10 жовтня 2019 року
справа 754/15503/18
провадження № 22-ц/824/12369/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Лапчевської О.Ф.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»
відповідач - Рудакова Світлана Володимирівна
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою представника акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року ухваленого під головуванням судді Бабко В.В. у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У листопаді 2018 року акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №б/н від 12.04.2017 року у розмірі 15945,92 грн. та судові витрати у розмірі 1762,00 грн.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року позов акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у задоволенні позову відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що на підтвердження своїх вимог позивачем надано належні та допустимі докази. Відповідачем ці докази не спростовані.
Відповідно до підписаної анкети-заяви відповідач ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку та в подальшому зобов'язався самостійно знайомитися з усіма змінами Умов та привал на сайті банку. Відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору.
Зазначає, що відповідач здійснював розрахунки за рахунок кредитних коштів, а також часткове погашення заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України дана справа розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом АТ КБ «ПриватБанк» посилався на те що між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н від 12.04.2017, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 8000 грн у вигляді встановленого ліміту на картковий рахунок. Відповідачем умови кредитного договору виконано не було, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 15945,92 грн, яка складається з : 3263,09 грн - тіло кредиту, 3537,78 грн - нараховані відсотки за користування кредиту, 7910,48 - пеня , 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 735,57 грн - штраф (процентна складова).
Відповідно до п. 2.1.1. Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, вказані умови використання кредитних карт ПАТ КБ Приватбанку, Пам'ятка клієнта/Довідка про умови кредитування, Тарифи на випуск і обслуговування кредитних карт (Тарифи), а також Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, встановлюють правила випуску, обслуговування і використання кредитних карт Банку. Дані Умови регулюють відносини між банком і клієнтом по випуску і обслуговуванню карт. Банк випускає клієнту картку на основі заяви, належним чином заповненої і підписаної клієнтом. Випуск картки і відкриття рахунку картки здійснюється у випадку прийняття банком позитивного рішення щодо можливості випуску клієнту картки. Клієнт зобов'язується виконувати правила випуску, обслуговування і використання карт банку і за наявності додаткових карт забезпечити виконання правил утримувачами додаткових карт.
Згідно п. 2.1.1.2 Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у Пам'ятці клієнта/Довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення договору являється дата отримання картки, вказана в заяві.
Згідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Положеннями ч.ч.1, 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони .Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що право кредитора вимагати повернення кредиту наступає у разі прострочення позичальником повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним, тому позивач повинен був надати суду докази у підтвердження даних обставин, а також довести розмір заборгованості, яку просить стягнути з відповідача.
Згідно з підпунктом 2.2. пункту 2 Постанови Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», ідентифікація клієнта не є обов'язковою, якщо клієнт уже має рахунки в цьому банку і був раніше ідентифікований відповідно до вимог законодавства України.
Таким чином, приєднання відповідача до Умов та Правил надання банківських послуг надало йому право на користування банківськими послугами без укладення окремого договору.
Проте, позивачем не надано до суду доказів, чи пройшов відповідач ідентифікацію у банку, підписуючи анкету-заяву від 12.04.2017 року, внаслідок чого повторне заповнення будь-яких анкет-заяв не вимагалося.
З анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» від 12.04.2017 року, слідує, що в ній зазначено особисту інформацію відповідача, а саме: прізвище, ім'я, по батькові, серію та номер паспорта, дату народження, ідентифікаційний код, адресу проживання, адресу реєстрації, номери засобів зв'язку, тощо. Втім, заява не містить відомостей про те, що відповідач не лише ознайомився зі змістом Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», а й отримав ці умови та правила, з якими він погодився. За відсутності у сторони цих стандартних умов та правил банку, які є невід'ємною частиною договору, оскільки містять його істотні умови, які в анкеті-заяві не викладені, сторона не має можливості свідомо здійснити своє волевиявлення при укладенні договору та дотримуватися його умов, тобто визначити свою поведінку за цими правилами, що є необхідною умовою для вільного волевиявлення особи при укладенні правочину, передбаченого частиною третьою статті 203 ЦК України.
Також в анкеті-заяві не зазначено кредитний ліміт грошових коштів, які бажав отримати відповідач.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що між сторонами укладено кредитний договір у відповідності до якого відповідач отримав кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Проте, матеріали справи не містять підтвердження вказаного представником позивача розміру кредитного ліміту банку та згоди відповідача на його отримання.
Також позивачем надано розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором №б/н від 12.04.2017 року, у відповідності до якого у відповідача, станом на 16.10.2018 року, виникла заборгованість у розмірі 15946,92 грн., яка складається з 3263,09 грн - тіло кредиту, 3537,78 грн - нараховані відсотки за користуванням кредиту, 7910,48 - пеня , 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 735,57 грн - штраф (процентна складова).
Крім того, зазначений розрахунок не містить відомостей про отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 8000,00 грн.
Тому, з цього розрахунку не можливо встановити, чи користувався відповідач кредитними коштами та вносив власні грошові кошти саме на погашення заборгованості.
Належних і допустимих доказів виникнення заборгованості у відповідача в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» позивач, при наявності процесуальної можливості, до суду першої інстанції не надав.
Тобто, позивачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що між банком та відповідачем укладено кредитний договір, у відповідності до якого відповідач отримав кредитні кошти у сумі 8000,00 грн.
Представником позивача разом з апеляційною скаргою подано докази ,а саме : виписку по картковому рахунку, довідку про надання картки.
Відповідно до ч.2, ч.3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
При цьому, представником позивача не зазначено поважних причин неподання до суду першої інстанції доказів, а тому подані докази судом апеляційної інстанції до уваги не беруться.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.
Висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Тому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Положеннями ч.1 ст.375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору по суті, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 10. 10.2019 року.
Суддя-доповідач
Судді