Головуючий у І інстанції Миколаєць І.Ю.
Провадження №22-ц/824/11325/2019 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О
03 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Іванової І.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Гановській А.М.,
розглянувшиу відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним кредитного договору,
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив визнати недійсним кредитний договір № 490934761 від 18.02.2015 року, укладений між ним, ОСОБА_1 , та ПАТ «Альфа-Банк», посилаючись на те, що при його укладенні були порушені його права як споживача, гарантовані нормами Закону України «Про захист прав споживачів», Конституції України, Закону України «Про третейські суди», Закону України «Про банки та банківську діяльність», що полягає, зокрема, у тому, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про обставини, зазначені у ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», при цьому кредитор не надав позичальнику повної, всебічної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладанням та під час укладання договору, чим позбавив позивача можливості об'єктивно оцінити та осмислити умови даного договору, виявити його недоліки та оцінити всі ризики та збитки, які він отримає в результаті підписання даної угоди. Також Банком допущено порушення норм, встановлених п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки умовами договору (п.2.8.) встановлено комісійну винагороду банку за управління кредитними коштами, що прямо заборонено законом, в зв'язку із чим ця умова договору підлягає визнанню недійсною. Крім того, на думку позивача, умови кредитного договору прямо суперечать нормам Конституції України і щодо подвійної відповідальності за невиконання зобов'язання з огляду на те, що за умовами даного кредитного договору кредитор має право вимагати від позичальника за одне і те саме порушення умов договору подвійну сплату штрафу відповідно 50 грн. та 150 грн. Також позивач в позові зазначав, що умова кредитного договору про третейське застереження суперечить Закону України «Про третейські суди» в частині підвідомчості, що також є підставою для визнання кредитного договору недійсним.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 травня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Учасники процесу, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явились, однак їхня неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 18.02.2015 року між сторонами було укладено кредитний договір № 490934761 (а.с.15), відповідно до пункту 2 якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає кредит на наступних умовах:
- п.2.1. сума кредиту, валюта кредиту - 20 427,71 грн.;
- п.2.2. процентна ставка за користування кредитом 39,9% річних, тип процентної ставки - фіксована;
- п.2.3. дата остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків та нарахування комісій, - 19.02.2018 року.
У пункті 5 кредитного договору зазначено, що підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він попередньо ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також будь-якою іншою інформацією, надання якої вимагає чинне в Україні законодавство, в тому числі інформацією, надання якої передбачене нормами Закону України «Про захист прав споживачів» та нормативними документами НБУ, які йому роз'яснені, зрозумілі, не потребують додаткового тлумачення та з якими він цілком згодний; що він отримав свій примірник цього договору, що складається з першого та другого розділів та додатків до нього в дату його укладення; що він в письмовій формі ознайомлений з загальними умовами рефінансування кредитної картки в ПАТ «Альфа-Банк», затвердженими розпорядженням ПАТ «Альфа-Банк» № 1577 від 10.06.2014 року, які оприлюднені на інтернет-сторінці банку, та які йому роз'яснені, зрозумілі та з якими він цілком згодний.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення Банком вимог законодавства при укладенні договору, і колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду, враховуючи наступне.
Згідно положень частин 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Принцип свободи договору як одна із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.
Таким чином, Договір відповідає вимогам, встановленим ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також вимогам ст.638 ЦК України, де визначені істотні умови договору.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Отже, істотними умовами кредитного договору, відповідно до закону, є умови про предмет договору, строк його дії, розмір процентів, умови видачі кредиту.
Судом встановлено, що зобов'язання з надання кредиту позивачу відповідачем виконані в повному обсязі. Умови кредитного договору не містять положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, кредитний договір укладався з додержанням форми, встановленої законодавством, волевиявлення сторін правочину було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам. Такі висновки суду підтверджуються підписанням позивачем договору фінансового кредиту, отриманням в розпорядження кредитних коштів і користування ними, що позивачем не заперечується.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Також з п. 5 Договору вбачається, що позичальник попередньо ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також будь-якою іншою інформацією, надання якої вимагає чинне в Україні законодавство, в тому числі інформацією, надання якої передбачене нормами Закону України «Про захист прав споживачів» та нормативними документами НБУ, які йому роз'яснені, зрозумілі, не потребують додаткового тлумачення та з якими він цілком згодний; що він отримав свій примірник цього договору, що складається з першого та другого розділів та додатків до нього в дату його укладення; що він в письмовій формі ознайомлений з загальними умовами рефінансування кредитної картки в ПАТ «Альфа-Банк», затвердженими розпорядженням ПАТ «Альфа-Банк» № 1577 від 10.06.2014 року, які оприлюднені на інтернет-сторінці банку, та які йому роз'яснені, зрозумілі та з якими він цілком згодний.
Отже, підписанням договору позивач засвідчив згоду з усіма умовами, викладеними в кредитному договорі, в якому детально розписана сума кредиту, проценти за користування кредитом, та інші суми, які підлягають сплаті.
Враховуючи викладене, правильним є висновок суду про безпідставність доводів позивача щодо ненадання йому відповідачем повної, всебічної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення кредитного договору, як підставу для визнання кредитного договору недійсним. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду в цій частині його законності та обґрунтованості не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, повно, всебічно та об'єктивно досліджених судом.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновками суду про відсутність у справі підстав для визнання недійсним п. 2.8 кредитного договору, який стосується комісійної винагороди банку за управління кредитними коштами, виходячи з наступного.
Згідно із ч.ч.1, 3 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Особливості регулювання відносин про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Оскільки згідно умов укладеного між сторонами 18 лютого 2015 року кредитного договору банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Згідно із ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 визначено, що положення п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини першої ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України саме на момент вчинення правочину.
Враховуючи те, що передбачена умовами кредитного договору (пунктом 2.8.) комісійна винагорода за управління кредитними коштами здійснюється на користь банку, ця умова, на думку колегії суддів, є несправедливою та згідно положень ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" пункт 2.8. кредитного договору від 18 лютого 2015 року №490934761 підлягає визнанню недійсним.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи те, що рішення в частині відмови у визнанні недійсним п. 2.8. укладеного між сторонами кредитного договору ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду в цій частині з ухваленням в цій частині нового рішення про визнання недійсним п. 2.8. кредитного договору № 490934761, укладеного між сторонами 18 лютого 2015 року. Рішення суду в іншій частині підлягає залишенню без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 травня 2019 року в частині відмови у визнанні недійсним п. 2.8. кредитного договору № 490934761, укладеного 18 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати недійсним п. 2.8. кредитного договору № 490934761, укладеного 18 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк».
В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: