Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 жовтня 2019 р. Справа№200/10704/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій щодо припинення виплати пенсії з 01.03.2018 року, зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії, сплативши заборгованість, яка утворилася з 01.03.2018 року.
Також позивачем надано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій зазначає, що пенсія є єдиним джерелом існування, рішення про припинення виплат їй не надсилалося, а про причини припинення виплат вона дізналася з запиту адвоката.
Крім того, позивач просить зобов'язати відповідача надати звіт про виконання рішення суду.
В обґрунтування позову зазначає, що має право на пенсію за віком та є внутрішньо переміщеною особою з міста Горлівки Донецької області.
Відповідач припинив нарахування пенсії за віком з 01.03.2018 року, у зв'язку з чим позивач опинилася у скрутному матеріальному становищі, а тому вважає дії відповідача неправомірними та такими, що порушують її конституційні права.
На адвокатське звернення про причини припинення виплати пенсії отримала відповідь Торецького об'єднаного управління ПФУ Донецької області від 12.08.2019р., що пенсійні виплати їй припинено з 01.03.2018 року у зв'язку зі скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 02 жовтня 2019 року. Також ухвалою звільнено позивача від сплати судового збору за подачу позовної заяви.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином. Представник позивача надав клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника (а.с. 9).
Відповідачем надано письмовий відзив (а.с. 34-36). В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що позивач перебуває на обліку відповідача з 01 липня 2015 року на підставі даних електронної пенсійної справи та письмової заяви від 12.04.2016 року, як внутрішньо переміщена особа.
Виплата пенсій громадянам України, які проживають на даній території проводиться у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМУ від 08 червня 2016 року № 365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.
Фактично, згідно з даним Порядком позивачу необхідно звернутися до органу з питань соціального захисту населення та повідомити про своє місце перебування з урахуванням змін, що відбулися у позивача відносно його фактичного місця проживання. Соціальний орган проведе перевірку достовірності інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи.
За результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов внутрішньо переміщеної особи, комісія прийме рішення щодо призначення (відновлення) соціальних виплат.
Тільки за результатами рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відповідач може призначити чи поновити виплату пенсії.
Зазначає, що іншого порядку відновлення виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам законодавством не передбачено.
Вважає, що стаття 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містить вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.
Позивачу було припинено виплату пенсії з 01.05.2018 року, а не з 01.03.2018 року, як зазначає позивач, в зв'язку з відсутністю внутрішньо переміщеної особи за адресою реєстрації.
Наголошує, що дії управління не суперечать чинному законодавству, тому просив відмовити в позові ОСОБА_1 в повному обсязі.
Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ОСОБА_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 (а.с. 11). Згідно паспортних даних позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11 зв.бік).
Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12.04.2016 року № 1421016139 позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 13).
Позивач має право на пенсію за віком, про що свідчить пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 , видане 05.07.1994 року (а.с. 12).
У зв'язку з припиненням виплати пенсії ОСОБА_1 , адвокат Раков А.В. звернувся з запитом до управління стосовно пенсійного забезпечення та підстав зупинення виплати пенсії (а.с. 14).
Листом від 12.08.2019 року № 6497/02 управління повідомило, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа з 01.07.2015 року. Пенсію за період з 01.07.2015 по 28.02.2018 року позивачу виплачено за судовим рішенням, однак довідку про взяття на облік позивача як ВПО скасовано, тому виплату пенсії призупинено з 01.04.2018 року (а.с. 15).
При цьому, згідно відзиву та довідки управління про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії, ОСОБА_1 пенсія за період з 01.05.2018 року по теперішній час не виплачена (а.с. 35 зв.бік, 40). Тобто, у квітні 2018 року позивач отримала пенсію в розмірі 3914,08 гривень.
Отже, відповідач на запит адвоката надав неправдиву інформацію.
Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо невиплати пенсії позивачу з 01 березня 2018 року, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно зі ст. 4 вказаного Закону, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсії виплачуються щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч.1 ст. 49 цього Закону.
Підстави для припинення виплати пенсії передбачені ч.1 ст.49 цього Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пунктів 10-12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року структурний підрозділ з питань соціального захисту населення протягом трьох робочих днів з дня складення акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї (крім осіб, зазначених в абзаці другому пункту 7 цього Порядку) та отримання електронної справи отримувача соціальної виплати вносить на розгляд комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - комісії), подання про призначення (відновлення) або про відмову в призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати.
Питання щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам можуть також розглядатися комісіями, утвореними районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. № 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» (ЗП України, 1996 р., № 2, ст. 76; Офіційний вісник України, 2000 р., № 5, ст. 178), за умови включення до складу таких комісій представників органів, що здійснюють соціальні виплати.
Комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого подання.
За результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзаці другому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції» № 637, передбачено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509.
Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм такої довідки.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом.
Зазначеної підстави як скасування довідки внутрішньо переміщеної особи для припинення виплати пенсії діючим Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено. Відповідач не послався на конкретну норму Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що передбачає припинення виплати пенсії.
Наведені норми Закону та підзаконних актів встановлюють підстави припинення виплати пенсії, але не врегульовують порядок припинення (призупинення) таких виплат у зв'язку з виключними обставинами щодо внутрішньо переміщених осіб, відповідних перевірок та фінансування таких виплат місцевими органами Пенсійного Фонду України.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Загальновідомою обставиною є те, що в Україні ані воєнного, ані надзвичайного стану не оголошено, а з 14.04.2014 року в країні триває антитерористична операція, а пізніше - операція об'єднаних сил, яка не може за своєю правовою сутністю відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» обмежувати конституційні права громадян України, зокрема, конституційне право на соціальний захист у старості. Тобто, стаття 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» в частині введення тимчасових обмежень прав і свобод громадян у районі проведення антитерористичної операції суперечить статті 64 Конституції України.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до виконання Законів України, у зв'язку з чим, не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Дана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі К/9901/3099/17; від 06 лютого 2018 року у справах К/9901/173/17, К/9901/614/17; від 13 лютого 2018 року у справах К/9901/163/17, К/9901/3741/17.
Згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2017 року по справі № 826/12123/16 яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018 року визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637.
Відтак, дії відповідача щодо припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу не відповідають Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в виключних умовах окупації частини територій України.
Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Розпорядженням КМУ від 02.12.2015р. №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого відноситься м. Горлівка Донецької області.
Дію вказаного розпорядження зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014р.
Вказані розпорядження втратили чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 р. № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України». Вказаним розпорядженням до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція знову включено м. Горлівка Донецької області.
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Ані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, ані Законом України від 02.09.2014р. №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ані будь-яким іншим Законом України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 від 03 травня 2018 року.
Відповідно до ч. 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Суд зазначає, що бездіяльність Кабінету Міністрів України по невизначенню окремого порядку щодо виплати заборгованості по пенсіях не може служити причиною порушення конституційного права позивача на забезпечення в старості, гарантованого державою.
Стосовно строків звернення до суду з даним адміністративним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами Кодексу адміністративного судочинства України, а й іншими законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон України № 1058-IV.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, право позивача щодо отримання пенсії з 01 травня 2018 року є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком у силу вимог частини другої статті 46 Закону України № 1058-ІV, а бездіяльність відповідача носить триваючий характер.
Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 573/1759/17 (К/9901/3564/18).
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позивачем вимог про визнання протиправними дій щодо припинення виплати пенсії не з 01.03.2018 року, а з 01.05.2018 року, зобов'язання здійснити поновити нарахування та виплату пенсії, сплативши заборгованість саме з 01.05.2018 року, оскільки відповідач надав адвокату позивача неправдиву інформацію стосовно дати припинення виплати пенсії позивачу.
Відповідно до п. 10 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по даній справі суд зазначає, що в силу положень ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Отже, у викладеній нормі йдеться про право, а не обов'язок суду щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення. Водночас з цим, позивачем не наведено, і матеріли справи також не містять обставин, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення.
Таким чином, у даному випадку суд не знаходить підстав для застосування приписів ст. 382 КАС України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2019 року ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подачу позовної заяви до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії. Докази понесення позивачем інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
З огляду на викладене, на підставі положень Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, Закону України від 02.09.2014р. №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації відповідно паспорта громадянина України: АДРЕСА_3 ; місце фактичного проживання/перебування згідно довідки від 12.04.2016р. № 1421016139 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_4 ; адреса для листування зазначена в позовній заяві: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 85200, Доненька область, м. Торецьк, вул. Дружби, буд. 22, код ЄДРПОУ 42170475) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 травня 2018 року.
Зобов'язати Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 травня 2018 року.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 07 жовтня 2019 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Л.Б. Голубова