Постанова
Іменем України
09 жовтня 2019 року
місто Київ
справа № 508/979/16-ц
провадження № 61-21833св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 29 листопада 2016 року у складі судді Парій І. О. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Гайворонського С. П., Сегеди С. М.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 21 444, 37 грн.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що відповідно до укладеної генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 10 вересня 2012 року (б/н) ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 9 922, 12 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
В обумовлені кредитним договором строки ОСОБА_1 своїх зобов'язань з погашення кредиту та сплати відсотків не виконувала, тому станом на 15 серпня 2016 року має заборгованість в розмірі 21 444, 37 грн.
Стислий виклад заперечень відповідача
ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала, зазначила, що заборгованість за кредитним договором нею сплачена в повному обсязі, що підтверджується судовим наказом та копіями квитанцій.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 29 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
З урахуванням досліджених у справі доказів суд першої інстанції зробив висновок про те, що ОСОБА_1 погасила заборгованість за кредитним договором, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» відхилено. Рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 29 листопада 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що посилання апеляційної скарги на те, що предметом спору є кредитний договір від 10 вересня 2012 року, не відповідають фактичним обставинам справи. Даних щодо укладення такого договору позивачем не надано. Генеральна угода, на яку позивач посилається як на кредитний договір, насправді не є таким. Відповідно до змісту генеральної угоди нею реструктуризовано заборгованість відповідача за кредитним договором від 09 лютого 2007 року, яка на момент складання угоди ОСОБА_1 погашена, що підтверджується копіями квитанцій. Банк про наявність несплаченого основного боргу відповідача не повідомляв, погасивши повністю борг за судовим наказом, відповідач вважала свої зобов'язання за договором кредитування повністю виконаними, а тому станом кредитного рахунку не цікавилась і не повинна була цікавитись.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у квітні 2017 року, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»просило скасувати рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 29 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року, справу направити на новий судовий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що судами не враховано, що предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором (генеральною угодою) від 10 вересня 2012 року (б/н). Квитанції про сплату заборгованості датовані 2009 роком, коли кредитний договір укладено у 2012 році. Банк вважає, що суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки позов стосувався лише кредитного договору від 10 вересня 2012 року. Банк надав до суду належні та допустимі докази на підтвердження факту наявності простроченої заборгованості за договором та її розміру, що не спростовано відповідачем.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у червні 2017 року подала заперечення на касаційну скаргу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», яку просила відхилити, оскаржувані рішення залишити без змін. Зазначила, що заявник не спростував заперечення відповідача та не надав доказів на підтвердження укладення генеральної угоди.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2017 року відкрито касаційне провадження.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року
№ 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 09 лютого 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (б/н), відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала від банку кредит у розмірі 1 813, 90 грн на строк 12 місяців з 09 лютого 2007 року до 09 лютого 2008 року включно, з умовами сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 1, 0 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 29, 02 грн та одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 164, 90 грн.
У встановлені договором терміни відповідач кредит не повернула, тому 04 листопада 2008 року банк звернувся до Миколаївського районного суду Одеської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, що виникла внаслідок порушення нею умов кредитного договору, у розмірі 6 485, 00 грн.
Згідно з судовим наказом Миколаївського районного суду Одеської області від 04 листопада 2008 року (справа № 2-н-49) з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 485, 16 грн та судові витрати в сумі 32, 43 грн.
Відповідно до квитанцій, наданих ОСОБА_1 , зокрема, квитанція від 09 жовтня 2009 року № 667965 на суму 2 257, 60 грн; квитанція від 31 серпня 2009 року № 667911 на суму 5 252, 00 грн; квитанція від 02 квітня 2009 року № 668152 на суму 1 820, 00 грн, а разом на суму 9 329, 00 грн, заборгованість за кредитним договором повністю сплачена.
Суди встановили, що інших кредитних зобов'язань відповідач перед банком не мала.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд врахував, що предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також віднесена законом до юрисдикції загальних судів. Правильне визначення предмета позову має вирішальне значення для визначення меж розгляду справи, оскільки предмет позову визначає суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у рішенні.
Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому до підстави позову не можуть входити обставини, що є доказами у справі. З ними закон не пов'язує виникнення, зміну або припинення прав чи обов'язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову. Підстава позову має важливе практичне значення. Правильне її встановлення визначає межі доказування, а також є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
Звертаючись до суду з цим позовом, банк просив стягнути заборгованість за кредитним договором від 10 вересня 2012 року, обґрунтовуючи такі вимоги укладенням зазначеного договору, порушенням позичальником взятих на себе зобов'язань за цим договором та існуванням простроченої заборгованості. Як на правові підстави позову банк посилався на правила статей 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України. На обґрунтування заявлених позовних вимог суду надано розрахунок заборгованості, копію генеральної угоди від 10 вересня 2012 року, копію заяви позичальника від 09 лютого 2007 року № ODXRRC09880014, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок про відсутність заборгованості за кредитним договором від 09 лютого 2007 року, а також про відсутність інших кредитних зобов'язань у ОСОБА_1 перед банком.
За правилом частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суди не врахували, що предметом спору є заборгованість за іншим договором, зробили передчасні висновки, які ґрунтуються не на матеріалах справи, а на припущеннях, що між сторонами не існує інших кредитних зобов'язань, не дослідили зміст генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов і Правил надання продукту кредитних карт від 10 вересня 2012 року
Відповідно до Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов і Правил надання продукту кредитних карт від 10 вересня 2012 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов'язань за кредитними договорами від 09 лютого 2007 року № SAMDN40000011467305 (далі - договір 1) та № XX6C9Q@1878324 (далі - договір 2), у подальшому договір, а також з метою приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (на сайті www.privatbank.ua) уклали генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості за договором 1 та про приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт. У пункті 2.1 розділу 2 «Присоединение к Условиям и правилам предоставления продукта кредитных карт» сторони погодили, що банк надає позичальнику строковий кредит у розмірі 9 922, 15 грн на строк 36 місяців з 10 вересня 2012 року до 30 вересня 2015 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в обмін на зобов'язання позичальника повернути кредит, сплатити проценти і розмірі 1, 5 % на місяць на суму залишку заборгованості.
Суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки змісту цієї генеральної угоди та не встановили, за яким кредитним договором погашена заборгованість відповідачем, не врахували, що квитанції про сплату заборгованості датовані 2009 роком, коли банк обґрунтовував заявлені вимоги невиконанням позичальником умов кредитного договору від 10 вересня 2012 року.
Таким чином, суди не встановили, що є предметом та підставою позову, зробили передчасні висновки про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, ухвалені з порушенням норм процесуального права, що є підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати відповідну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх основі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити.
Рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 29 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко