02 жовтня 2019 року місто Київ.
Справа 753/18202/17
Апеляційне провадження № 22-ц/824/11676/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Желепи О.В.,
суддів: Кулікової С.В., Іванченка М.М.
секретар судового засідання Миронюк І.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 травня 2019 року (у складі судді Колесника О.М., повний текст рішення складено 20 червня 2019 року)
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної у м.Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, -
Позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача про позбавлення батьківських прав .
Позов обгрунтовувала тим, що вона проживала з відповідачем ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Від спільного проживання у сторін народився ІНФОРМАЦІЯ_1 син ОСОБА_3 . Після припинення спільного проживання сторін, дитина залишилась мешкати разом з матір'ю. Весь цей час відповідач не цікавився життям сина, не відвідував школу, не надавав матеріальної допомоги, перешкоджав дитині виїзду за кордон, не займався його здоров'ям та відпочинком. На дату звернення до суду має значну заборгованість по сплаті аліментів. Тому просила позбавити його батьківських прав щодо спільної дитини сторін: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки відповідач не виконує батьківських обов'язків.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 травня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної у м.Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, ухвалити нове, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 .
В апеляційній скарзі посилається на те, що в матеріалах справи як доказ винної поведінки відповідача по відношенню до неповнолітнього сина, який проявився в небажанні відповідача виконувати свій батьківський обов'язок щодо утримання та виховання сина свідчать довідки з місця навчання дитини та висновок Служби у справах дітей, яким суд жодної правової оцінки не надав.
Під час розгляду даної справи судом встановлено, що відповідач жодних спроб на відновлення відносин з сином не робив, а навпаки ухилявся від спілкування, тобто відповідач не тільки ухиляється від виконання ним своїх батьківських обов'язків, а свідомо не бажає їх виконувати. Суд не врахував, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
В діях відповідача вбачається винна поведінка відносно сина, тобто він свідомо відмовився приймати участь в житті своєї дитини.
Суд повно, всебічно та об'єктивно не оцінив обставини справи, хоча позивачем надано достатньо доказів, що підтверджують свідоме ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків.
В судовому засіданні апеляційного суду представники позивача доводи скарги підтримали.
Відповідач заперечував проти задоволення скарги. Пояснив суду, що син не бажає з ним спілкуватись, а тому він не приймає участі в його житті.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як передбачає ч.1, ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Частина 2 цієї ж статті наголошує, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом положень ч.3, ст.11 Закону України „Про охорону дитинства" батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
У відповідності до ч.2 та ч.4, ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Як зазначає ч.1, ст.12 Закону України „Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відмовляючи в задоволенні позову , суд вважав встановленими такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 проживала з відповідачем ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Від спільного проживання у сторін народився ІНФОРМАЦІЯ_3 син ОСОБА_3 , що підтверджується ксерокопією свідоцтва про народження (а.с.5), де в графі „батько" значиться ОСОБА_2 , відповідач по справі. Оскільки сторони не перебували в шлюбі, тому суд робить висновок, що батько записаний у вказаний документ за його особистою заявою, що свідчить про згоду відповідача з дня народження сина про походження дитини від нього. Після припинення спільного проживання сторін, дитина залишилась мешкати разом з матір'ю, в квартирі в якій і зареєстрований (а.с.9).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19.02.2004 року з ОСОБА_2 було стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини з усіх його доходів щомісяця (а.с.31-32). Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23.04.2013 року розмір призначених аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина було зменшено з 1/4 частини до 1/6 частини з усіх його доходів щомісяця (а.с.33).
За змістом довідки №198 від 24.05.2013 року гімназії №261 м. Києва, де навчався ОСОБА_4 , батько дитини приходив до школи кілька разів, цікавився навчанням та поведінкою дитини, його спілкуванням з однокласниками та позашкільним життям, але до школи хлопчика не приводив та не забирав, участі в організації позакласних заходів не брав, батьківські збори не відвідував (а.с.11). Довідки №75 від 2.06.2016 року, №116 від 5.06.2014 року, №49 від 11.06.2015 року, №2 від 12.01.2017 року ліцею „Інтелект" свідчать про те, що батько дитини ОСОБА_2 до ліцею жодного разу не приходив, участі в батьківських зборах не приймав, участі в організації класних і позакласних заходів не брав (а.с.12-15). Технічний ліцей м. Києва своєю довідкою №117 від 25.05.2017 року повідомляє, що ОСОБА_2 участі у батьківських зборах та заходах не приймав, шкільні заходи за участю дитини не відвідував (а.с.16). Згідно медичних довідок поліклініки №2 Дарницького району м. Києва батько дитини ОСОБА_3 до медичної установи не приходив, його супроводжували мати або бабуся (а.с.17-24).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16.11.2012 року ОСОБА_2 було позбавлено батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.25-26). Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16.01.2013 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16.11.2012 року було скасоване і винесено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову та попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини ОСОБА_3 (а.с.27-30).
Згідно ч.3, ст.12 та ч.1, ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.
За змістом висновку Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 3.01.2018 року за №101-41/03 з метою захисту майбутнього та інтересів неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , враховуючи думку дитини, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо його дитини: сина - ОСОБА_3 (а.с.85-86).
Як вбачається з відповідей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 18.05.2011 року та 28.09.2011 року ОСОБА_2 звертався з заявами до вказаної установи про вирішення сімейних спорів щодо його побачень з дитиною і отримав відповідь про надання психологом комплексу соціальних послуг і застосування медиації - методики вирішення спорів за допомогою посередника (а.с.50-51).
Розпорядженням №150 Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 3.04.2013 року було визначено участь батька ОСОБА_2 у вихованні його дитини ОСОБА_3 без обов'язкової присутності матері дитини: 1 і 3 субота та неділя щомісяця з 11-00 годин до 17-00 годин та зобов'язано матір дитини ОСОБА_1 не перешкоджати батькові брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею, не допускати протиправних дій та негативних розмов стосовно батька дитини - ОСОБА_2 (а.с.54). Однак 23.05.2013 року відповідач звертається з заявою до тієї ж установи про невиконання ОСОБА_1 розпорядження №150 Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 3.04.2013 року і отримує відповідь про проведення бесіди з ОСОБА_1 та роз'яснення їй норм сімейного законодавства (а.с.55).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13.11.2013 року було зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з сином ОСОБА_3 та встановлено ОСОБА_2 час спілкування з сином без обов'язкової присутності матері дитини під час зустрічей кожної 1 і 3 суботи щомісяця з 11-00 годин до 19-00 годин та кожної 1 і 3 неділі щомісяця з 11-00 годин до 16-00 годин (а.с.56).
Крім того, відповідач ОСОБА_2 систематично та безперешкодно надавав дозвіл своєму синові ОСОБА_3 на його виїзд за кордон, що підтверджується нотаріально посвідченими заявами від 20.05.2006 року, 23.06.2007 року, 16.05.2008 року, 15.05.2010 року, 31.05.2014 року, 13.06.2014 року, 13.06.2014 року, 11.03.2016 року, 23.04.2019 року (а.с.60-66; 132).
Згідно наданої довідки про наявність заборгованості у відповідача по сплаті аліментів станом на 10.04.2019 року вона становить 11 716 грн. 39 коп. (а.с.133-135).
Аналізуючи надані докази , суд прийшов до висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав. При цьому, суд врахував категоричну позицію відповідача щодо заперечення проти позбавлення його батьківських прав, а також здійснення позивачем перешкод у спілкуванні з сином, що було встановлено рішенням суду в 2013 році, а також відсутність негативних даних поведінки відповідача щодо дитини.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, заслухавши відповідача в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є не доведеними. Висновки суду не відповідають обставинам справи , вимогам Закону та інтересам дитини.
Згідно зі ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст.18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, схваленої резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 Сімейного Кодексу України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї .
Пунктом 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зважаючи на наведений аналіз нормативно-правових актів з питання обов'язків батьків щодо дітей та критеріїв, які вказують про їх невиконання батьками, у справах про позбавлення батьківських прав слід установити поведінку батька, можливість розцінювати цю поведінку як ухилення від виховання дитини, а також те, з чим пов'язана така поведінка батька, якщо вона має місце.
Так, з наданих суду першої інстанції доказів достовірно встановлено, що з 2014 року до дати звернення позивача з позовом до суду, відповідач жодної участі у вихованні дитини, її навчанні, навіть у спілкуванні з дитиною не приймав. При цьому в 2012 році, відповідач вже був попереджений про необхідність зміни його ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків. Відповідач не забезпечував необхідного харчування, медичного догляду та лікування дитини, що підтверджується довідкою про розмір заборгованості зі сплати аліметів станом на дату звернення до суду з позовом-05.10.2017 року в сумі 59694 грн.63 коп., яка частково була погашена відповідачем лише протягом розгляду даної справи. Посилання відповідача на те, що він не мав роботи та двічі був скорочений, а тому не міг платити аліменти, колегія суддів не приймає з огляду на те, що жодних доказів на підтвердження поважності причин ухилення від сплати аліментів на протязі 3-х років суду відповідач не подав.
Посилання відповідача та суду першої інстанції на те, що позивачка перешкоджала відповідачу у спілкуванні з сином в період з 2014 року до жовтня 2017 року жодними доказами не підтверджено. Та осбтавина, що в 2013 році ухвалювалось рішення про усунення відповідачу перешкод у спілкуванні з сином, не доводить, що такі перешкоди вчинялись в 2014-2017 роках. Надані суду докази свідчать про те, що відповідач самоусунувся від виховання сина і жодних активних спроб з метою відновити стосунки з сином з 2014 року не вчиняв. Посилання відповідача на те, що в 2013 році робота з психологом не дала результатів, і син не хотів з ним спілкуватись, не свідчить про те, що відповідач, будучи попередженим про необхідність змінити ставлення до своїх батьківських обов'язків, як батько вжив достатньо заходів для того, щоб відновити контакт з дитиною, повернути її прихільність та брати хоча б якусь участь у вихованні сина. Оскільки відповідач з 2014 року до дати звернення позивача до суду повністю самоусунувся від виконання своїх обов'язків, та не брав жодної участі ні у вихованні сина ні у забезпеченні його нормального рівня проживання, дитина повністю втратила зв'язок з батьком, та повідомила у Службі у справах дітей, яка проводила бесіду з дитиною, перед наданням висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, що він не бажає спілкуватись з батьком. Відповідач не надав суду жодного доказу, що відношення до нього дитини є наслідком не його халатного та пасивного відношення до виконання своїх батьківських обов'язків, а інших об'єктивних чи суб'єктивних факторів. Суд не дав жодної оцінки, чому він не приймає висновок служби у справах дітей, який повністю відповідає фактичним обставинам справи, щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав. З огляду на те, що судом було встановлено, що відповідач лише періодично надає згоду на виїзд сина за кордон та почав , після звернення до суду з даним позовом погашати заборгованість, та сплачувати аліменти в мінімальному розмірі, проте жодної участі у вихованні сина не приймає з 2014 року, без будь-якої поважної причини, тобто ухиляється від виконання своїх обов'язків, суд безпідставно повторно попередив відповідача про необхідність змінити ставлення до дитини. При цьому суд не врахував, що в 2013 році останньому таке попередження вже судом виносилось. Разом з тим, крім заборгованості по алімантам, ставлення батька до дитини та дитини до батька не змінилось. На даний час хлопчику вже 16 років, і не зрозуміло, як батько, який в 10 років не зміг привернути дитину до себе та відновити з ним здорове та необхідне для хлопчика спілкування, зможе змінити ситуацію , коли сину вже 16 років і він категорично не бажає бачити відповідача та спілкуватись з ним. Відповідач на запитання апеляційного суду не зміг пояснити, які він буде вживати заходи та дії, щоб стати батьком для дитини та почати його виховувати та брати, хоч якусь участь у його житті.
