Ухвала
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 552/4405/14-ц
провадження № 61-31840св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональний брокерський дім «Фаворит», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С.,
Кривчун Т. О., Мартєва С. Ю.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональний брокерський дім «Фаворит» (далі - ТОВ «Міжрегіональний брокерський дім «Фаворит»), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов мотивовано тим, що вона з 23 жовтня 1999 року по 01 лютого
2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_9 . За час шлюбу вони придбали автомобіль марки «Кіа Rio 1,6 EX», який був зареєстрований на її чоловіка. Після смерті ОСОБА_9 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона дізналася, що вказаний автомобіль був переданий її чоловіком згідно з договором комісії від 19 червня 2013 року
№ 5684/1364 ТОВ «Міжрегіональний брокерський дім «Фаворит», яке того ж дня продало його ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, а покійний ОСОБА_9 відчужив його без її письмової згоди, ОСОБА_1 просила суд визнати вказані вище договори комісії та
купівлі-продажу недійсними та скасувати державну реєстрацію транспортного засобу, витребувати у ОСОБА_2 вказаний автомобіль та передати їй.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 30 червня 2015 року, доповненим додатковим рішенням цього ж суду від 06 серпня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала належних та допустимих доказів, у розумінні статей 58, 59 ЦПК України 2004 року, того, що ОСОБА_9 уклав договір комісії без її згоди і що їй не було відомо про укладення вказаного договору. Тому суд дійшов висновку, що, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , маючи на праві спільної сумісної власності майно, а саме автомобіль марки «Кіа Rio 1,6 EX», розпорядились ним на власний розсуд.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 06 жовтня 2015 року апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шестакова О. В. задоволено частково. Скасовано рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 червня 2015 року та додаткове рішення Київського районного суду Полтавської області від 06 червня 2015 року та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано автомобіль марки «КІА Rio 1,6 EX»/, 2013 року випуску спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , встановивши, що частка у кожного із них у праві власності становить 1/2 частину вказаного автомобіля. Визнано недійсним договір комісії від 19 червня 2013 року
№ 5664/1364 укладений між ТОВ «Міжрегіональний брокерський дім «Фаворит» та ОСОБА_9 щодо автомобіля «КІА Rio», 2013 року випуску.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 19 червня 2013 року
№ 5664/1364, укладений між ТОВ «Міжрегіональний брокерський дім «Фаворит» та ОСОБА_2 щодо автомобіля «КІА Rio», 2013 року випуску. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 11 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 06 жовтня 2015 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 05 липня 2017 року заяву
ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 06 жовтня 2015 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Останньою ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 29 серпня 2017 року апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шестакова О. В. відхилено. Рішення Київського районного суду
м. Полтави від 30 червня 2015 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 06 серпня 2015 року залишено без змін.
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що з матеріалів справи вбачається, що автомобіль «КІА Rio 1,6 EX», 2013 року випуску, був придбаний подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_9 у період їх повторного перебування у шлюбі, за ціною 141 600 грн, який було зареєстровано на ім'я ОСОБА_9 , а тому є їх спільним сумісним майном, частки у праві володіння на який згідно з вимогами СК України є рівними. Жодних вимог про те, що вказаний автомобіль є особистою власністю ОСОБА_9 сторони не заявляли.
Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Додатково перевіряючи доводи сторін в зазначеній частині, суд апеляційної інстанції, врахувавши та надавши оцінку поясненням сторін, вважав, що відсутні підстави для висновку про те, що при укладенні оспорюваних правочинів, ОСОБА_2 , як добросовісний набувач, знав чи повинен був знати про той факт, що інший з подружжя не давав згоду на відчуження майна.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б вказували на недобросовісність дій відповідача ОСОБА_2 , який є покупцем спірного автомобіля за договором купівлі-продажу, укладеним 19 червня 2013 року з ТОВ «Міжрегіональний брокерський дім Фаворит», то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного автомобіля, а висновки районного суду про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та витребування автомобіля є вірними.
Вирішуючи питання щодо правомірності додаткового рішення, суд виходив з того, що представником позивача надано необхідні розрахунки у підтвердження витрат позивача ОСОБА_1 на отримання правової допомоги. Вони є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
У червні 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Міжрегіональний брокерський дім «Фаворит», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності, повернення майна з чужого незаконного володіння призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що працівник ТОВ «Міжрегіональний брокерський дім «Фаворит», оглядаючи паспорт комітента ОСОБА_9 , встановлюючи його особу та копіюючи сторінки його паспорту, не могла не побачити того, що ОСОБА_9 перебував у зареєстрованому шлюбі як на момент придбання автомобіля, так і на момент укладення вказаного договору комісії від 19 червня 2013 року. А тому працівник
ТОВ «Міжрегіональний брокерський дім «Фаворит» при укладанні договору комісії, як і ОСОБА_9 , також діяла недобросовісно. Відповідач ОСОБА_2 знав, що набув спірний автомобіль незаконно (без згоди іншого співвласника майна), тобто він не є добросовісним набувачем цього майна.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 у якому він просив залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_9 . перебували у зареєстрованому шлюбі
з 23 жовтня 1999 року по 01 лютого 2014 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер. Після його смерті відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 25 березня 2014 року Другою лубенською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 55892912, за матеріалами якої заяви про прийняття спадщини подали: син спадкодавця ОСОБА_4 , дочка спадкодавця ОСОБА_3 , тітка спадкодавця ОСОБА_11
20 березня 2013 року під час шлюбу подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_9 придбали автомобіль «КІА Rio 1,6 EX», 2013 року випуску, вартістю
141 600 грн, який було зареєстровано на ім'я ОСОБА_9 .
Відповідно до договору комісії від 19 червня 2013 року № 5684/1364
ОСОБА_9 як комітент доручив комісіонеру ТОВ «Міжрегіональний брокерський дім «Фаворит» за комісійну плату укласти за рахунок комітента, але від свого імені договір щодо продажу вищезазначеного автомобіля за бажаною ціною 116 700 грн.
19 червня 2013 року ТОВ «Міжрегіональний брокерський дім «Фаворит» уклало з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу вказаного автомобіля
за 116 700 грн.
У договорі комісії від 19 червня 2013 року, укладеному між ОСОБА_9 та ТОВ «Міжрегіоналий брокерський дім Фаворит», у пункті 8.2 договору передбачено, що ОСОБА_9 був проінформований про вимоги статті 65 СК України та сторони передбачили, що комісіонер не несе відповідальності за порушення комітентом вимог статті 65 СК України.
З договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ «Міжрегіональний брокерський дім «Фаворит» та ОСОБА_2 вбачається, що на час укладення договору купівлі-продажу автомобіль був знятий з обліку, отримані транзитні номери на автомобіль, що повністю відповідає правовому регулюванню відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку по необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, викладеним у цій справі Верховним Судом України у постанові від 05 липня 2017 року (справа № 6-1743цс16) відповідно до якого укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя
особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Наведене не узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), у якому Верховний Суд відійшов від правових висновків, викладених у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі
№ 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, у яких зазначено, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду вказала, що він суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток, та вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до частини четвертої статті 69 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі
№ 6-1743цс16, оскільки вони суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі
№ 372/504/17, провадження № 14-325цс18.
Згідно із частиною третьою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
З огляду на вищевикладене, вказана справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
З урахуванням наведеного та положень статей 402-404 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Справу № 552/4405/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональний брокерський дім «Фаворит», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності, повернення майна з чужого незаконного володіння за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 серпня 2017 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович