Справа № 824/564/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Кушнір В.О.
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
09 жовтня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Франовської К.С. Мацького Є.М. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Ахтемійчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
в травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чернівецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.03.2019 року №Ф-14694 на суму 15819,54 грн.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає про те, що відповідачем порушено строк обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску. При цьому відповідачем невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклало на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її доводів і зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 12.02.2004 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 17.02.2004 року перебуває на податковому обліку, з 27.12.2018 року перебуває в стані "припинено", але не знятий з обліку. Згідно з ідентифікаційними даними основна діяльність позивача - спеціалізована медична практика (а.с.28).
Відповідно до даних інтегрованої картки платника за позивачем станом на 31.12.2018 року обліковується заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску в розмірі 15819,54 грн (а.с.26-27).
На підставі даних ІКП податковий орган сформував вимогу про сплату (недоїмки) від 25.03.2019 року №Ф-14694-56, відповідно до якої позивачу визначено до сплати 15819,54грн. єдиного соціального внеску (а.с.25).
08.04.2019 року позивач подав скаргу на вимогу про сплату (недоїмки) від 25.03.2019 року №Ф-14694-56 (а.с.11).
22.04.2019 року ГУ ДФС у Чернівецькій області листом №3398/ФОП/24-13-56-07 відмовило позивачу в скасуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.03.2019 року (а.с.12).
Не погодившись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача щодо не здійснення ним підприємницької діяльності не є підставою для звільнення його від сплати єдиного внеску.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок сплати і повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначається Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VІ (далі -Закон № 2464-VІ).
Відповідно до п. 2 ст.1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
П. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VІ встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
П. 2 ч. 1 ст.7 Закону № 2464-VІ в редакції, чинній з 01.01.2017 року, передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, 4 на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п.5 ч. 1 ст.1 Закону №2464-VІ).
Відповідно до п. 11 ст. 8 Закону 2464-VІ єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування встановлюється у розмірі 22 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Таким чином, у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 року виник обов'язок сплачувати єдиний внесок у сумі не менше 704,0 грн/місяць протягом 2017 року, та у сумі не менше 819,06 грн/місяць протягом 2018 року, в тому числі за відсутності будь-яких доходів (прибутків) у вказаний період.
Відповідно до ч.8 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 № 755-IV (далі - Закон № 755-IV) в редакції, чинній на момент нарахування позивачу боргу (недоїмки), фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 12.02.2004 року позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець (номер запису: 20380170000049127).
Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 здійснена 27.12.2018 року (номер запису: 20380060002049127).
Отже, протягом 2017-2018 рр. позивач у статусі фізичної особи-підприємця мав право здійснювати господарську діяльність.
При цьому Закон 2464-VІ пов'язує обов'язок зі сплати єдиного соціального внеску не з фактичним здійсненням господарської діяльності або отриманням прибутку, а з наявністю статусу фізичної особи - підприємця, набутого відповідно до чинного законодавства.
Таким чином, оскільки за позивачем зберігався статус фізичної особи-підприємця, з яким Закон №2464-VІ пов'язує обов'язок сплати єдиного соціального внеску, відповідач обґрунтовано сформував та направив позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.03.2019 року №Ф-14694-56.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає про те, що відповідач не дотримався вимог Інструкції №449 щодо строку направлення вимоги.
Оцінюючи вказані доводи позивача, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Отже, правову оцінку предмету спору, в тому числі доводам сторін, суд надає із застосуванням джерел права згідно з нормами статті 7 КАС України.
Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція №449).
Відповідно до абз.2-4 п.2 Розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до абз. 7, 9-13 п.3 Розділу VI Інструкції №449 у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Водночас, відповідно до ч.16 ст.25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
З матеріалів справи встановлено, що суму недоїмки зі сплати ЄСВ позивачу нараховано за період 2017-2018 рр.
Водночас, вимогу про сплату боргу (недоїмки) сформовано 25.03.2019 року.
Таким чином, з урахуванням положень ч.16 ст.25 Закону №2464-VI, колегія суддів дійшла висновку про те, що зважаючи на наявність у позивача заборгованості зі сплати ЄСВ станом на 31.12.2018 року направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.03.2019 року №Ф-14694 за період 2017-2018 рр. не суперечить вимогам чинного законодавства.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на позивача надмірний тягар зі сплати єдиного внеску, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виходячи з визначення, ЄСВ спрямований на забезпечення соціального захисту застрахованої особи. При цьому основними ознаками вказаного страхового внеску є обов'язкова сплата та регулярна основа.
Ст.3 Закону №2464-VI визначено, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами:
- законодавчого визначення умов і порядку його сплати;
- обов'язковості сплати;
- законодавчого визначення розміру єдиного внеску;
- прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску;
- захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб;
- державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску;
- відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Отже, особливість статусу фізичних осіб-підприємців відповідно до Закону №2464-VI полягає в тому, що вказані особи не лише користуються правами застрахованої особи, але й мають обов'язки та несуть встановлену законом відповідальність як платники ЄСВ.
Водночас, той факт, що податковий орган не направляв щомісяця позивачу вимогу про сплату недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску не звільняє позивача в статусі фізичної особи-підприємця від обов'язку подавати звіти та сплачувати ЄСВ протягом 2017-2018 рр. у встановленому законом порядку.
З урахуванням наведеного доводи апеляційної скарги про те, що відповідач поклав на позивача надмірний тягар зі сплати єдиного внеску спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Таким чином, ч.2 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод допускає втручання у володіння майном на підставі положень закону для забезпечення сплати податків та інших зборів.
Оскільки оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 25.03.2019 року №Ф-14694 на суму 15819,54 грн сформована на підставі та з дотриманням вимог чинного законодавства, то доводи апеляційної скарги щодо протиправного втручання у право позивача мирно володіти своїм майном є необґрунтованими.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Постанова суду складена в повному обсязі 18 жовтня 2019 року.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Франовська К.С. Мацький Є.М.