Справа № 753/4266/19 Головуючий у 1-й інст. - Колесник О.М.
Апеляційне провадження 22-ц/824/11496/2019 Доповідач - Рубан С.М.
01 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.
при секретарі Клець О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 березня 2019 року, постановлену у складі судді Колесника О.М. у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Білан Світлани Володимирівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення закордонного паспорта до повного виконання зобов'язань боржником ОСОБА_1 , -
Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Білан Світлана Володимирівна звернулась до суду із поданням про обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення закордонного паспорта до повного виконання зобов'язань боржником ОСОБА_1 .
Посилається на те, що на виконанні приватного виконавця Білан С.В. перебуває ВП №54891303 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4481/11 виданого 12.12.2012 року Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 59 466,00 грн., моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн., судового збору у сумі 1700,00 грн. та 50,00 грн., витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн., витрат пов'язаних з опублікуванням оголошення у пресі у розмірі 630,00 грн.
Виконавцем на адресу боржника надсилались виклики про явку до приватного виконавця та зобов'язано його надати пояснення з приводу невиконання рішення суду, подання декларації про майно та доходи боржника. Дані вимоги приватного виконавця залишені без належного виконання.
Приватним виконавцем здійснено всі необхідні заходи примусового виконання рішення суду у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом та Законом України «Про виконавче провадження». Проте, на даний час зобов'язання боржника залишаються невиконаними, він тривалий час умисно ухиляється від їх виконання, а тому приватний виконавець просить задовольнити подання.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 березня 2019 року подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Білан Світлани Володимирівни - задоволено.
Тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, без вилучення паспортного документа, до повного виконання зобов'язань по виконавчому провадженню №54891303 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4481/11 виданого 12.12.2012 року Дарницьким районним судом м. Києва про:
Стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 59 466 грн.00 коп.
Стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 1000 грн.00 коп.
Стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1700,00 грн. та 50,00 грн., витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн., витрати пов'язані з опублікуванням оголошення в пресі у розмірі 630,00грн
Виконання ухвали доручено Державній прикордонній службі України.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, в задоволенні подання приватного виконавця виконавчого органу м. Києва Білан С.В. відмовити.
Посилається на те, що у матеріалах справи відсутні відомості про усе нерухоме майно боржника, про проведені виконавчі дії по опису та оцінці виявленого майна, звернення стягнення на майно, за рахунок якого у державного виконавця існує на даний час наявна можливість виконати судове рішення. В матеріалах виконавчого провадження наявні дані про два автомобілі FIAT 110NC та VOLVO XC90, що є власністю ОСОБА_1 , за рахунок коштів від їх реалізації можливо виконати рішення суду. Оскільки вказані автомобілі перебувають під арештом, боржник не має змоги самостійно здійснити їх відчуження, щоб розрахуватись з боргами. Крім того, відсутні будь - які докази, які б свідчили про свідоме умисне ухилення боржника від виконання зобов'язань. Уся інформація щодо майна боржника є відкритою та відображається у відповідних реєстрах, на усе рухоме та нерухоме майно накладено арешти. Зазначає, що постанову про відкриття виконавчого провадження, виклики щодо явки до виконавця не отримувала. Крім того, боржник має невстановлене аутоімунне захворювання, що супроводжується гіпертонічним кризом. Для консультацій з цього приводу та лікування ОСОБА_1 доводиться виїжджати за кордон, тому такі часті виїзди були із об'єктивної необхідності. Боржник являється директором та власником двох підприємств, проте підприємства діяльність не проводять, активи у них відсутні, заробітну плату, як директор вона не отримує.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених в апеляційній скарзі.
Представник стягувача ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечила. Посилається на те, що боржник будучи обізнаним щодо відкритого виконавчого провадження та свого грошового зобов'язання перед стягувачем жодним чином не вчинив будь - яких дій спрямованих на виконання рішення суду, не надав доказів, що з часу відкриття виконавчого провадження ним вживаються заходи, об'єктивно спрямовані на погашення боргу перед стягувачем та які були б співмірні борговим зобов'язанням. Боржник навмисно, свідомо не виконує рішення суду з 2012 року.
Інші учасники процесу відзиву на апеляційну скаргу не подали, в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Задовольняючи подання приватного виконавця про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції виходив з того, що боржник будучи обізнаним щодо відкритого виконавчого провадження та свого грошового зобов'язання перед стягувачем жодним чином не вчиняв будь-яких дій спрямованих на виконання рішення суду, доказів, що з часу відкриття виконавчого провадження ним вживаються заходи, об'єктивно спрямовані на погашення боргу перед стягувачем, та які б були співмірні борговим зобов'язанням боржником не подано.
Тривале невиконання боржником рішення суду свідчить про свідоме його ухилення від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1,3 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Відповідно до 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Згідно ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи своєю власну.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином:
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78 - 82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії» (Luordo v. Italy), скарга № 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. згадуване вище рішення європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і згадуване вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 р. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідними змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».
Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Білан С.В. перебуває виконавче провадження №54891303 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4481/11 виданого 12.12.2012 року Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 59 466,00 грн., моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн., судового збору у сумі 1700,00 грн. та 50,00 грн., витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн., витрат пов'язаних з опублікуванням оголошення в пресі у розмірі 630,00 грн.
Вирішуючи питання про задоволення чи відмову у задоволенні подання державного виконавця, суд має перевірити вчинення державним, приватним виконавцем при примусовому виконанні судового рішення всіх можливих виконавчих дій, та з'ясувати наявність доказів, які б свідчили, що боржник умисно ухиляється від виконання рішення суду.
Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв'язку з ухиленням особи від виконання зобов'язання, зокрема виконання судового рішення.
Звертаючись до суду із поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, виконавець обґрунтовує поданням тим, що під час здійснення виконавчого провадження ним здійснено заходи щодо забезпечення виконання рішення суду, а саме: 11.10.2017 року винесено постанову про арешт майна боржника, 13.10.2017 року та19.12.2018 рокувинесено постанови про арешт коштів боржника, що містяться на рахунках боржника в межах суми звернення стягнення з урахування виконавчого збору; витребувано інформацію щодо нерухомого і рухомого майна боржника, та працевлаштування боржника; здійснено вихід за місцем проживання боржника з метою проведення виконавчих дій та перевірки майнового стану боржника; 05.06.2018 року винесено постанову про розшук майна боржника.
Відповідно до п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, який вказує приватний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.
Задовольняючи подання приватного виконавця, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що виконавцем не надано доказів на підтвердження ухилення боржника ОСОБА_1 від виконання зобов'язань, покладених на неї рішенням суду.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Дії приватного виконавця щодо розшуку майна, коштів у боржника та накладення арешту на майно боржника не можуть свідчити про ухилення самого боржника від виконання зобов'язань.
Вказані дії проводяться приватним виконавцем незалежно від ухилення чи не ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду.
Крім того, приватним виконавцем не надано та матеріали справи не містять доказів відповідно до статей 77-78 ЦПК України щодо належного повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження, отримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження чи будь - якого іншого документу про вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні.
Таким чином, судом не було встановлено, що боржник був повідомлений про наявність виконавчого провадження та свідомо ухилявся від виконання рішення суду.
Апеляційним судом встановлено, що згідно даних наявних автоматизованих інформаційних систем МВС України станом на 30.05.2018 року за ОСОБА_1 зареєстровано транспортний засіб FIAT 110NC, 1988 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 та транспортний засібVOLVOXC90, 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 (а.с.33).
З повідомлення Начальника Територіального сервісного центру №8045 в м. Києві №31/26-12093 від 15 червня 2018 року та з відповіді №39/26-990 від 06.07.2018 року, адресованих приватному виконавцю Білан С.В. вбачається, що згідно постанови про арешт майна боржника ОСОБА_1 від 11.10.2017 року вищевказані транспортні засоби поставлено на автоматизований облік до АІС «Арешт» під: арешт, заборона на відчуження (а.с.37).
Оскільки два автомобілі, які належать боржнику ОСОБА_1 перебувають під арештом накладеним відповідно до постанови приватного виконавця, за рахунок коштів від їх реалізації можливо виконати рішення суду про стягнення заборгованості відповідних сум на користь стягувача ОСОБА_2 .
Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження вчинення приватним виконавцем відповідних дій щодо реалізації арештованого майна.
Обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковою мірою забезпечення виконання рішення суду, яка має застосовуватись після здійснення приватними виконавцями всіх інших можливих заходів із такого забезпечення.
Оскільки судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, ухвала суду підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Білан Світлани Володимирівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення закордонного паспорта ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 березня 2019 року - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Білан Світлани Володимирівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення закордонного паспорта ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 15 жовтня 2019 року.
Головуючий Рубан С.М.
Судді Желепа О.В.
Іванченко М.М.