10 жовтня 2019 року м. Одеса Справа № 420/5106/19
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправною дії, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови оформленої листом №К-13563/0-2507/0/37-19 від 26.04.2019 року видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів); зобов'язання відповідача ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за заявою позивача про надання ділянки на розроблення вищезазначеного проекту землеустрою; стягнення моральної шкоди з відповідача у сумі 37 550,00 грн.
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що вона 02.10.2018 року направила до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів). У відповідь на дану заяву позивач отримала лист від відповідача №К-13563/0-7699/0/37-18 від 29.10.2018 року, згідно якого позивачу відмовлено у наданні відповідного дозволу. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/913/19 визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою та зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.10.2018 року. На виконання вказаного рішення суду від 20.03.2019 року відповідач надав лист №К-13563/0-2507/0/37-19 від 26.04.2019 року, яким повторно відмовлено в одержанні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки на земельний масив надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в тому числі, і на бажану до відведення позивачем земельну ділянку. Позивач вважає дії відповідача незаконними та безпідставними. За таких обставин, просить позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що при повторному розгляді клопотання позивача від 02.10.2018 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.03.2019 року з'ясовано, що на земельний масив надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в тому числі, і на бажану до відведення земельну ділянку. Враховуючи викладене, Головне управління повторно відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Крім того Головним управлінням та ДП «Одеський науково-дослідний інститут землеустрою» укладено договір від 04.03.2019 року № 34 на підготовку лотів та на виконання вказаного договору Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населеного пункту), розмір земельної ділянки -198,00 га, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також, відповідач зазначив, що суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, а тому позовні вимоги про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області прийняти відповідне рішення з питань, віднесених законодавством до його повноважень є порушенням вимог статті 6 Конституції України. При цьому, представник відповідача, зокрема, посилається на рішення ЄСПЛ та постанову Верховного Суду від 08.05.2018 року по справі № 815/3799/17.
Ухвалою суду від 30.08.2019 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 03.09.2019 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
Враховуючи, те що в судове засідання представники сторін не з'явилися, сповіщені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, а від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності в порядку письмового провадження, від представника ГУ Держгеокадастру в Одеській області надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження, суд вважає за можливим відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позову та наявності підстав для його часткового задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 02.10.2018 року направила до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі ? ГУ Держгеокадастру в Одеській області) клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) (а.с.27).
До поданої заяви ОСОБА_1 додала копії наступних документів: паспорт громадянина України; ідентифікаційний код; графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; документу, що підтверджує участь військовослужбовця у виконанні завдань щодо здійснення антитерористичних операцій у східних та південно-східних областях України.
Листом від 29.10.2018 року за №К-13563/0-7699/0/37-18 ГУ Держгеокадастру в Одеській області відмовило у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки відповідно до доручення Віце-премєр-міністра України міністра регіонального розвитку, будівництва та житлового комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 08.10.2014 року № 37732/0/1-14 та наказу Держземагенства України від 15.10.2014 року № 328 «Про ведення в дію рішень колегії Держземагенства України від 14.10.2014» Головним управлінням Держземагенства в Одеській області наказом від 18.09.2014 року № 77, із змінами від 12.09.2018 року № 219, затверджений перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами і до якого включена земельна ділянка, що вказана у заяві ОСОБА_1 .
Позивач звернувся з адміністративним позовом до Одеського окружного адміністративного суду та рішенням по справі №420/913/19 визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою та зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.10.2018 року. Вказане судове рішення набрало законної сили 25.04.2019 року.
На виконання рішення суду від 20.03.2019 року по справі №420/913/19 відповідач надав лист №К-13563/0-2507/0/37-19 від 26.04.2019 року, яким повторно відмовлено позивачу в одержанні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки на земельний масив надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в тому числі, і на бажану до відведення позивачем земельну ділянку.
Судом також встановлено, що між ГУ Держгеокадастру в Одеській області та ДП «Одеський науково-дослідний інститут землеустрою» укладено договір від 04.03.2019 року № 34 на підготовку лотів та на виконання вказаного договору Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населеного пункту), розмір земельної ділянки -198,00 га, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Вважаючи протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови, викладеної в листі №К-13563/0-2507/0/37-19 від 26.04.2019 року, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України.
Статтею 35 ЗК України передбачено право громадян України набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Стаття 121 ЗК України передбачає, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
З огляду на це, позивачка, яка є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.
Статтею 118 ЗК України визначається порядок безоплатної приватизації земельних ділянок.
Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Таким чином, ч. 7 ст. 118 ЗКУ визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та в зазначеному переліку підстав відсутня така підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на земельний масив іншій особі, в тому числі, і на бажану до відведення позивачем земельну ділянку.
Крім того, виходячи з приписів ст. 116, 118 ЗК України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку, тобто, законодавством не заборонено отримання одночасно декількома особами дозволу на розроблення проекту землеустрою на одну і ту ж саму земельну ділянку.
В даному випадку, як позивач, так і інша особа мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування на ділянку. Тому у відповідача не має підстав вважати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №463/3375/15-а.
Принцип юридичної визначеності, який є елементом принципу верховенства права, має на меті, крім іншого, дотримання принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання). Таким чином, позивач мав обґрунтовані очікування на прийняття відповідачем рішення за його клопотанням у відповідності до вимог законодавства.
Тому, наданий відповідачем лист №К-13563/0-2507/0/37-19 від 26.04.2019 року, в якому Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області надано позивачу інформацію стосовно того, що на бажану земельну ділянку вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, не може сприйматися судом як обґрунтована відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.
Також суд зазначає, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.
Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.
При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.
Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі наданні відповіді на звернення громадян.
Таким чином, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу ГУ Держгеокадастру в області.
Разом з тим, в даному випадку позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якого суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідні управлінські рішення, в той час, як останній протиправно направив ОСОБА_1 відповідь у формі листа.
Отже, суд доходить висновку, що відсутність належним чином оформленого рішення ГУ Держгеокадастру у Одеській області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його затвердженні у формі наказу, свідчить про протиправну бездіяльність уповноваженого органу.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 815/905/17.
Відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб'єктом владних повноважень протиправної дії/бездіяльності стосовно розгляду поданого ОСОБА_1 клопотання.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, яка викладена у листі №К-13563/0-2507/0/37-19 від 26.04.2019 року є необґрунтованою, а тому позовна вимога щодо визнання дії відповідача щодо відмови оформленої листом №К-13563/0-2507/0/37-19 від 26.04.2019 року видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) протиправною підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.
Суд вважає помилковими доводи відповідача про втручання суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.
Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Суд зазначає, що у разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відмова ГУ Держгеокадастру в Одеській області, оформлена листом №К-13563/0-2507/0/37-19 від 26.04.2019 року, мотивована лише тим, що на земельний масив вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в тому числі, і на бажану до відведення позивачем земельну ділянку, без зазначення посилання на конкретну підставу, визначену ч. 7 ст. 118 ЗКУ, як на підставу для відмови у наданні дозволу.
Матеріали справи свідчать про відсутність наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду, викладеної у справі №420/913/19, оскільки відповідач повторно надав позивачу відмову у формі листа з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, приписи вказаного судового рішення проігнорував.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15.
Оскільки процес надання позивачу відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з формальних підстав без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути досить тривалим, на що вказує протиправна поведінка відповідача, який на виконання судового рішення у справі №420/913/19 повторно допустив аналогічні порушення прав позивача, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
При цьому суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року по справі №812/1312/18.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що вимога про зобов'язання ГУ Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою для отримання у власність земельної ділянки є такою, що поновить її порушені права.
Щодо вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 37550,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Отже, в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає моральна шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
В матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги.
Всупереч вимог ст. 77, 78 КАС України позивачем не доведено обставин отримання ним моральної шкоди від вчинених відповідачем дій та обґрунтованості розміру її визначення, через що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.
Також, позивачем подано заяву про постановлення окремої ухвали стосовно ГУ Держгеокадастру в Одеській області щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а саме: приписів Земельного кодексу України, Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року №898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками", статті 370 КАС України, ст. 3, 19 Конституції України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
За своїм змістом зазначена норма визначає непрямий спосіб судового контролю, що має обмежену дію: ініціатива постановлення окремої ухвали може виходити виключно від суду; коло заходів, які має виконати адресат, визначається також судом. При цьому, постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
Приписами ч.1 ст.382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Оскільки судом задоволено позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів), суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області подати до суду у 30-денний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу “доброго врядування”.
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах “Beyeler v. Italy” № 33202/96, “O№eryildiz v. Turkey” № 48939/99, “Moskal v. Poland” № 10373/05).
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд враховує, чи прийняті вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Між тим, такі судові витрати не понесені, тому не стягуються на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративного позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області задовольнити частково.
Визнати дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул.. Канатна, 83, код за ЄДРПОУ 39765871) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) протиправними.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Встановити Головному управлінню Держгеокадастру в Одеській області строк на подання звіту щодо виконання судового рішення 30 днів з дня набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та з урахуванням п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Е.А.Іванов
.