ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
01 жовтня 2019 року 16:01 № 640/9284/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі судових засідань Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Управління Держпраці у Полтавській області
про скасування постанови
за участі представників сторін:
позивач - ОСОБА_1 ,
від позивача - ОСОБА_2 ,
від відповідача - Федчун Т.В.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач), звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління Держпраці у Полтавській області (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ПЛ3986/155/АН/П/ТД-ФС від 23 квітня 2019 року; стягнути судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що нею не було допущено порушення вимог законодавства про працю, оскільки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 виконували роботи на підставі цивільно-правових договорів, отже доводи відповідача про те, що зазначені особи працювали без укладання трудового договору, оформленого наказом або розпорядженням власника, є безпідставними. Додатково позивач вказує, що інспектування проведено відповідачем за відсутності законодавчо визначених підстав. Вказане, на думку позивача, в сукупності свідчить про протиправність постанови №ПЛ3986/155/АН/П/ТД-ФС від 23 квітня 2019 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Представник відповідача у відзиві на позов заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що інспектування позивача проведено у зв'язку з надходженням скарги та відповідно до Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295, чинного станом на час проведення інспектування. Додатково відповідач зазначає, що оскаржувану постанову №ПЛ3986/155/АН/П/ТД-ФС від 23 квітня 2019 року прийнято, оскільки під час інспектування виявлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 використовує найману працю без укладення трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 17 вересня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні 01 жовтня 2019 року позивач та її представник наполягали на задоволенні позову, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
08 квітня 2019 року на підставі звернення громадянки ОСОБА_19 від 21 березня 2019 року видано наказ №83П «Про проведення заходів державного контролю», пунктом 1 якого наказано провести заходи державного контролю щодо відповідності вимогам законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у діяльності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .
08 квітня 2019 року головному державному інспектору Управління Держпраці у Полтавській області Гусці Н.М виписано направлення на проведення заходу державного контролю №714 для проведення невиїзного інспектування на предмет додержання вимог законодавства про працю у діяльності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , копію якого вручено позивачу.
09 квітня 2019 року інспектором праці Гускою Н.М. складений акт невиїзного інспектування Фізичної особи - підприємця Вікоброди Лілії Мирославівни №ПЛ3986/155/АН (далі - акт інспектування).
В ході проведення інспекційного відвідування встановлено, що у порушення вимог частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України працівники допускаються до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, не укладання трудового договору в письмові формі.
Так, під час проведення невиїзного інспектування досліджено договори на виконання робіт, укладених позивачем, а саме: від 02 квітня 2018 року №35, від 02 липня 2018 року №64, від 01 жовтня 2018 року №135 з громадянкою ОСОБА_3 , від 01 серпня 2018 року №93, від 01 листопада 2018 року №149, від 01 березня 2019 року №1-50 з громадянкою ОСОБА_4 , від 02 травня 2018 року №48, від 01 листопада 2018 року №143 з громадянкою ОСОБА_5 , від 02 травня 2018 року №51, від 01 листопада 2018 року №146 з громадянкою ОСОБА_6 , від 02 квітня 2018 року №39, від 01 серпня 2018 року №101, від 01 листопада 2018 року №147 з громадянкою ОСОБА_7 , від 02 липня 2018 року №61, від 01 жовтня 2018 року №132 з громадянкою ОСОБА_8 , від 02 квітня 2018 року №37, від 01 серпня 2018 року №98, від 01 листопада 2018 року №145 з громадянкою ОСОБА_36 , від 02 липня 2018 року №68, від 01 жовтня 2018 року №138 з громадянкою ОСОБА_10 , від 01 серпня 2018 року №99, від 01 листопада 2018 року №128, від 02 травня 2018 року №49, від 01 березня 2019 року №1-99 з громадянкою ОСОБА_11 , від 02 липня 2018 року №65, від 01 жовтня 2018 року №136 з громадянкою ОСОБА_12 , від 01 жовтня 20108 року №133, від 02 липня 2018 року №62, від 02 квітня 2018 року №30 з громадянкою ОСОБА_13 , від 01 серпня 2018 року №97, від 01 листопада 2018 року №144, від 01 березня 2019 року №201 з громадянкою ОСОБА_14 , від 02 липня 2018 року №63, від 02 квітня 2018 року №33, від 01 жовтня 2018 року №134 з громадянкою ОСОБА_15 , від 02 квітня 2018 року №32, від 01 березня 2019 року №203 з громадянкою ОСОБА_16 , від 01 жовтня 2018 року №137, від 02 липня 2018 року №66, від 02 квітня 2018 року №31 з громадянкою ОСОБА_17 , від 02 липня 2018 року №69, від 01 жовтня 2018 року №139, від 01 березня 2019 року №205 з громадянкою ОСОБА_18 , від 01 листопада 2018 року №142, від 01 серпня 2018 року №95, від 02 травня 2018 року №52, від 01 березня 2019 року №202 з громадянкою ОСОБА_19 , від 01 серпня 2018 року №88 з громадянкою ОСОБА_20 , від 01 серпня 2018 року №72 з громадянкою ОСОБА_21 , від 01 травня 2018 року №67 з громадянкою ОСОБА_22 , від 01 жовтня 2018 року №77 з громадянкою ОСОБА_23 , від 01 серпня 2018 року №82 з громадянкою ОСОБА_24 , від 01 квітня 2018 року №65/1 з громадянкою ОСОБА_26 , від 01 квітня 2018 року №1-12 з громадянкою ОСОБА_27 , від 01 серпня 2018 року №27 з громадянкою ОСОБА_28 .
В ході здійснення заходу державного контролю 08 квітня 2019 року було здійснено вихід за адресою місто Полтава, вулиця Соборності, будинок 63-А (головний офіс філії Полтавського обласного управління АТ «Ощадбанк»), за якою чотири особи здійснювали прибирання службових приміщень ( ОСОБА_5 , ОСОБА_25 , ОСОБА_6 , ОСОБА_31 ) та які пояснили, що вони працюють у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 по трудовим договорам прибиральницями щоденно з понеділка по п'ятницю та отримують заробітну плату щомісяця. Також, ОСОБА_32 повідомила, що вона працює у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на підставі цивільно-трудового договору прибиральницею та отримує заробітну плату щомісяця. Документів підтверджуючих прийняття зазначених працівників на роботу для інспектування не надано.
З огляду на викладене, відповідач вказує, що робота по прибиранню, яка проводиться вказаними вище громадянками збігається з основним видом діяльності позивачки і повинна виконуватись на умовах трудового договору. Відносини за цивільно-правовими угодами фактично є трудовими, а сторони за цивільно-правовими угодами є роботодавцем та найманими працівниками. Крім того, ОСОБА_31 з 01 квітня 2019 року та ОСОБА_32 з осени 2018 року допущені позивачем до роботи без належного оформлення трудових відносин.
На підставі акту невиїзного інспектування заступником начальника Управління Держпраці у Полтавській області прийнято постанову від 23 квітня 2019 року №ПЛ3986/155/АН/П/ТД-ФС, якою на позивача накладений штраф у розмірі 3505320,00 грн
Незгода позивача із вказаною постановою зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Зокрема, згідно частини п'ятої статті 2 Закону № 877-V, органи Держпраці при проведення заходів державного нагляду (контролю), додержуються принципів державного нагляду (контролю); місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмеження у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактування норм на корить суб'єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборона на вилучення оригіналів документів та техніки; обов'язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерії ризику; право суб'єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальність посадових осіб органу державного нагляду (контролю); права суб'єктів господарювання; право на консультативні підтримку суб'єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю); та умови віднесення суб'єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі не затвердження відповідних критеріїв розподілу.
Перелік підстав для здійснення позапланового заходу (позапланової перевірки) визначено частиною першою статті 6 Закону № 877-V, відповідно до якої підставами для здійснення позапланових заходів, зокрема, є: звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу. Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю врегульовані Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (далі - Порядок №295).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Інспекційне відвідування позивача проведено на підставі скарги громадянки ОСОБА_19 від 07 березня 2019 року, тобто за наявності підстав, визначених Законом № 877-V, для проведення перевірки.
