№ справи: 756/5081/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9555/2019
Головуючий у суді першої інстанції: Яценко Н.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
03 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І.
при секретарі - Шепель К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на землю, відновлення становища, що існувало до порушення,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2014 року,
встановив:
у квітні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення ради від 24.12.2009 «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 »; визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку; відновити становище, яке існувало до порушення шляхом повернення в розпорядження ради земельної ділянки.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2014 року позовні вимоги було задоволено частково, визнано незаконним і скасовано рішення та визнано недійсним державний акт, у задоволені інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_2 , який не брав участі у справі, подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представників позивача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , представника апелянта ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, заступник прокурора м. Києва посилався на те, що рішенням Київської міської ради від 24.12.2009 №1103/3172 «Про передачу громадянинові ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 » ОСОБА_1 було передано зазначену земельну ділянку площею 0,10 га. На виконання цього рішення ОСОБА_1 було видано державний акт серії ЯД №405446 на право власності на земельну ділянку. Вказане рішення та Державний акт на право власності на земельну ділянку не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки вказана земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, проект землеустрою не було погоджено природоохоронним органом, як того вимагає закон, не була проведена обов'язкова державна експертиза проекту відведення земельної ділянки, а тому просив визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради, визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, відновити становище, яке існувало до порушення - повернути у розпорядження Київської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:977:0008.
В порядку забезпечення позову ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 05 травня 2014 року було накладено арешт на спірну земельну ділянку.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2014 року позов було задоволено частково - визнано незаконним і скасовано рішення та визнано недійсним державний акт, у задоволенні інших вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка, яка була передана у власність ОСОБА_1 , відноситься до категорії земель рекреаційного призначення, її основне цільове призначення на підставі рішень органів місцевого самоврядування не змінювалось, у складі проекту землеустрою відсутній висновок структурного підрозділу Міністерства охорони навколишнього середовища України, необхідний для вилучення (викупу), надання земельних ділянок в порядку, передбаченому у ст. 118 ЗК України.
Однак погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна, оскільки він зроблений за неповного з'ясування обставин справи та з порушенням норм матеріального права.
Оскаржуючи вказане рішення, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 вказував, що 22.06.2012 відбулась державна реєстрація договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем. Отже, на момент відкриття провадження по справі спірна земельна ділянка вже належала ОСОБА_2 , однак в ході розгляду справи питання про належність спірної земельної ділянки не з'ясовувалось та її власника до участі в справі притягнуто не було.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (в редакції на час виникнення правовідносин) обов'язковій державній експертизі підлягають: загальнодержавні й регіональні (республіканські) програми використання та охорони земель; схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень; проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень; проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; проекти землеустрою щодо формування земель комунальної власності територіальних громад і проекти розмежування земель державної та комунальної власності населених пунктів; проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
В ст. 4 Закону України «Про державний земельний кадастр» закріплено, що регулювання відносин, що виникають при веденні Державного земельного кадастру, здійснюється відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, цього Закону, законів України «Про землеустрій», «Про оцінку земель», «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність», «Про захист персональних даних», інших законів України та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать, зокрема: ведення та адміністрування Державного земельного кадастру; погодження надання висновків за результатами проведення державної експертизи програм і проектів з питань ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, матеріалів і документації Державного земельного кадастру; здійснення підготовки земельно-кадастрової документації; внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст; здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні (ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державний земельний кадастр»).
Землі України, відповідно до положень ч. 1 ст. 19 ЗК України, за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісогосподарського призначення, землі водного фонду, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ч. 2 ст. 19 ЗК України).
Відповідно до ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
За положенням абз. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
В абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про землеустрій» дано визначення, що документація із землеустрою це затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.
Згідно з п. а) ч. 1 ст. 16 Закону України «Про землеустрій» (в редакції від 01.05.2009) до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у сфері землеустрою на їх території належать: розробка, затвердження і реалізація цільових програм, схем та проектів землеустрою щодо використання та охорони земель.
Відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру щодо категорії земель, на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок - щодо земельних ділянок, які формуються, або на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення (п. а) ч. 2 ст. 21 Закону України «Про державний земельний кадастр»).
Виходячи з викладеного, посилання позивача на земельно-кадастрову інформацію не може бути належним доказом віднесення земельної ділянки за основним цільовим призначення до земель рекреаційного призначення без наявності рішення уповноваженого органу щодо встановлення певного цільового призначення спірної земельної ділянки.
Київська міська рада, приймаючи рішення про передачу спірної земельної ділянки, цільове призначення якої не визначалось раніше, визначила цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а земельно-кадастрова інформація та наявні в ній дані за формою 6-зем є неналежними доказами визначення цільового призначення земельної ділянки.
Крім того, на момент погодження проекту землеустрою спеціально уповноваженим органом, який здійснював ведення державного земельного кадастру було Головне управління земельних ресурсів і саме цей орган перевіряв проект землеустрою на відповідність чинному законодавству, здійснював ведення Державного земельного кадастру та мав інформацію про цільове призначення земельної ділянки.
З матеріалів справи видно, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , при погодженні Проекту землеустрою за даними Земельно-кадастрової інформації земельна ділянка з кадастровим номером відносилась до міських земель, не наданих у власність чи користування. Головним управлінням земельних ресурсів у висновку про погодження проекту за №05-5439 від 14.12.2009 визначено цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка передбачається до передачі у власність ОСОБА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
Тому на момент вирішення питання про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 зазначена земельна ділянка відносилась до земель не наданих у власність та користування і рішення про віднесення зазначеної земельної ділянки до тієї чи іншої категорії в порядку ст. 20 ЗК України не приймалось.
Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Положеннями ч. 1 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Частина 6 статті 118 ЗК України передбачає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).
Згідно зі статтею 50 Закону України «Про землеустрій» у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Відповідно до статті 123 ЗК України розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (ч. ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України).
З матеріалів справи вбачається, що проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 зазначеної вище земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, погоджено із Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - вих. №19-11303 від 28.10.2009 (а/с23 т. 1), Київською міською санепідемстанцією - вих. №2711/09 від 8388 (а/с 26 т.1), Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів на підставі доручення заступника Київського міського голови - секретаря Київради від 29.09.2008 №29/233-В-20993 - вих. №071/04-4-22/6702 від 04.12.2009 (а.с. 28 т. 1), Головним управлінням охорони культурної спадщини - вих. №8228 від 17.12.2009 (а/с 31 т. 1), Головним управлінням земельних ресурсів - №05-5439 від 14.12.2009 (а.с. 32-33 т. 1).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 29 жовтня 2014 року, у справі № 6-164цс14, наявність висновку Головного управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради є достатнім для погодження проекту відведення земельної ділянки й не потребує подальшого його погодження, оскільки відповідно до Положення про Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 18 червня 2009 року № 632/1688 (яке було чинним на момент погодження проекту відведення) до повноважень Головного управління віднесено погодження проектів відведення земельних ділянок.
В ч. 4 ст. 10 ЦПК України встановлено, що суд застосовує при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року зазначається, що самі по собі допущені органами влади порушення при передачі майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 20.11.2011 «Рисовський проти України» визначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».
Встановивши у даній справі, що Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) погодило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянинові для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за вказаною вище адресою, згідно чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо обґрунтованості вимог прокурора в частині віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель рекреаційного призначення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Крім того, підлягають скасуванню заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 05 травня 2014 року.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2014 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким в задоволенні позову заступника прокурора місті Києва до Київської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право на землю, відновлення становища, що існувало до порушення - відмовити.
Арешт, накладений на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 8000000000:85:977:0008 по АДРЕСА_1 , відповідно до ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 05 травня 2014 року, скасувати.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 08 жовтня 2019 року.
Головуючий
Судді