Постанова
Іменем України
09 жовтня 2019 року
місто Київ
справа № 567/945/16-ц
провадження № 61-22811св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 20 червня 2017 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Шеремет А. М., Григоренка М. П.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У 2016 році Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 7 111, 08 дол. США.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 24 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір
№ 216620-cred, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 6 000, 00 дол. США на термін до 20 березня 2009 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. Згідно з умовами договору погашення заборгованості здійснюється щомісяця, в період сплати відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно з кредитним договором. У випадку порушення зобов'язань відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Позивач зобов'язання за цим договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. ОСОБА_1 не сплачував своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за кредитним договором.
У зв'язку із порушенням умов кредитного договору станом на 25 вересня 2016 року у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 11 693, 40 дол. США, яка складається із: 2 248, 13 дол. США - заборгованість за кредитом; 9 445, 27 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Банк від цієї суми заборгованості відняв суму, що стягнута рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 21 жовтня 2010 року, яким з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» стягнуто заборгованість у розмірі - 39 005, 21 грн, що еквівалентно 4 930, 13 дол. США, різниця становить 6 763, 27 дол. США, а також штрафи відповідно до умов договору:
9, 65 дол. США - штраф (фіксована частина), 338, 16 дол. США - штраф (процентна складова).
У зв'язку із наведеним банк просив суд стягнути на його користь заборгованість у розмірі 7 111, 08 дол. США, що за курсом 25, 92 грн відповідно до службового розпорядження НБУ від 25 вересня 2016 року становило 184 319, 16 грн, що становить різницю між існуючою заборгованістю на момент звернення до суду та стягнутою заборгованістю за іншим рішенням суду.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач вважав позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Зазначив, що, враховуючи невідповідність розрахунків позивача, сума заборгованості, яку він просить стягнути, не є обґрунтованою та правильною і тому не може бути з нього стягнута. Також просив суд застосувати до вимог за поданою позовною заявою правила про позовну давність.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 126 047, 66 грн, здійснено розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення договору, яке мало місце під час його дії. Вимоги про відшкодування збитків, зумовлених порушенням договору, про стягнення неустойки, процентів за кредитом тощо можуть бути пред'явлені незалежно від закінчення строку дії договору протягом встановлених для цих вимог строків позовної давності. Суд першої інстанції зазначив, що правовідносини з кредитного договору не припинилися та тривають між сторонами до повного погашення кредиту, а тому позивач звернувся до суду в межах позовної давності.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 20 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд зазначив, що відповідач не спростував належним чином вимог позивача про стягнення кредитної заборгованості. Одночасно апеляційний суд зробив висновок про наявність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у липні 2017 року, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»просило скасувати рішення Апеляційного суду Рівненської області від 20 червня 2017 року, залишити без змін рішення Острозького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що апеляційний суд неправильно застосував правила щодо спливу позовної давності, не повно встановив фактичні обставини справи, не врахував переривання позовної давності вчиненням відповідачем дій щодо визнання боргу.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у вересні 2017 року подав заперечення на касаційну скаргу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», яку просив відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін. Зазначив, що не визнавав боргу перед банком, що підтверджується рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 21 жовтня 2010 року, в якому зазначено, що ОСОБА_1 не визнав позов. Сплачені суми, на які посилається банк, були утримані із заробітної плати у межах виконавчого провадження, що свідчить про примусове стягнення коштів.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 24 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 216620-cred, згідно із умовами якого банк зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 6 000, 00 дол. США на термін до 20 березня 2009 року. За умовами договору погашення заборгованості здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші виграти згідно з кредитним договором. У випадку порушення зобов'язань за кредитним договором позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Апеляційним судом Рівненської області ухвалено рішення від 21 жовтня 2010 року (справа № 22-1618/2010), яким з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» стягнуто заборгованість у розмірі 39 005, 21 грн, що еквівалентно 4 930, 13 дол. США.
У зв'язку із порушенням умов кредитного договору станом на 25 вересня 2016 року у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 11 693, 40 дол. США, яка складається із: 2 248, 13 дол. США - заборгованість за кредитом; 9 445, 27 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Відповідно до наданого розрахунку позивача за вирахуванням стягнутої заборгованості за рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 21 жовтня 2010 року сума боргу ОСОБА_1 станом на 25 вересня 2016 року відповідно до службового розпорядження НБУ від 25 вересня 2016 року складає 7 111, 08 дол. США, що еквівалентно 184 319, 16 грн.
Зазначена сума, стягнута рішенням суду першої інстанції, визначена як різниця між поточною заборгованістю та стягнутою зазначеним рішенням суду становить 6 763, 27 дол. США + 9, 65 дол. США штраф (фіксована частина) + 338, 16 дол. США штраф (процентна складова) - 2 248, 13 дол. США заборгованість за кредитом.
Щодо наявності правових підстав для стягнення суми кредиту, нарахування відсотків після закінчення строку кредитування
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилом статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до умов кредитного договору строк кредитування встановлено до 20 березня 2009 року.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
В оцінці застосування наведених норм права Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Встановивши фактичні обставини, суди у цілому правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами. Одночасно Верховний Суд визнає помилковим застосування позовної давності як підстави для відмови у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача відсотків та штрафів, нарахованих за кредитним договором після спливу строку кредитування. Правильним в оцінці спірних правовідносин є висновок про те, що банк після спливу строку кредитування позбавлений права як кредитор нараховувати відсотки й пеню, передбачені кредитним договором, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
У наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду суд зробив висновок про відступлення від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15.
З огляду на наведене Верховний Суд вважає, що відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом у цій цивільній справі.
Одночасно Верховний Суд врахував, що банк, звертаючись до суду з цим позовом не визначив складові, які підлягають стягненню з відповідача, вирахувавши лише різницю між існуючою заборгованістю та стягнутою за рішенням суду, що свідчить про подвійне стягнення заборгованості за сумою кредиту, чим порушено правила статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Суд, не визначивши складових заборгованості, яку просить стягнути банк за кредитним договором, допустив порушення прав боржника щодо стягнення необґрунтованого розміру заборгованості за кредитним договором.
Щодо наявності правових підстав для нарахування штрафів після закінчення строку кредитування
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження
№ 14-318цс18) зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зважаючи на наведене, штраф за договором не підлягає стягненню за період після закінчення строку кредитування.
Наведених норм права суди першої та апеляційної інстанцій не врахували та, зробивши висновок про обґрунтованість позовних вимог та задовольнивши заяву про застосування позовної давності, погодились з правомірністю продовження нарахування відсотків та неустойки за кредитним договором після закінчення строку кредитування.
Щодо правових підстав застосування позовної давності
За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред'явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов'язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом та неустойки, тому вимоги позивача про стягнення таких процентів є необґрунтованими, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Тобто позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки на момент спливу строку кредитування у позичальника існувала поточна заборгованість, банк мав право пред'явити позичальнику вимоги про стягнення цієї заборгованості, проте в межах позовної давності.
Верховний Суд дійшов переконання, що, відмовляючи у позові у зв'язку із застосуванням позовної давності, суд апеляційної інстанції насамперед повинен був встановити наявність факту порушення суб'єктивного цивільного права особи, яка звернулась за його захистом, проте таке право не підлягало б захисту у зв'язку із припиненням права на позов у матеріально-правовому розумінні.
Із системного аналізу наведених норм права Верховний Суд зробив висновок, що банк не мав права на нарахування процентів та неустойки за кредитом, які стали предметом позову, а отже відсутні підстави стверджувати про наявність факту порушення суб'єктивного цивільного права, тобто суд першої інстанції необґрунтовано стягнув нараховані проценти за кредитним договором після закінчення строку кредитування, а суд апеляційної інстанції помилково застосував позовну давність до спірних правовідносин.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Таким чином, Верховний Суд, встановивши порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зробив висновок про обґрунтованість скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалення нового про відмову у задоволенні позову за безпідставністю.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.
Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 20 червня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити за безпідставністю.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко