24 жовтня 2019 року м. Дніпросправа № 280/3502/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу
Військової частини НОМЕР_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року (суддя Лазаренко М.С., повний текст складено 19.08.2019р.) у справі №280/3502/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 09.12.2015 року по 29.05.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.05.2019 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 09.12.2015 року по 29.05.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.05.2019 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що станом на день звернення з цим позовом до суду відповідач не провів з ним усіх розрахунків, зокрема, щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з 2015 по 2019 рр.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначав те, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена в разі наявності відповідного права на відпустку. Позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки пунктом 19 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ) припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року адміністративний позов задоволено. Вирішуючи спірні відносини між сторонами, суд першої інстанції виходив з того, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Також зазначив, що положення Закону
України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. З цих підстав суд вказав на те, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Позиція відповідача фактично залишилася незмінною та полягає у тому, що компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток не виплачується, оскільки у військовослужбовців не виникло права на вказані відпустки, так як їх надання припинено в силу положень пункту 19 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .
З 09.12.2015 по 29.05.2019 позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 по строковій частині від 29.05.2019 № 130 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас.
03.07.2019 позивач звернувся з заявою до відповідача про нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпусти, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 29.05.2019.
Листом № 3333 від 16.07.2019 відповідач повідомив позивача про те, що грошова компенсація, як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. ОСОБА_1 не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки ч. 19 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки.
Не погоджуючись з відмовою у виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Так суд першої інстанції, з аналізу положень Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Закону України “Про відпустки”, дійшов висновків про те, що по-перше: в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. По-друге, положення Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Вказані висновки суду першої інстанції відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Так Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалено рішення у зразковій справі №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019р.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, ухвалюючи вказане рішення, зазначив, що ознаками типової справи є:
- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
- відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;
- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України “Про відпустки”, статті 5, 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, стаття 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, стаття 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”;
- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;
- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України “Про відпустки”, Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”;
- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Такий самий суб'єктний склад сторін та предмет спору і в справі № 280/3502/19.
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно із п.21 ст.4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявленого аналогічні вимоги.
Таким чином, враховуючи предмет спору у цій справі та предмет спору у справі, яку розглянуто Верховним Судом як зразкову, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що ця справа є типовою справою по відношенню до справи №620/4218/18.
Отже, правові висновки Верховного Суду, які зроблені під час розгляду справи №620/4218/18, підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи.
Оскільки висновки суду першої інстанції, які зроблені у цій справі, відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка висловлена за результатами розгляду зразкової справи, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для висновку щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції, як про те зазначав відповіадч в апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року по справі №280/3502/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у строки, які визначені ст..329 КАС України та з підстав, які передбачені ч.5 ст.291 КАС України.
Повний текст постанови складено 24.10.2019р.
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк