Справа № 420/5190/19
17 жовтня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, будинок 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій щодо не зарахування періоду роботи та зобов'язання вчинити певні дії.
02 вересня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не зарахування періоду роботи з 04.09.1992 року по 01.04.1999 року в Орендному підприємстві “Карен-92” для розрахунку страхового стажу при призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 розрахунок та виплату пенсії з 29 квітня 2019 року з урахуванням періоду роботи з 04.09.1992 року по 01.04.1999 року в Орендному підприємстві “Карен-92”;
стягнути на користь позивача судовий збір у сумі 768,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області безпідставно не зараховано до трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 04.09.1992року по 01.04.1999року в орендному підприємстві «Карен-92», висновок Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, викладений в листі №1719/Г-11 від 07.08.2019р., є передчасним та суперечить Конституції України.
Ухвалою від 04.09.2019р. відкрито провадження у адміністративній справі; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
20.09.2019р. до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на адміністративний позов, в якому відповідач просить в задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідач зазначає, що перевіркою матеріалів пенсійної справи встановлено, що страховий стаж визначений не вірно, тому розпорядженням управління від 07.08.2019р. до страхового стажу зараховано період роботи з 16.01.1981р. по 13.07.1981р. на Кременчуцькій взуттєвій фабриці №5. В результаті перерахунку страховий стаж склав 31 рік 2 місяці та розмір пенсії становить 2782,46 грн. До страхового стажу не враховано період робот із 04.09.1992 року по 01.04.1999 рік в орендному підприємстві «Карен», оскільки запис про звільнення завірений печаткою, яка не містить коду підприємства.
У зв'язку з вищевикладеним, управлінням направлено запит щодо підтвердження вказаного періоду роботи, після отримання відповіді на який, відповідачем зазначено, що будуть вчинені дії в межах діючого законодавства України.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд, -
ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про призначення пенсії, яку було прийнято Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області 17.04.2019р. та зареєстровано за № 2243.
29.04.2019р. ОСОБА_1 призначено пенсію за віком у розмірі 2713,97 грн.
Вважаючи, що розмір пенсії розраховано не вірно, позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою №1719/Г-11 від 24.07.2019р., в якій просила повідомити їй чи всі періоди роботи за записами у трудовій книжці були враховані для розрахунку стажу при призначенні пенсії. У випадку, якщо деякі періоди роботи були виключені із розрахунку стажу для призначення пенсії, просила провести зарахування стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці, адже відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області листом №1719/Г-11 від 07.08.2019р. повідомило позивачку, що перевіркою матеріалів пенсійної справи встановлено, що страховий стаж визначений не вірно, тому розпорядженням управління від 07.08.2019р. до страхового стажу зараховано період робот із 16.01.1981р. по 13.07.1981р. на Кременчуцькій взуттєвій фабриці №5.
В результаті перерахунку страховий стаж склав 31 рік 2 місяці та розмір пенсії становить 2782,46 грн.
До страхового стажу не враховано період робот із 04.09.1992 року по 01.04.1999 рік в орендному підприємстві «Карен», оскільки запис про звільнення завірений печаткою, яка не містить коду підприємства.
Не погоджуючись з даним висновком позивач звернулася до суду.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, у період з 04.09.1992 року по 01.04.1999 рік в ОСОБА_1 працювала в орендному підприємстві «Карен-92» на посаді бухгалтера, що підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином засвідченими копіями трудової книжки серії НОМЕР_2 від 19.05.1978р.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (зі змінами та доповненнями) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що Законом України «Про пенсійне забезпечення» передбачено зарахування періоду роботи на умовах трудового договору на підприємствах незалежно від форм власності та господарювання до загального трудового стажу особи.
Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993року №637 (зі змінами та доповненнями), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно з пунктом 1.1 розділу 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993року №58 (зі змінами та доповненнями), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктами 2.1-2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993року №58 передбачено, що трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць - двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993року №58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво із зазначенням їх конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Як встановлено судом, та зазначено вище, у період з 04.09.1992 року по 01.04.1999 рік ОСОБА_1 працювала в орендному підприємстві «Карен-92» на посаді бухгалтера, що підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою копією трудової книжки серії НОМЕР_2 від 19.05.1978р.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що ОСОБА_1 належними доказами підтверджено період роботи в орендному підприємстві «Карен-92» на посаді бухгалтера, вказані відомості в установленому порядку недійсними або такими, що вчинені поза межами правового поля, не визнавались, суд дійшов висновку щодо безпідставності та необґрунтованості відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у зарахуванні до трудового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 04.09.1992 року по 01.04.1999 рік.
При цьому, судом відхиляються та не приймаються до уваги посилання відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на те, що в трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_3 1853977 від 19.05.1978р. запис про звільнення завірений печаткою, яка не містить коду підприємства, оскільки у трудовій книжці позивача, яка є основним документом що підтверджує стаж роботи особи, наявна інформація щодо роботи з 04.09.1992 року по 01.04.1999 рік в орендному підприємстві «Карен-92» на посаді бухгалтера, а відсутність на печатці коду підприємства не може слугувати беззаперечною підставою для позбавлення ОСОБА_1 законодавчо передбаченого права на зарахування до трудового стажу періоду роботи з 04.09.1992 року по 01.04.1999 рік на посаді бухгалтера.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії, та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014року, різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення Судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку щодо наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не зарахування періоду роботи з 04.09.1992 року по 01.04.1999 року в Орендному підприємстві “Карен-92” для розрахунку страхового стажу при призначенні пенсії за віком та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити розрахунок та виплату пенсії з 29 квітня 2019 року з урахуванням періоду роботи з 04.09.1992 року по 01.04.1999 року в Орендному підприємстві “Карен-92”
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Частиною 1 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачкою при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 1536 (одна тисяча пятсот тридцять шість) грн. 80 коп. (а.с.13).
Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, будинок 83, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, будинок 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій щодо не зарахування періоду роботи та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, будинок 83, код ЄДРПОУ 20987385) щодо не зарахування періоду роботи з 04.09.1992р. по 01.04.1999р. в Орендному підприємстві “Карен-92” для розрахунку страхового стажу при призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, будинок 83, код ЄДРПОУ 20987385) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) розрахунок та виплату пенсії з 29 квітня 2019 року з урахуванням періоду роботи з 04.09.1992р. по 01.04.1999р. в Орендному підприємстві “Карен-92”.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, будинок 83, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. судового збору.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Г.П. Самойлюк
.