Справа № 369/5199/19 Головуючий 1 інстанція- Ковальчук Л.М.
Провадження № 22-ц/824/10715/2019 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
08 жовтня 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
за участю секретаря Вергелес О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа Комунальне підприємство «Боярське головне виробниче Управління житлово-комунального господарства Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області» про визнання права на приватизацію жилого приміщення в гуртожитку,-
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що із 1998 року мешкає у кімнаті АДРЕСА_1 , куди заселився на підставі розпорядженя Боярського міського голови № 22 від 17 лютого 1998 року про надання йому ліжко-місця у цьому гуртожитку. Із 26 лютого 2003 року зареєстрований за цією адресою.
Вказував, що з метою приватизації кімнати у гуртожитку, він упродовж 2017-2018 років неодноразово звертався із заявами до Боярської міської ради, однак отримував відмови з різних підстав. На його чергове звернення про приватизацію кімнати у гуртожитку направлене відповідачу у січні 2019 року, він отримав відповідь від 01 лютого 2019 року, де йому відмовлено у приватизації з огляду на відсутність рішення ради про надання дозволу на приватизацію жилих приміщень у гуртожитку, а також з підстав внесення приміщення гуртожитку до програми з реконструкції застарілого житлового фонду.
Посилаючись на порушення його права на приватизацію займаного жилого приміщення, передбаченого Законами України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», просив суд визнати незаконною відмову виконавчого комітету Боярської міської ради від 01 лютого 2019 року та визнати за ним право на приватизацію житлого приміщення, а саме кімнати АДРЕСА_1 .
- 2 -
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким визнати за ним право на приватизацію жилого приміщення у гуртожитку, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скарга мотивована неврахуванням судом того факту, що ордер на заселення його до гуртожитку не визнаний недійсним, він мешкає в гуртожитку на законних підставах, а тому відповідач не мав права відмовляти у приватизації. Посилання відповідача на включення гуртожитку до плану реконструкції не грунтуються на законі. Висновки суду про недоведеність права позивача на приватизацію з огляду на неподання ним доказів щодо відсутності у нього іншого житла, яке належить на праві власнсоті, безпідстаіні, бо відсутність у нього іншого житла не заперечувалася в ході розгляду справи ні відповідачяем, ні третьою особою.
Відповідач виконавчий комітет Боярської міської ради подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
Третя особа КП «Боярське головне виробниче Управління житлово-комунального господарства Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про правомірність рішення суду щодо відмови у задоволенні позову та необгрунтованість апеляційної скарги ОСОБА_1 , яку просив відхилити,а іршення суду залишити бе змін.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник адвокат Габрєв В.В. подану апеляційну скаргу підтримали, просили задоволити та скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області як незаконне.
Представник відповідача виконавчого комітету Боярської міської ради Безверха Л.М. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Предстаник третьої особи ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції послалася на правильність судового рішення та безпідставність апеляційної скарги, у задоволенні якої просила відмовити.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін
- 3 -
випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.
Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням виконуючого обов'язки Боярського міського голови Києво-Святошинського району Київської області № 22 від 17 лютого 1998 року позивачу ОСОБА_1 надано ліжко-місце в гуртожитку для одиноких громадян по АДРЕСА_2 .
26 лютого 2003 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29 листопада 2007 року, гуртожиток по АДРЕСА_2 належить на праві власності територіальній громаді м.Боярка в особі Боярської міської ради.
Також судом встановлено, що у січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до міського голови, в якій просив вжити невідкладних заходів щодо розгляду питання про передачу жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян на черговій сесії Боярської міської ради згідно чинного законодавства, на яку отримав відповідь, що рішенням Боярської міської ради № 36/1186 від 09 листопада 2017 року затверджена Програма реконструкції застарілого житлового фонду м.Боярка на 2017-2022 роки» і гуртожиток розташований на території, на яку розробляється містобудівна документація, а тому порушені позивачем питання не можуть бути вирішені позитивно.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів відсутності у нього на праві власності іншого житла, а відтак Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» на нього не поширюється.
Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263-264 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що, заперечуючи право позивача на приватизацію жилого приміщення у гуртожитку, ні відповідач, ні третя особа не посилалися на наявність у позивача іншого власного житла і не мотивували цим свої заперечення проти позову, а відтак висновки суду покладені в основу рішення безпідставні. Це, по-перше.
По-друге, згідно ст.1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.
Відповідно до п.13 ст.11 вказаного Закону особами, які не мають власного житла, є мешканці гуртожитку та члени їхніх сімей, у яких немає будь-якого житла на праві власності на території України, розмір якого з розрахунку на одну особу є більшим за розмір, встановлений для визнання їх такими, що потребують поліпшення житлових умов відповідно до ст.34 ЖК Української РСР.
Отже, за змістом наведених норм для відмови у позові підстав наявності іншого житла, суд мав з'ясувати не тільки наявність у позивача іншого житла, а і встановити чи його
- 4 -
розмір з розрахунку на одну особу є більшим за розмір, встановлений для визнання позивача таким, що потребує поліпшення житлових умов відповідно до ст.34 ЖК Української РСР. Чого судом зроблено не було.
Також, вирішуючи спір, суд не врахував встановлені по справі обставини, а саме, що позивач займає у кімнаті гуртожитку лише ліжко-місце, та не з'ясував чи надавалося ліжко-місце у кімнаті іншим особам, з огляду на те, що у запереченнях на позов відповідач вказував, що гуртожиток призначений для проживання одиноких громадян на умовах надання ліжко-місць. Наведене є важливим з урахуванням вимог позивача, який просить визнати за ним право на приватизацію цілої кімнати гуртожитку і у випадку задоволення вимог таке рішення може зачіпати права та інтереси осіб, які займають ліжко-місця в цій кімнаті.
Окрім того, суд не врахував вимоги ст.3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», яка вказує, що право на приватизацію у мешканців гуртожитку, які займають ліжко-місця, виникає лише після їх розселення.
Водночас колегія суддів вважає, що неправильність висновків суду щодо підстав відмови у позові не призвела до неправильного вирішення спору.
Позов ОСОБА_1 не підлягає до задоволенння з огляду на його необгрунтованість.
Відповідно до п.9 ст.11 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» ліжко-місце - умовна частина площі жилого приміщення у гуртожитку (кімнати, жилого блоку чи секції), визначена та виділена для тимчасового проживання в ньому одночасно декількох одиноких осіб однієї статі, не пов'язаних між собою сімейними та/або родинними стосунками.
Відповідно до п.112 ст.3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни, які на правових підставах вселені в гуртожиток та фактично проживають у ньому на умовах надання їм ліжко-місця, набувають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитку відповідно до цього Закону після їх розселення в окремі жилі приміщення в гуртожитку. У разі надання місцевою радою згоди на приватизацію жилих і нежилих приміщень у гуртожитку (або його частин), в якому жилі приміщення (або їх частини) використовуються для проживання громадян на умовах надання ліжко-місця, такі жилі приміщення можуть бути приватизовані лише після розселення громадян, які в них проживають на умовах надання ліжко-місця, в окремі жилі приміщення;
Судом встановлено, що позивач займає ліжко-місце в гуртожитку, що стверджується як розпорядженням в.о. міського голови, так і договором найму житлової площі для тимчасового проживання в гуртожитку, укладеного 13 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та КП «Боярське головне виробниче Управління житлово-комунального господарства Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області», де вказано про найм лише ліжко-місця, а не всієї кімнати № 60 .
Встановлено, що в цій же кімнаті № 60 гуртожитку АДРЕСА_2 розпорядженням міського голови від 28 березня 2019 року, тобто ще до звернення позивача до суду, надано ліжкомісце іншій особі - ОСОБА_3 .
За таких обстаивин, з огляду на те, що позивач, який вселений в гуртожиток та проживає у ньому на умовах надання йому ліжко-місця, відповідно до п.112 ст.3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» може набути право на приватизацію жилого приміщення у гуртожитку лише після надання місцевою радою згоди на приватизацію та розселення в окремі жилі приміщення в гуртожитку, то підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що при розгляді справи не був
- 5 -
залучений інший мешканець гуртожитку ОСОБА_3 , який має право на проживання в кімнаті № 60 грутожитку на умовах зайняття ліжко-місця, проте оскільки суд відмовив у позові і не вирішував питання про його права і обов'язки підстави для обов'язкового скасування рішення відсутні.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
У відповідності до ч.4 ст.376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З огляду на наведене мотивувальна частина рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 травня 2019 року підлягає зміні в частині визначення правових підстав відмови у задоволенні позову, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.
Керуючись ст.ст. 259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 травня 2019 року змінити в частині правових підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.
В іншій частині Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: