Справа № 640/14648/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.
Суддя-доповідач: Губська Л.В.
28 жовтня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправними та скасування постанов,-
Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження № 59487933 від 09 липня 2019 року та про стягнення виконавчого збору від 10 липня 2019 року у виконавчому провадженні № 59487933, винесені старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Красноштан І.Л.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у випадку винесення судом рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, такі рішення підлягають виконанню не органами Державної виконавчої служби, а органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Таким чином, позивач доводить, що непідвідомчість органам Державної виконавчої служби виконання рішення суду про стягнення коштів з боржника - державної установи, є підставою, яка взагалі виключає можливість відкриття виконавчого провадження. Також вказує, що виконавчий збір є своєрідною винагородою виконавця за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення. Відтак, за відсутності вчинення активних дій з боку виконавця, спрямованих на примусове виконання рішення, та враховуючи добровільне виконання судового рішення військовою частиною, на думку позивача, відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено, при цьому, суд першої інстанції зазначив про хибність посилань позивача на ту обставину, що стягнення (безспірним списанням) коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, оскільки резолютивна частина рішення суду від 22 квітня 2019 року, яким на боржника Військову частину НОМЕР_1 покладено обов'язок вчинити певні дії має зобов'язальний характер та спрямована на конкретного суб'єкта. Відтак, суд дійшов висновку про законність винесеної постанови про відкриття виконавчого провадження та, враховуючи, що виконання судового рішення боржником було вчинено після такого відкриття, постанова про стягнення виконавчого збору є цілком правомірною.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні тим, що викладені в позовній заяві, яким, як вважає апелянт, судом першої інстанції не надано належної оцінки.
Додатково зазначає, що вимога щодо проведення перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення носить матеріальний характер, отже в даному випадку підлягають застосуванню положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», згідно з яким, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Також наголошує, що військовою частиною вживалися неодноразові заходи для оперативного виконання рішення суду паралельно із прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, та остаточно виконано без участі державного виконавця, що на думку апелянта створює підстави для скасування постанов.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 30 листопада 2017 року та надати довідку з помісячним розрахунком індексації з 01 січня 2016 року по 30 листопада 2017 року.
На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року, в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 30 листопада 2017 року та надати довідку з помісячним розрахунком індексації з 01 січня 2016 року по 30 листопада 2017 року, 13 червня 2019 року Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист.
На підставі заяви стягувача від 02 липня 2019 року старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Красноштан І.Л. за вказаним виконавчим листом 09 липня 2019 року відкрито виконавче провадження № 59487933, про що винесено відповідну постанову.
Встановлено десятиденний строк для виконання рішення суду та вирішено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 16 692, 00 грн та витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 231, 62 грн.
10 липня 2019 року старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Красноштан І.Л. у виконавчому провадженні № 59487933 винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 16 692, 00 грн.
Позивач, вважаючи, що наведені постанови прийняті державним виконавцем без достатніх на те правових підстав, звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що обставини справи свідчать про правомірність дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, з огляду на невиконання судового рішення, з чим погоджується і колегія суддів з наступних підстав.
Так, положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими для виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Порядок і умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Положеннями статті 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Положеннями частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII закріплено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Обов'язок державного виконавця вживати передбачених Законом № 1404-VIII заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також обов'язок здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом визначені частинами першою та другою статі 18 Закону № 1404-VIII.
Частина 1 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) передбачає, що Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Доводи апелянта про те, що примусове виконання органами державної виконавчої служби судових рішень, боржником у яких є орган державної влади, суперечить положенням ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до вказаної норми Закону № 1404-VIII рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Проте, у даному випадку, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року в справі № 826/17780/18 не стосується стягнення коштів, а тому відсутні підстави вважати, що примусове виконання вказаного рішення суду не відноситься до компетенції органів державної виконавчої служби.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2019 року в справі № 295/13617/16-а.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 здійснено розрахунок індексації, про що видано довідку-розрахунок № 116/82 від 29 липня 2019 року та виплачені суми індексації платіжними дорученнями № 19-1199, № 19-1200, № 19-1201 від 29 липня 2019 року, про що повідомлено державного виконавця листом № 2628 від 01 серпня 2019 року, тобто, вже після відкриття виконавчого провадження від 09 липня 2019 року та винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 10 липня 2019 року.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Разом з тим, частиною 5 статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обовязок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, встановлений статтею 63 Закону № 1404-VIII, відповідно до частини першої якої, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Положеннями статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга статті).
Відповідно до частини четвертої цієї статті державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до частини дев'ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Аналіз зазначених норм та законодавчого регулювання цього питання у сукупності надає підстави для висновку, що після зміни правового регулювання відповідно до Закону №1404-VIII стягнення виконавчого збору відбувалось безпосередньо в процесі примусового виконання рішення без винесення відповідної постанови.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 № 2475-VIII частину четверту статті 27 Закону № 1404-VIII викладено в такій редакції:
« 4. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов'язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування.
Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби».
Таким чином, з дати набрання чинності Законом № 2475-VIII, постанова про стягнення виконавчого збору виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
Наведене свідчить про відповідність вчинених відповідачем дій нормам Закону № 1404-VIII.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій про відсутність підстав для скасування постанов про відкриття виконавчого провадження від 09 липня 2019 року та про стягнення виконавчого збору від 10 липня 2019 року у виконавчому провадженні № 59487933.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування судового рішення немає.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Епель
О.В. Карпушова