Будь-яких доказів того, що ОСОБА_2 намагався виконувати рішення суду від 13.11.2013 року, матеріали справи не містять.
Будь-яких доказів того, що відповідач звертався до уповноважених органів з приводу неможливості зустрічі з сином, та про те, що йому необхідна допомога для відновлення з сином відносин, після ухвалення попередніх рішень судів, ОСОБА_2 також не надав.
Доказів, щодо звернення до навчальних закладів, у яких навчається та тренується син, з приводу надання інформації щодо навчання, здоров'я та успіхів сина, на протязі 3-х років, що передували звернення з повторним позовом, також суду не надано, що свідчить про відсутність проявлення щонайменшої батьківської турботи, та є свідомим ухиленням від виконаня батьківських обов'язків.
Тобто, докази, які б вказували на зацікавленість відповідача долею його сина на протязі досить тривалого часу, матеріали справи не містять та ОСОБА_2 не надані.
Окрім того, відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення чи поновлення батьківських прав орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини ( ч. 6 ст. 19 СК України).
За змістом висновку Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 03.01.2018 року за №101-41/03 з метою захисту майбутнього та інтересів неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , враховуючи думку дитини, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо його дитини: сина - ОСОБА_3 (а.с.85-86).
Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Статтею 171 СК України передбачено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
На час розгляду даної справи судом першої інстанції, синові сторін - ОСОБА_5 виповнилось 16 років, проте розглядаючи справу, суд першої інстанції всупереч указаній нормі закону думку дитини не заслуховував, та не врахував думку дитини, яка була висловлена працівникам служби у справах дітей та зафіксована у висновку.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом ( ч. 1,2,4 ст. 155 СК України).
Зазначаючи про те, що він бажає спілкуватися з сином, ОСОБА_2 не враховує та не усвідомлює, що на даний час його сину ОСОБА_6 виповнилося 16 років, він є сформованою особистістю, який не бажає спілкуватися з батьком, наслідком чого стала поведінка відповідача, яка тривалий час, навіть після попередження суду, про необхідінсть зміни ставлення до дитини в 2013 році, продовжувала бути потиправною по відношенню до дитини, , внаслідок чого у ОСОБА_7 втрачено психологічний зв'язок із батьком ОСОБА_2
Ухилення від виконання юридичного обов'язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.
Тривалість протиправної поведінки відповідача свідчить про його свідоме нехтування батьківськими обов'язками, унаслідок чого у картині світу ОСОБА_7 для батька ( ОСОБА_2 ) місця немає.
Вказані обставини свідчать про те, що відповідач ухилявся від виконання батьківських обов'язків щодо піклування про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, наслідком чого є позбавлення його батьківських прав, що є санкцією за його протиправну винну поведінку, тобто юридичною відповідальністю.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, у зв'язку з чим , ураховується відсутність будь-якого спілкування відповідача з сином досить тривалий час по відношенню до віку дитини, існування реальної можливості виконання батьківських обов'язків, проте їх свідоме не вчинення навіть після ухвалення рішення Апеляційним судом м. Києва від 16.01.2013 року, яким було попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини ОСОБА_3
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1статті 376 ЦПК України).
На підставі викладеного, з огляду на те, що ті обставини справи які суд вважав встановленими не були доведені, суд надав не вірну оцінку наданим доказам, та висновку служби у справах дітей, щодо доцільності позбавлення батьківських прав, рішення суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим, унаслідок чого воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову .
При цьому, колегія суддів роз'яснює відповідачу, що позбавлення його батьківських прав не звільняє його від виконання обов'язку щодо сплати аліментів, а також роз'яснює право, передбачене ст. 169 СК України на звернення до суду з позовними вимогами про відновлення баитьківських прав, в разі зміни відношення відповідача до виконання своїх обов'язків та відновлення взаємовідносин з сином.
Керуючись ст. ст.367, 368, 374,376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 травня 2019 року скасувати.
Позов задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1600 грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 07 жовтня 2019 року.
Головуючий
Судді