Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 332/1193/17-ц
провадження № 61-44695св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 ,
третя особа - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про поділ майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він 12 листопада 1977 року уклав шлюб із ОСОБА_2 11 листопада 2014 року шлюб між ними розірвано. За період перебування у шлюбі сторони за спільні кошти із сімейного бюджету за договором купівлі-продажу, в якому покупцем виступала відповідач, придбали: квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за відповідачем, а також будинок на земельній ділянці площею 0,0623 га, наданий для ведення садівництва, яка розташована на території Люцернянської сільської ради у СТ «Волна». Крім того, він уклав кредитний договір 21 листопада 2007 року для отримання коштів для потреб сім'ї, а тому заборгованість за цим договором у сумі 38 465,30 грн є спільним із відповідачем зобов'язанням, набутим за час шлюбу, та підлягає поділу.
Посилаючись на викладене, позивач просив провести поділ майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, виділивши йому 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1/2 частини боргових зобов'язань, які становлять 38 465,30 грн, за кредитним договором від 12 листопада 2007 року б/н, укладеним в інтересах сім'ї між ним та ПАТ КБ «Приватбанк», у розмірі 19 232,65 грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_2 , а кредит ОСОБА_1 отримав для здійснення підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець, а не в інтересах сім'ї.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 Проведено поділ майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 . Виділено ОСОБА_1 1/2 частини цієї квартири. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини цієї квартири.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що скасування ОСОБА_1 його первісної заяви від 31 березня 2014 року про визнання квартири одноосібною приватною власністю дружини не створює жодних правових підстав для позбавлення позивача набутої у шлюбі власності, якщо ці обставини будуть доведені за усіма критеріями, які відносять майно до спільної сумісної власності подружжя. Обставини у справі судом щодо статусу квартири як одноосібної приватної власності відповідача встановлені неправильно, що призвело до неправильного вирішення позову в частині цих позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У вересні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що ОСОБА_1 добровільно, без будь-якого примусу та обману з боку третіх осіб засвідчив той факт, що квартира належить їй на праві приватної власності, так як вона придбана виключно за її особисті кошти. Саме позивач повинен довести, що спірне майно придбане за спільні кошти. ОСОБА_1 не довів належними доказами наявності спільного бюджету родини, який дозволив би придбати квартиру за спільні кошти. Свідки зі сторони позивача та і він сам не довели факт реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця та отримання ним доходу від цієї діяльності.
У листопаді 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу у якому зазначив, що скасована позивачем заява від 31 березня 2014 року про визнання квартири одноосібною приватною власністю дружини не створює жодних правових підстав для позбавлення його набутої у шлюбі власності.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 листопада 1977 року, який розірвано 11 листопада 2014 року.
Під час шлюбу згідно з нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2001 року ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 за 17 444,00 грн, яку зареєструвала за собою, але проживала в ній вся родина ОСОБА_1 .
31 березня 2014 року ОСОБА_1 нотаріально посвідченою заявою підтвердив, що квартира АДРЕСА_1 придбана його дружиною ОСОБА_2 і є її особистою приватною власністю, оскільки придбана за кошти, які належали їй особисто, тому він не буде мати прав на цю квартиру, у тому числі, передбачених статями 62, 97 СК України.
03 вересня 2016 року ОСОБА_1 скасував свою заяву від 31 березня 2014 року.
Нормативно-правове обґрунтування
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:
1) час набуття майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Саме про таке застосування норм статей 57, 60 СК України зазначено у постановах Верховного Суду України від 19 червня та 02 жовтня 2013 року, від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15.
Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя визначається за правилами статті 70 СК України.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Установивши, що квартира АДРЕСА_1 , придбана сторонами під час перебування у шлюбі, між сторонами відсутній шлюбний договір, а також будь-яка домовленість про розподіл майна, спірна нерухомість є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки протилежного ОСОБА_2 не доведено, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про визнання за позивачем право власності 1/2 частини спірної квартири у порядку поділу майна подружжя. При цьому суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки нотаріально посвідченій заяві позивача про скасування його попередньої заяви у якій він визнає, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , оскільки суд вказав, що вона є незаконною, проте, якій нормі закону «Про нотаріат» суперечить посвідчення заяви про відмову від іншої нотаріально посвідченої заяви судом не вказано, а отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що скасована ОСОБА_1 його первісна заява від 31 березня 2014 року про визнання квартири одноосібною приватною власністю дружини не створює жодних правових підстав для позбавлення позивача набутої у шлюбі власності.
Отже, суд дотримуючись вимог норм матеріального права, зокрема, статті 60 СК України, з'ясував походження коштів, за які придбано спірну квартиру.
Оскільки доказів, що придбання спірної квартири здійснено лише за особисті кошти ОСОБА_2 не надано, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя у розумінні статей 60, 61 ЦПК України та її поділ.
Інші аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.
Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик