовані.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
Таким чином доводи касаційних скарг про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційних скарг були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційних скаргах, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_2 та виконавчого комітету Вінницької міської ради залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 23 березня 2017 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара