Постанова
Іменем України
16 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 490/3238/17
провадження № 61-44497св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Миколаївської області в складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О. від 05 вересня 2018 року,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення коштів за договором банківського вкладу.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 04 березня 2013 року вона у відділенні банку за адресою: вул. Перемоги, 4А м. Євпаторія Автономної Республіки Крим уклала договір банківського вкладу № SAMDN80000733534521 «Стандарт», за яким ОСОБА_1 передала банку грошові кошти в сумі 30 000 дол. США під 8,5% річних строком на один рік. Починаючи з березня 2014 року позивач неодноразово зверталася до банку із заявами про повернення коштів за її вкладом. Однак, відповідач повідомив її про неможливість повернення коштів у зв'язку з прийняттям правлінням Національного банку України постанови про відкликання та анулювання банківських ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та подання банком до Російської Федерації претензій в порядку Міжнародної конвенції про захист іноземних інвестицій, що унеможливлює вирішення її питання до розгляду претензій.
Посилаючись на те, що банк не є ліквідованим, здійснює свою діяльність на території України, однак відмовляється виконувати свої зобов'язання, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача станом на 01 січня 2018 року на її користь 46 790 дол. США, які включають в себе: банківський вклад в сумі 30 000 дол. США, три відсотки річних за неповернення депозиту в сумі 3 447,12 дол. США, відсотками за депозитом в сумі 2 550 дол. США, три відсотки річних за неможливість отримання відсотків за депозитами у сумі 293 дол. США та 8,5 відсотків річних за договором в сумі 10 500 дол. США та 10 000 грн моральної шкоди. Також ОСОБА_1 просила стягнути з банку витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела позовних вимог, оскільки не представила суду оригінали чи належним чином завірені копії депозитних вкладів та платіжного документу, який підтверджує внесення грошових коштів в сумі 30 000 дол. США.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 05 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором банківського вкладу № SAMDN80000733534521 від 04 березня 2013 року у сумі 37 097,23 дол. США, що еквівалентно 1 056 900,08 грн.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач довела, що внесла 04 березня 2013 року та 24 вересня 2013 року на депозитний рахунок у АТ КБ «ПриватБанк» 30 000 дол. США, надавши суду оригінали платіжних документів про внесення суми, договір та рахунок/карту. Зазначений договір було продовжено на 366 днів, оскільки з вимогою про розірвання договору позивач звернулася 25 квітня 2014 року. Оскільки позивач подала вимогу про розірвання договору достроково, то згідно з пунктом 7 договору має право на отримання відсотків з 05 березня 2014 року за вкладом «на вимогу». У решті вимог, апеляційний суд відмовив за їх недоведеністю.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційних скарг
У вересні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду Миколаївської області від 05 вересня 2018 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення в частині задоволення позовних вимог та в цій частині ухвалити нове про відмову в позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що у справі відсутній предмет спору. Матеріали справи не містять жодного доказу про те, що позивач зверталася до відповідача з вимогою повернути грошові кошти та нараховані проценти.
У вересні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду Миколаївської області від 05 вересня 2018 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду про часткове задоволення позову та ухвалити нову, якою її вимоги задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не прийнято до уваги умови договору в яких йдеться про те, що позивач ОСОБА_1 передала банку грошові кошти в сумі 30 000 дол. США під 8,5% річних. При вирішенні питання, щодо виплати розміру процентної річної ставки, апеляційним судом взято до уваги не договір (його умови) а внутрішній документ банку- наказ банку від 05 листопада 2004 року № 107 та витяг протоколу банку від 25 квітня 2017 року про вклади «на вимогу», що є незаконним. Також апеляційним судом не прийнято до уваги, що відповідачем безпідставно заблоковано, що унеможливлює зняття депозитних коштів та отримати чітку відповідь про суму грошей яка знаходиться на її картковому рахунку, чим порушуються її права як споживача. Вона не може на протязі п'яти років отримати свої кошти, чим завдано їй моральної шкоди. Крім того, позивач змушена користуватися послугами правничої (юридичної) допомоги, на отримання якої вона витратила 10 000 грн.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У вересні 2019 року ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду надіслала відзив на касаційну скаргу АТ КБ «Приватбанк», у якому просить касаційну скаргу банку залишити без задоволення, а її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що касаційна скарга є безпідставною, і такою, що суперечить матеріалам справи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 і витребувано цивільну справу № 490/3238/17 з Центрального районного суду м. Миколаєва.
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2018 рокувідкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк».
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що на підтвердження укладення договору банківського вкладу від 04 березня 2013 року № SAMDN80000733534521 «Стандарт» з ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 до позовної заяви додано другий екземпляр такого договору, складений у простій письмовій формі, підписаного від імені банку повноважною особою та клієнтом.
Договір містить усі умови, необхідні для договору даного виду, а саме: розмір вкладу 20 000 дол. США, розмір відсотків за користування вкладом - 8,5 річних, порядок їх нарахування, строк дії договору - по 04 березня 2014 року.
Згідно з пунктом 2, 5, 7 договору банківського вкладу нарахування відсотків по вкладу починається з першого дня, наступного за днем надходження коштів до банку, і проводиться за кожен календарний день, виходячи з фактичної кількості днів в році по ставці 8,5 річних з урахуванням пунктів 6, 7 договору. День повернення вкладу у період нарахування процентів не входить.
У випадку, якщо по закінченню строку вкладу, клієнт не заявив банку про бажання повернути вклад, мінімальний строк вкладу автоматично вважається продовженим ще на один мінімальний строк, який продовжується неодноразово без явки клієнта до банку.
Сторони мають право достроково розірвати договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківські дні до дати розірвання договору. При поверненні вкладу за ініціативою клієнта до закінчення мінімального строку вкладу йому повертається сума вкладу і відсотки, нараховані по ставці вкладу «за вимогою», за фактичний строк користування вкладом.
На підтвердження зарахування коштів в сумі 20 000 дол. США та 10 000 дол. США на депозитний рахунок банку ОСОБА_1 надано оригінал платіжного доручення № 2479799051 від 04 березня 2013 року, оригінал квитанції від 24 вересня 2013 року та оригінал рахунок/карти для зарахування відсотків по вкладу № НОМЕР_1 , яка була видана позивачу банком на підставі п.п. 3, 20 договору банківського вкладу.
Згідно з письмовою вимогою позивача до банку від 25 листопада 2015 року, ОСОБА_1 після закінчення договору неодноразово зверталася до відповідача з вимогою про виконання умов договору шляхом виплати вкладу і процентів: 25 квітня 2014 року заява № 64652929, 03 березня 2015 року заява № 7055379.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми договору банківського вкладу та визначають наслідки недодержання письмової форми такого договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що позивач довів внесення грошових коштів до каси банку та існування між нею і відповідачем договірних правовідносин. На підтвердження укладання договору банківського вкладу позивачем було надано до суду платіжні документи про внесення суми, договір та рахунок/карту.
Встановивши факт укладення сторонами договору банківського вкладу, звернення позивача про повернення належних їй коштів, а також відсутність доказів виконання відповідачем цього зобов'язання, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що за договором банківського вкладу, який укладено між сторонами, виникло зобов'язання щодо повернення коштів, яке відповідач не виконав.
Доказів повернення вкладів банк суду не надав.
Оскільки договір банківського вкладу укладений між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк» як юридичною особою, місцезнаходження якої розташоване у м. Дніпрі, стороною договору банківського вкладу із позивачем було саме АТ КБ «ПриватБанк», а не його філія, і саме воно брало на себе зобов'язання по виконанню договору, а тому припинення діяльності філії АТ КБ «ПриватБанк» на окупованій території Автономної Республіки Крим не є підставою для відмови у поверненні відповідачем вкладу позивача за її вимогою.
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов'язань за цим договором після закінчення терміну його дії.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64 цс 19), у якій Велика Палата погодилася із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-36цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-2861цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-302цс16 та не знайшла підстав для відступу від них.
Так, установивши, що 04 березня 2014 року договір було продовжено на 366 днів, оскільки з вимогою про розірвання договору позивач звернулася 25 квітня 2014 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що згідно з пунктом 7 договору має право на отримання відсотків з 05 березня 2014 року за вкладом «на вимогу».
Таким чином правильними ж висновки апеляційного суду про те, що за договором банківського вкладу, який укладено між сторонами, виникло зобов'язання щодо повернення коштів, яке відповідач не виконав.
Щодо вимог позивач про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у сумі 10 000 грн, апеляційний суд правильно дійшов висновку про відмову в позові в цій частині, оскільки стаття 4 вказаного закону передбачає стягнення такої шкоди, тільки якщо вона завдана внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції).
Також ОСОБА_1 заявляла вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн.
Відповідно до статті 137 ЦПК України вказані витрати підлягають відшкодуванню на підставі доказів, які підтверджують здійснення цих витрат.
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Позивачем сплату таких витрат належними доказами не доведено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Оскільки оскаржуване рішення апеляційного суду залишено без змін, а скарги без задоволення, то судовий збір за подання касаційних скарг покладається на осіб, які подали касаційні скарги.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційні скарги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову апеляційного суду Миколаївської області від 05 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун