Справа № 367/7918/18 Головуючий у 1-й інст. - Оладько С.І.
Апеляційне провадження №22-ц/824/9905/2019 Доповідач - Рубан С.М.
15 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.
при секретарі Клець О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області, як правонаступника Управління Державної міграційної служби України в Київській області - Адамишина Антона Володимировича на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 лютого 2019 року, ухвалене у складі судді Оладько С.І. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Управління Державної міграційної служби України в Київській області, про встановлення факту, що має юридичне значення,-
ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, в якій просить встановити, що вона є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка міста Петушки, Володимирської області, РСФСР.
Посилається на те, що даний факт їй необхідно встановити з метою реалізації права на імміграцію та отримання посвідки на проживання, визначити її статус - вона є громадянкою Російської Федерації чи особою без громадянства, а також для подання запиту до Консульства Російської Федерації. Зазначає, що вонанародилась в м. Петушки Володимирської області (на той час РСФСР ). По національності молдаванка. В 1995 році приїхала до м. Ірпінь на постійне проживання на підставі свідоцтва про народження. Паспорт їй не видавався. Має дітей та цивільного чоловіка. Шлюб укласти не можуть у зв'язку з відсутністю у неї паспорта. В березні 2018 року звернулась із заявою про встановлення особи до Ірпінського міського відділу ДМС України в Київській області, однак листом від 26.04.2018 року їй було повідомлено про неможливість проведення процедури встановлення особи, оскільки вона не є громадянкою України, а «Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України», затверджений Наказом МВС №320 від 13.04.2012року, втратив чинність 17.04.2018 року.
Листом від 02.07.2018 року Консульський відділ Російської Федерації в Україні повідомив заявницю, що звертатись до Консульського відділу РФ може особа при пред'явленні документа, який посвідчує її особу. У випадку відмови компетентного органу, питання встановлення особи може бути вирішено в судовому порядку.
Враховуючи все вищезазначене, в інший спосіб ані ж в судовому порядку встановити її особу немає можливості.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25 лютого 2019 року заяву ОСОБА_1 - задоволено.
Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що заявник ОСОБА_1 є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка міста Петушки, Володимирської області, РСФСР, що проживає в АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду, представник Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області, як правонаступника Управління Державної міграційної служби України в Київській області - Адамишин Антон Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити повністю.
Зазначає, що суд послався на положення ч.2 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», однак подальшу позицію відносно заявниці не виклав. Процедура отримання посвідки на постійне або тимчасове проживання заявником повинна застосовуватись у відповідності до правил зазначених у Законі України «Про імміграцію» та Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання,затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.07.2013 року №681. Надані заявницею до суду докази на підтвердження факту її постійного або тимчасового проживання в м. Ірпінь Київської області не є належними доказами в розумінні статей 77-78 ЦПК України. Крім того, заявницею не надано жодних матеріалів працевлаштування за увесь період проживання в м. Ірпінь, навчання в закладах освіти. Аналогічних документів заявницею не надано стосовно своїх дітей, чоловіка, з яким вона перебуває у цивільному шлюбі. Лист - відповідь з посольства Російської Федерації стосувався надання відповіді на запит заявниці про її належність до громадянства Російської Федерації, оскільки вона не має жодного документа крім свідоцтва про народження. Копії свідоцтв про народження заявниці та її дітей, медичних довідок можуть слугувати фактом підтвердження перебування в певний час на певній території, а не факт проживання. Крім того, у разі звернення заявника з таким рішенням суду до органів Державної міграційної служби, у останніх немає правових підстав для його подальшого практичного застосування.
Представник ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила проти задоволення апеляційної скарги. Посилається на те, що заявник не зверталась з вимогою про встановлення тотожності її особи, оскільки заява стосується встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення її особи. Спростуванням твердження скаржника з даного приводу свідчить той факт, що саме міграційні служби приймають такі рішення суду до виконання при оформленні паспортного документу, коли за результатами проведення процедури встановленя особи, особу не було ідентифіковано. Це передбачено пп.6 п.35 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення поспорта громадянина України, затвердженого постановою КМУ від 25 березня 2015 року №302. Отже встановлення особи на підставі рішення суду передбачено на законодавчому рівні. Зазначає, що заявник не зверталася із заявою про встановлення належності до громадянства, оскільки має підстави для імміграції, які хоче реалізувати, а не підстави для громадянства. Вказуючи про неналежність та недопустимість показів свідків, скаржник не зазначив чому саме він їх такими вважає та не надає правових обґрунтувань. Твердження скаржника про те, що процедура отримання посвідки на простійне проживання або тимчасове проживання заявником повинна застосовуватись у відповідності до правил визначених у Законі та Порядку, а не в судовому порядку безпідставні, оскільки сама процедура отримання посвідки не була предметом розгляду даної заяви і суд не вирішував жодного питання щодо даної процедури. Крім того, помилкові твердження скаржника про те, що суд вирішив питання про факт проживання заявника у м. Ірпінь на підставі неналежних доказів та подальше звернення заявника з таким рішенням суду до органів ДМС не буде мати правових підстав для його подальшого практичного застосування, оскільки суд не встановлював факт постійного проживання заявника у м. Ірпінь, вимоги стосуються встановлення особи заявника, перелічені скаржником документи (відповіді з Консульства РФ, свідоцтва про народження, медичні довідки, лист з ДМС) не бралися судом до уваги як доказ підтвердження факту проживання заявника у м. Ірпінь.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у апеляційній скарзі.
Представник заявника ОСОБА_1 заперечила проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на обставини викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Ухвалюючи рішення про задоволення заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Петушки Володимирської області, РСФСР. Батьками записані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , серія НОМЕР_1 , виданого 01 вересня 1980 року, актовий запис про народження № 198. Той факт, що заявник ОСОБА_1 є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 підтверджено у судовому засіданні письмовими доказами та показами свідків.
Судомвстановлено, що у 1995 році, в неповнолітньому віці заявницяприїхала до м. Ірпінь на постійне проживання. Паспорта заявниця не мала та увесь час проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Заявниця ОСОБА_1 має 5 дітей та цивільногочоловіка.
Факт, який просить встановити заявник, має для неї юридичне значення, оскільки встановлення зазначеного факту необхідно заявнику для подальшого звернення до Консульського відділу Російської Федерації в Україні та відділу міграційної служби.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, заявник звернулася до суду із заявою, в якій просить встановити факт того, що заявник ОСОБА_1 є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Петушки, Володимирської області, РСФСР, що проживає в АДРЕСА_1 .
Зазначає, що хоче визначити свій статус на території України, однак для цього необхідно підтвердити належність/відсутність громадянства Російської Федерації. Відповідно до вимог Консульства Російської Федерації для запису на прийом щодо підтвердження громадянства для громадян, які не мають документів з фото необхідно подати довідку встановлення особи з Міграційної служби за місцем проживання.
Таким чином, встановлення особи необхідне заявнику для подальшого звернення до Консульського відділу Російської Федерації в Україні та відділу міграційної служби.
В судовому засіданні в апеляційному суді представник заявника пояснила, що тривалий час ОСОБА_1 не може отримати паспортний документ та легалізувати себе на території України, де вона проживає більше 24 років. Заявник народилася на території РФССР в 1980 році, має свідоцтво про народження, в неповнолітньому віці по свідоцтву про народження приїхала на територію України в м. Ірпінь, де проживає до цього часу. Має сім'ю - цивільного чоловіка та 5 дітей, які є громадянами України, однак отримати дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання в Україні не може, оскільки її статус не визначено - невідомо вона є громадянкою Російської Федерації чи особою без громадянства, від цього буде залежати подальше її оформлення на території України.
Відповідно до положень Указу Президента України № 405/2011 від 06.04.2011 року центральним органом виконавчої влади, відповідальним за реалізацію державної політики у сфері міграції (імміграції та еміграції), в тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, а також внесення пропозицій щодо формування державної політики у цих сферах є Державна міграційна служба України.
Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Судом встановлено, що в березні 2018 року заявник ОСОБА_1 звернулась із заявою про встановлення особи до Ірпінського міського відділу ДМС України в Київській області, однак листом від 26.04.2018 року їй було повідомлено про неможливість проведення процедури встановлення особи, оскільки вона не є громадянкою України, а «Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України», затверджений Наказом МВС №320 від 13.04.2012 року, втратив чинність 17.04.2018 року.
Також, було зроблено запит до Консульського відділу Російської Федерації в Україні щодо подання запиту про належність до громадянства РФ особою, яка не має жодного документу крім свідоцтва про народження.
У відповідь Консульський відділ Російської Федерації в Україні, листом №2945/к від 02.07.2018 року надав відповідь, що звертатись до Консульського відділу РФ може особа при пред'явленні документа, який посвідчує її особу. У випадку відмови компетентного органу, питання встановлення особи може бути вирішено в судовому порядку.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо.
Згідно ст.10 Закону внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним. Якщо особу не буде ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи, строк якої не перевищує двох місяців. У разі неможливості встановити особу протягом зазначеного строку особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До завершення процедури встановлення особи, прийняття відповідного рішення суду, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, не видаються.
Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайновихчи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч.1,2 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту:
1) родинних відносин між фізичними особами;
2) перебування фізичної особи на утриманні;
3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;
4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;
6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;
9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Згідно ч.2 ст. 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В обґрунтування поданої заяви заявник подала до суду копію свідоцтва про народження, копії медичних довідок про народження та свідоцтв про народження її дітей, акт депутата про її проживання.
Колегія суддів звертає увагу, що за вказаними документами неможливо ідентифікувати особу ОСОБА_1 , оскільки вони не містять фотокартки заявника.
Посилання заявника на те, що вона має дітей громадян України колегія суддів оцінює критично, враховуючи, що всі п'ятеро дітей заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 отримали громадянство України, оскільки їх батько ОСОБА_10 являється громадянином України.
Як вбачається із заяви, ОСОБА_1 починаючи з 1995 року і до цього часу, тобто більше 20 років, проживала на території України і не переймалася відсутністю у неї необхідних документів, які підтверджують її особу та надають право на проживання на території України.
Посилання представника заявника на незнання ОСОБА_1 . Закону України, яким врегульовано порядок її перебування та проживання на території України колегія суддів не приймає до уваги, оскільки особа апріорі має знати про необхідність отримання відповідних документів, які встановлюють її особу, зокрема, паспорта, або іншого документу, який надає особі право на проживання на території тієї чи іншої країни.
Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 пояснили, що вони знають про те, що ОСОБА_1 є ОСОБА_1 лише з її слів, що також було встановлено в апеляційному суді.
Таким чином, надані заявницею до суду докази, а саме свідоцтво про народження видане в РСФСР, на підтвердження факту того, що вона є ОСОБА_1 , та саме ОСОБА_1 прибула в 1995 році в Україну, та постійно або тимчасово проживає в м. Ірпінь Київської області не є належним доказом в розумінні положень статей 77-78 ЦПК України.
Покази свідків допитаних в суді першої інстанції також не є належними доказами виходячи з положень статей 77-78 ЦПК України, оскільки свідки підтверджують особу заявника як ОСОБА_1 зі слів самої заявниці. Інших доказів які б встановлювали чи підтверджували особу заявника як ОСОБА_1 свідки не мають та суду не надали.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що за увесь час, а це більше 20 років, перебування на території України заявник не працювала, не намагалась зареєструвати місце свого проживання в Україні, чому передує встановлення особи заявника.
Згідно положень пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року передбачено, що при розгляді справи про встановлення належності правовстановлюючих документів судами не встановлюється тотожність особи.
Оскільки встановлення тотожності особи заявника, особі, зазначеній у будь - якому документі, до компетенції суду не відноситься, суд дійшов помилкового висновку про задоволення поданої заяви та встановлення факту, що заявник ОСОБА_1 є ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Крім того, виходячи з положень ст.141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, належить стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 528 грн. 60 коп.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області, як правонаступника Управління Державної міграційної служби України в Київській області - Адамишина Антона Володимировича - задовольнити.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 лютого 2019 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 на користь Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, місце знаходження м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 42552598 судовий збір у розмірі 528 грн. 60 коп.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 жовтня 2019 року.
Головуючий Рубан С.М.
Судді Желепа О.В.
Іванченко М.М.