При цьому, доводи позивача, що скарга, на підставі якої проведено інспекційне відвідування є анонімним зверненням спростовано копією такої скарги, яка долучена до матеріалів справи та містить дані щодо скаржника (адресу), дату та підпис.
Згідно пункту 8 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.
Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
Судом встановлено, що позивач належним чином повідомлена про проведення інспекційного відвідування.
Згідно абзацу 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Частиною 1 статті 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з частиною 1 статті 24 цього Кодексу, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 24 Кодексу законів про працю України).
Зі змісту наведеного вбачається, що трудовий договір характеризується, зокрема, тим, що працівники не самі організовують роботу і виконують її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам, водночас на підприємстві має вестись табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. У трудових договорах також визначається обов'язок працівника щомісячно виконувати відповідні роботи в межах робочого процесу підприємства, а за невиконання обов'язків визначено матеріальну та/чи дисциплінарну відповідальність.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, у випадку, коли фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, облік їхнього робочого часу замовником не здійснюється, заробіток осіб, з якими укладені договори, залежить виключно від кількісних показників виконання договору, а відносини між товариством та виконавцем не передбачають заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за договором, то вказані відносини відповідають ознакам договору про надання послуг.
Так, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З огляду на викладене, договори з громадянами на використання їхньої праці можуть укладатися відповідно до трудового або цивільно-правового законодавства, при цьому слід розрізняти особливості цих договорів.
Цивільно-правовий договір - це угода між громадянином і організацією (підприємцем, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) індивідуально визначену роботу.
За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою.
Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.
Отже, основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
За трудовим договором працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі №200/9385/16 та від 28 лютого 2019 року у справі №824/766/16-а.
Отже, визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є встановлення наявності чи відсутності трудових відносин між позивачем та громадянами ОСОБА_33 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 .
Так, з аналізу наявних в матеріалах справи копій цивільно-правових угод на виконання робіт, укладених позивачем з названими вище особами, та актів прийому наданих послуг до цивільно-правових угод на виконання робіт вбачається, що зазначені громадянки надавали послуги з прибирання приміщень по 3 години/день з понеділка по п'ятницю за щомісячну винагороду.
Вищевказані особи виконували не індивідуально визначену роботу, передбачену угодою. Функції, які виконували такі особи за вказаними договорами, не є самостійними.
Судом встановлено, що у цивільно-правових угодах не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, що вказує на наявність трудових відносини між позивачем та вищевказаними особами.
Суд звертає увагу на те, що основною ознакою, яка відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності, а метою цивільно-правового договору є отримання певного матеріального результату.
Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що зазначені вище угоди не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов'язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.
При цьому суд зауважує, що сам по собі факт відсутності судового рішення про визнання вказаних вище цивільно-правових правочинів недійсними не може бути безумовним доказом існування між зазначеними особами саме договірних цивільно-правових відносин.
З огляду на викладене, суд вважає, що факт порушення позивачем вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України знайшов своє підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені на підставі: акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.
Пунктом 3 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 №509, визначено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).
Згідно з пунктом 4 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 №509, справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
Відповідно до пункту 6 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 №509, про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Одночасно пунктом 7 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 №509, визначено, що справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.
Так, судом встановлено, що листом від 11 квітня 2019 року №02-12/2500 позивача повідомлено про розгляд справи про порушення законодавства про працю, яке відбудеться 23 квітня 2019 року.
Відповідно до протоколу від 23 квітня 2019 року розгляд справи про порушення законодавства про працю відбувся у присутності позивачки та її представника.
Одночасно суд зауважує, що скасування Порядку №295 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі №826/8917/17 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес лігал Сервіс Груп», фізичної особи-підприємця ОСОБА_34 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_35 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявлюся самостійних вимог на предмет спору: Державна служба України з питань праці, Державна регуляторна служба України, не свідчить про протиправність перевірки позивача, оскільки станом на час проведення такої перевірки Порядок №295 був чинним.
З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем як суб'єктом владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування правомірності свого рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинс5тва України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко
Повний текст рішення виготовлено 09 жовтня 2019 року.