25 вересня 2019 року Справа № 160/8101/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 11 травня 2019 року № Ф-3897-57,-
21 серпня 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 11 травня 2019 року № Ф-3897-57.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 20 червня 2019 року отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-3897-57, згідно з якою ОСОБА_1 нараховано недоїмку з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 21030,90 грн..
Позивач вважає вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки вказана податкова вимога не містить розрахунку по періодам, за які позивачу нарахований єдиний соціальний внесок. По-друге, позивач не здійснює жодної підприємницької діяльності, натомість є найнятим працівником (працює на посаді директора в ПП «Клінлайф») з 01.06.2017, а єдиний соціальний внесок за нього сплачує роботодавець. Окрім того, обчислення ЄСВ здійснюється на підставі бухгалтерських документів та органами доходів і зборів на підставі актів перевірок , однак в даному випадку такі документи відсутні.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року відкрито провадження у справі № 160/8101/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Судове засідання призначено на 25 вересня 2019 року.
18 вересня 2019 року представником відповідача поданий відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти позовних вимог та вказав, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець. На дату формування оскарженої вимоги позивач не перебував в стані припинення підприємницької діяльності. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Із врахуванням зазначеного, мінімальний страховий внесок у 2017 році становить 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%, де 3200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017). За 2017 рік сума нарахувань єдиного внеску становить 8448,00 грн. У 2018 році мінімальний страховий внесок становив 819,06 грн. на місяць ( 3723,00 грн. х 22%, де 3723,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018). У 2019 році мінімальний страховий внесок становив 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн.х22%, де 4173,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019).
Згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені нарахування:
Нараховано розрахункову суму єдиного внеску за рік у сумі 8448,00 грн., строк сплати до 09.02.2018 року, нарахування не сплачені;
1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.04.2018 року, нарахування не сплачені;
2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.07.2018 року, нарахування не сплачені;
3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.10.2018 року, нарахування не сплачені;
4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 21.01.2019 року, нарахування не сплачені;
1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.04.2019 року, нарахування не сплачені.
Загальна сума недоїмки на 11.05.2019 року склала 21030,90 грн..
Відповідно до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, саме на цю суму було винесено вимогу, адже на кінець календарного місяця (30.04.2019) у позивача наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску у сумі 21030 грн..
У судове засідання 25 вересня 2019 року позивач не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, в адміністративному позові просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача також надав до суду клопотання про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження.
У відповідності до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи наведені положення процесуального законодавства, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа підприємець Виконавчим комітетом Криворізької міської ради 18.09.2006 за №22270000000021818, на облік в органах державної податкової служби взятий 19.09.2006, номер взяття на облік: 04151109127.
Як вказав позивач та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 не отримував прибутку від підприємницької діяльності, не подавав податкової звітності та звітності з ЄСВ, працював на постійному місці роботи на ПП «Клінлайф», на підставі чого ЄСВ за нього сплачував роботодавець.
Позивач вказав, що 20 червня 2019 року ним отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-3897-57, згідно з якою підлягає сплаті сума недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 21030,90 грн..
Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 11.05.2019 р. № Ф-3897-57 на суму 21030,90 грн., яка складається із суми нарахованої за: 2017 рік - 8448 грн. (704,00 грн*12 місяців), 2018 рік 9828,72 грн (819,06 грн* 12 місяців) та за три місяці 2019 року у сумі 2754,18 грн. (918,06 грн.*3 місяці).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно зі статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - Основи) загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Частиною третьою статті 2 Основ визначено, що завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності; безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною з інвалідністю, хворим членом сім'ї, смерті громадянина та членів його сім'ї тощо.
Відповідно до статті 3 Основ право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 4 Основ визначено, що залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.
Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 8.07.10 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон №2464-VI).
За змістом статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
А пункт четвертий частини першої цієї статті до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Абзацом першим частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до п.3 розділу 6 Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції(для платника фізичної особи). Відповідно до п.4 розділу 6 Інструкції № 449 після надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику корінець такої вимоги з відміткою про вручення підшивається до справи платника та якщо вимога органу доходів і зборів скасовується чи змінюється судом (господарським судом), то підшивається примірник (копія) рішення суду (господарського суду) до справи платника поряд з корінцем від вимоги, щодо якої відбувся судовий розгляд.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Враховуючи наведені норми, доводи позивача про те, що податковий орган не мав права виносити податкову вимогу без проведення перевірки є необгрунтованими.
Щодо суми податкової вимоги, то з наведених вище норм видно, що соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.
В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у даному випадку ОСОБА_1 є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник, що не заперечується відповідачем.
Так, в матеріалах справи наявна довідка Приватного підприємства «Клінлайф» від 14.08.2019 №14/08/19, з якої встановлено, що ОСОБА_1 з 13.06.2017 працює в ПП «Клінлайф» та займає посаду комерційного директора.
Також, згідно із зазначеною довідкою за позивача, як найнятого працівника, роботодавцем сплачується ЄСВ. Так, за період з січня 2018 року по березень 2019 року роботодавцем позивача сплачено за нього єдиний внесок на суму у розмірі 13629 грн., доказів зворотнього відповідачем суду не надано.
Представник відповідача у своєму відзиві зазначає про необхідність сплати єдиного внеску позивачем ще як фізичною особою - підприємцем та вказує, що відсутність у позивача доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон №2464-VI зобов'язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності, що передбачено абзацем 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI.
Такі доводи представника відповідача судом відхиляються, оскільки Законом №2464-VI не визначено обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
Визначальним чинником в даному випадку є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.
Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи.
Суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку. Натомість. покладення на позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.
З огляду на на той факт, що в матеріалах справи відсутні докази роботи позивача, як найманого працівника протягом січня - травня 2017 року та враховуючи те, що у цей період він був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа - підприємець, тобто мав статус особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, суд доходить висновку, що у позивача наявний обов'язок зі сплати ЄСВ за вказаний період у сумі 3520,00 грн.
Приймаючи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку, що оскаржена податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 р. №Ф-3897-57, згідно з якою ОСОБА_1 нараховано недоїмку з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 21030,90 грн. є протиправною та підлягає скасуванню в частині суми у розмірі 17510,90 грн.
Таким чином, позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню судом.
Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 139, 242 - 246, 247, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.к. НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17а, м. Дніпро, 49000, і.к. 39394856) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 11 травня 2019 року № Ф-3897-57 в частині суми у розмірі 17510,90 грн..
В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.к. НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 639 (шістсот тридцять дев'ять) грн. 79 коп..
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 25 вересня 2019 року.
Суддя О.В. Царікова