09 жовтня 2019 року м. Київ
Справа №363/722/18-ц
Резолютивна частина постанови оголошена 09 жовтня 2019 року
Повний текст постанови складено 10 жовтня 2019 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріна О.І.
секретаря: Довгополої А.В.
учасники справи позивач Вишгородське районне Комунальне підприємство «Вишгородтеплоенерго»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтеплоенерго» на рішення Вишгородського районного суду Київської області, ухваленого суддею Чірковим Г.Є. 23 квітня 2019 року, повний текст рішення виготовлено 10 травня 2019 року в приміщенні Вишгородського районного суду Київської області у справі за позовом Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди,-
Справа №363/722/18-ц
№ апеляційного провадження:22-ц-824/9374/2019
Головуючий у суді першої інстанції: Чірков Г.Є.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 шкоду, заподіяну Вишгородському районному комунальному підприємству «Вишгородтепломережа» у розмірі 6 229 грн. 60 коп., а також судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що під час перевірки Північним офісом Держаудитслужби України фінансово-господарської діяльності підприємства за період з 01.04.2012 року по 01.12.2016 року встановлено порушення п. 2 ст. 8 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР та п. 2 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 505/96-ВР, зокрема, підприємством встановлено тривалість додатковоївідпустки за ненормований робочий день в завищеному розмірі, що призвело до нарахування та виплати додаткових відпусток ОСОБА_1 в завищеному розмірі на загальну суму 6 565 грн. 60 коп.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 квітня 2019 року в задоволенні позову - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивачем Вишгородським районним комунальним підприємством «Вишгородтеплоенерго» подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
В судовому засіданні представник Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтеплоенерго» Дяченко Л.Л. підтримала доводи апеляційної скарги.
Представник відповідача ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 04 лютого 1991 року наказом № 33-ос ОСОБА_1 призначено на посаду апаратника ХВО Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа».
03 липня 1991 року переведена на посаду інспектора до відділу кадрів Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа», де працювала до 2016 року на різних посадах.
Так, 01 лютого 1992 року ОСОБА_1 призначена на посаду старшого інспектора відділу кадрів.
Відповідно до змін штатних розписів ВРКП «Вишгородтепломережа» від 01 квітня 1994 року, посаду старшого інспектора відділу кадрів виключено та введено посаду інженера відділу кадрів на яку, цього ж дня призначено ОСОБА_1
04 січня 1998 року остання призначена на посаду інженера відділу кадрів II категорії.
01 травня 1999 року відповідачка призначена на посаду інженера відділу кадрів І категорії .
01 січня 2000 року ОСОБА_1 призначена на посаду начальника відділу кадрів.
23 грудня 2002 року наказом № 412-ос остання призначена на посаду провідного інженера відділу кадрів.
01 січня 2007 року відповідачка призначена на посаду начальника відділу кадрів.
20 серпня 2012 року наказом № 279-к ОСОБА_1 призначена на посаду інспектора з кадрів.
Відповідно до змін штатних розписів ВРКП «Вишгородтепломережа» від 01 листопада 2014 року, посаду інспектора з кадрів виключено та введено посаду менеджера з персоналу на яку цього ж дня наказом № 489-п, призначено ОСОБА_1
Наказом № 18-п від 25 квітня 2012 року ОСОБА_1 надано щорічну відпустку тривалістю 18 календарних днів, десять з яких за період роботи з 04 лютого 2011 року по 03 лютого 2012 року та вісім за період роботи з 04 лютого 2012 року по 03 лютого 2013 року (10 календарних днів за ненормований робочий день, в рахунок щорічної основної відпустки 2 календарних дня та 6 календарних днів за роботу в зоні ЧАЕС). Період відпустки з 07 травня 2012 року по 25 травня 2012 року.
Також, 24 липня 2012 року наказом № 91-п ОСОБА_1 надано відпустку за рахунок щорічної основної, тривалістю 29 календарних днів за період роботи з 04 лютого 2012 року по 03 лютого 2013 року (12 календарних днів за ненормований робочий день, та 17 календарних днів в рахунок щорічної основної відпустки). Період відпустки з 01 серпня 2012 року по 30 серпня 2012 року.
Наказом № 01-п від 10 січня 2013 року ОСОБА_1 надано відпустку тривалістю 23 календарних дня, п'ять з яких за період роботи з 04 лютого 2012 року по 03 лютого 2013 року та вісімнадцять за період роботи з 04 лютого 2013 року по 03 лютого 2014 року (12 календарних днів за ненормований робочий день, в рахунок щорічної відпустки 6 календарних дня та 5 календарних днів лишок щорічної основної відпустки). Період відпустки з 21 січня 2013 року по 12 лютого 2013 року.
Крім того, 07.07.2014 року наказом № 104-п ОСОБА_1 надано додатку відпустку в рахунок щорічної основної, тривалістю 26 календарних днів, за період роботи з 04.02.2014 року по 03.02.2015 року. Період відпустки з 28.07.2014 року по 22.08.2014 року.
Також, 14.07.2015 року наказом № 162-п ОСОБА_1 надано в рахунок щорічної основної відпустки додатку відпустку за ненормований робочий день тривалістю 18 календарних днів за період роботи з 04.02.2015 року по 03.02.2016 року. Період відпустки з 03.08.2015 року по 20.08.2015 року.
17.10.2016 року ОСОБА_1 звільнена з Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» за власним бажанням, у зв'язку із виходом на пенсію.
Так, у період часу з 26.12.2016 року по 23.02.2017 року Північним офісом Держаудитслужби України проведено ревізію фінансово-господарської діяльності ВРКП «Вишгородтепломережа» за період з 01.04.2012 року по 01.12.2016 року, якою встановлено порушення п. 2 ст. 8 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР та п. 2 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 505/96-ВР, зокрема, підприємством встановлено тривалість додаткової відпустки за ненормований робочий день в завищеному розмірі, що призвело до нарахування та виплати додаткових відпусток ОСОБА_1 в завищеному розмірі на загальну суму 6 565 грн. 60 коп.
Ревізією встановлено, що через переміщення по посадам ОСОБА_1 , посаду, яка давала їй право на відпустку в розмірі 12 календарних днів, після вступу в дію Закону України Про відпустки» було змінено і відповідно право на таку відпустку втрачено.
Відтак, в акті ревізії відображено що підприємством в порушення п. 2 ст. 8 Закону України «Про відпустки» встановлено тривалість додаткової відпустки за ненормований робочий день в завищеному розмірі, що призвело до нарахування та виплати додаткових відпусток ОСОБА_1 в завищеному розмірі 4 901 грн. 69 коп. (за 2013 рік - 1805 грн. 39 коп., за 2014 рік - 1 118 грн. 20 коп., за 2015 рік - 961 грн. 05 коп., з період з 01.01.2016 року по 01.11.2016 року - 1 017 грн. 05 коп.) та відповідно зайво перераховано до державних цільових фондів кошти у розмірі 1 663 грн. 40 коп. (за 2012 рік - 320 грн. 01 коп., за 2013 рік - 349 грн. 07 коп., за 2014 рік - 414 грн. 40 коп., за 2015 рік - 356 грн. 17 коп., за період з 01.01.2016 року по 01.11.2016 року - 223 грн. 75 коп.), що призвело до матеріальної шкоди (збитків) підприємства на загальну суму у розмірі 6 565 грн. 09 коп.
У додатку № 55 до акту ревізії відображено, що відповідно до наказів про відпустки ОСОБА_1 , проведено розрахунок зайво проведених витрат на оплату праці ОСОБА_1 , а саме за додаткову відпустку за ненормований робочий день.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ч. 2 ст. 2 КЗпП, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
Відповідно до ст. 2-1 КЗпП, забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Згідно ст. 8 Закону України «Про відпустки», щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:
1) окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, - тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
2) працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.
Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
Пунктом 2 Постанови Верховної Ради України від 15.11.1996 року № 505/96-ВР «Про порядок введення в дію Закону України «Про відпустки», вирішено зберегти відпустки раніше встановленої загальної тривалості за працівниками: зайнятими на роботах із шкідливими та важкими умовами праці до введення в дію Закону України "Про відпустки" в повному обсязі (до 1 січня 1998 року); які користувалися відпусткою більшої загальної тривалості, ніж визначена відповідно до законів та інших нормативно-правових
актів України, на весь час їх роботи на даному підприємстві, в установі, організації на посадах, професіях, роботах, що давало їм право на цю відпустку, та за наявності умов, за якими вона надавалася. Витрати, пов'язані із збереженням загальної тривалості
щорічної відпустки, здійснюються за рахунок коштів, передбачених частиною першою статті 23 цього Закону.
Так, відповідно до п. 14.3.6. Колективного договору Вишгородського РКП «Вишгородтепломережа» на 2011-2013 роки, згідно з Порядком введення в дію Закону України «Про відпустки» (пункт 2 постанови Верховної Ради України від 15.11.1996 року № 505/96-ВР) слід зберігати відпустки раніше встановленої загальної тривалості за працівниками, які користувалися до 01.01.1998 року відпусткою більшої загальної тривалості, ніж визначено законами та іншими нормативно-правовими актами України, на весь час їх роботи на підприємстві, на посадах, за професіями, на роботах, що давали їм право на цю відпустку і за наявності умов за якими така надавалася. Список працівників, за якими зберігаються зазначені відпустки, затверджувати відповідним наказом по підприємству, погодженим з профспілковим комітетом.
Додатком № 6 до зазначеного колективного договору визначено перелік посад спеціалістів і службовців з ненормованим робочим днем ВРКП «Вишгородтепломережа», яким надається додаткова відпустка, до переліку яких включено і працівників, які працювали на підприємстві до введення в дію ст. 8 Закону України «Про відпустки» від 01.01.1998 року.
Аналогічні підстави отримання додаткової відпустки працівниками, які працювали на підприємстві до введення в дію ст. 8 Закону України «Про відпустки» від 01.01.1998 року, викладені у п. 5.1.22. Колективного договору Вишгородського РКП «Вишгородтепломережа» на 2014-2017 роки та додатку № 7 до нього.
Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.
Згідно до ст. 32 КЗпП України, переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.
У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Згідно штатних розкладів ВРКП «Вишгородтепломережа» з 1992 року по 1998 рік та з 2002 року по 2016 рік відділ кадрів вказаного підприємства складався з однієї штатної одиниці і вказану посаду весь час незалежно від її найменування обіймав єдиний працівник - ОСОБА_1 .
При цьому згідно змісту штатних розписів та змін до них, змінювалась лише сама назва посад, які займала ОСОБА_1 , яка безперервно з 03.07.1991 року по 17.10.2016 року виконувала службові повноваження як працівник відділу кадрів, коли обсяг її службових обов'язків, в розумінні вимог ст. 32 КЗпП не змінювався.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сама лише зміна назви посади у штатному розписі підприємства не є зміною посади ОСОБА_1 . згідно ст. 32 КЗпП та в розумінні п. 2 постанови Верховної Ради України від 15.11.1996 року № 505/96-ВР «Про порядок введення в дію Закону України «Про відпустки».
Враховуючи, що відповідач одноособово, безперервно працювала у відділі кадрового забезпечення упродовж 1991 - 2016 років, не змінювала місця роботи та посади, а тому суд вважає, що на неї розповсюджується дія п. 2 постанови Верховної Ради України від 15.11.1996 року № 505/96-ВР «Про порядок введення в дію Закону України «Про відпустки», що також відображено у п. 14.3.6. Колективного договору Вишгородського РКП «Вишгородтепломережа» на 2011-2013 роки з додатком до нього та п. 5.1.22. Колективного договору Вишгородського РКП «Вишгородтепломережа» на 2014-2017 роки з додатком до нього, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 за період роботи у відділі кадрового забезпечення ВРКП «Вишгородтепломережа», після введення в дію ст. 8 Закону України «Про відпустки» від 01.01.1998 року не втрачала права на збереження додаткової відпустки для працівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців підприємства з ненормованим робочим днем і правових підстав для стягнення матеріальної шкоди з відповідачки при розгляді справи не встановлено.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.
Висновки суду щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, судом надано належну оцінку всім наданим матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтеплоенерго» - залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 квітня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна