Справа № 420/3387/19
18 вересня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
судді - Бутенка А.В.,
за участю секретаря - Філімоненка А.О.,
сторін:
представник позивача - Хасуєв П.Х. (за ордером)
представник відповідача - Погожий Д.В. (за довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
Стислий зміст позовних вимог.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, в якому, просить суд:
- Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 26.04.2019 року № 381240 про скасування дозвілу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 05.10.2018 року, виданої громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 .
- Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 та видати посвідку на його постійне проживання на території України, замість скасованої.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування адміністративного позову Позивачем зазначено, що рішення відповідача про скасування посвідки є безпідставним, необґрунтованим, протиправним та таким, що піддягає скасуванню, оскільки порушує права і законні інтереси позивача як іноземця та породжує негативні наслідки для нього, не відповідає критеріям необхідності у демократичному суспільстві, тому що для позивача та членів його сім'ї скасування посвідки має наслідком повну зміну способу життя родини.
11.07.2019 року, від Відповідача надійшов відзив на позов (а.с. 44-49). В обгрунтування зазначено, що Відповідач заперечує щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, оскільки перевіркою за даними Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», установлено, що ОСОБА_2 у період 2014-2015 років в'їжджав/виїжджав на територію України у такому порядку: в'їзд 19.12.2014, виїзд 18.07.2015 (перебував на території України понад 90 днів протягом дозволених 180 діб, незаконно перебуваючи на території України 29.04.2015 уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_4 ), потім в'їзд 21.07.2015, подача документів на посвідку на тимчасове проживання 07.08.2015. На момент подачі документів перебував на території України 178 днів із дозволених 180.
Таким чином посвідка на тимчасове проживання була видана іноземцеві, якийнезаконно перебував на території України та підлягає скасуванню, а тому рішенням ГУ ДМС України в Одеській області від 26.04.2019 № 381240, на підставі пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, оскільки вбачається ряд порушень Закону України «Про імміграцію» та відсутність у позивача підстав для надання йому дозволу на імміграції в Україну як на момент подачі клопотання, так і на момент надання йому дозволу на імміграцію.
Заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило. Інші процесуальні дії судом не вчинялись.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, зазначених у позові.
Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві на позов.
Обставини справи.
05.10.2018 року ОСОБА_2 отримав Посвідку на постійне проживання на території України серії НОМЕР_1 .
Зазначена посвідка була отримана на підставі дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до п. 1 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», а саме: дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
ОСОБА_2 уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 від 3.04.2015 року, актовий запис № 198, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області.
26.04.2019 року Головним управлінням Державної міграційної служби в Одеській області було прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, що виданий позивачу, на підставі п. 1, 5 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», якими передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Також, як наслідок, відповідачем скасована посвідка на постійне проживання на території України серії НОМЕР_1 , видана на підставі зазначеного дозволу, з посиланням на п.п. 1 п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 321 (далі - Порядок №321)
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, Позивач звернувся із даним позовом до суду.
Джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Аналогічні положення зазначені в ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Згідно статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Суд зазначає, що умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію» № 2491-ІІІ від 07 червня 2001 року.
Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України «Про імміграцію», посвідка на постійне прожи вання - це документ, що підтверджує право іноземця на постійне проживання в Україні.
Статтею 6 Закону № 2491-III визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.
Так, за приписами цієї норми, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу наімміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копий рішень особам, яких вони стосуються.
Статтею 9 Закону встановлені умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання надання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Згідно зі ст. 12 цього закону, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Процедура провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983.
Так, згідно ч. 1 п. 12, Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію.
Висновки суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд не погоджується з рішеннями Відповідача, та вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що підставою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію від 26.04.2019 року № 381240 та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 05.10.2018 року, виданої громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 , стало подання Департаменту захисту національної державності СБ України за вих. №5/2/4-9015 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому зазначено, що громадянин РФ ОСОБА_2 здійснює злочинну діяльність, зокрема, входить до етнічного злочинного угрупування, що спеціалізується на вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів насильницького характеру на території Одеської області та України.
Також зазначено, що Позивач з вкоританням паспорту НОМЕР_5, оформленого на громадянина РФ ОСОБА_2 , на підставі свідомо неправдивих відомостей щодо перетину державного кордону отримав посвідку на тимчасове проживання та просили, згідно з ч.3 ст.12 Закону України « Про імміграцію» та п.18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постіне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків, невідкладно прийняти рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні, оскільки вони оформлені на підставі надання свідомо неправдивих відомостей, а дії особи, що їх використовує, загрожують національній безпеці України.
Відповідач, вивчивши вказане подання дійшов висновку, що посвідка на тимчасове проживання була видана іноземцеві, який незаконно перебував на території України та 09.08.2018 року на момент звернення із заявою про надання дозволу на імміграцію, законність свого перебування позивач підтверджував незаконно виданою посвідкою на тимчасове проживання, тобто подав свідомо неправдиві відомості та порушив вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Суд не погоджується із зазначеними рішеннями Відповідача, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що при наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україні суб'єкт владних повноважень проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та керуючись Законом України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу не було виявлено, у зв'язку з чим надано посвідку на постійне проживання в Україні від 05.10.2018 року ІН № НОМЕР_3 .
Суд зазначає, що Відповідачем не надано до суду доказів того, що за весь час проживання на Україні, Позивачем порушено чинне законодавство України, в тому числі Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» або ст. 12 Закону України "Про імміграцію".
Вирішуючи спірні правовідносини, суд також вважає за необхідне застосувати положення ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на справедливий суд, яке гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Принцип правової визначеності є важливою складовою принципу верховенства права. У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового положення людини шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Принцип правової визначеності є різновидом загальних принципів права. Він знаходить своє відображення у джерелах права ЄС і застосовується у практиці ЄСПЛ, є спільним для правопорядків держав - членів ЄС і набуває поширення у праві України. Порівняльний аналіз змісту принципу правової визначеності в європейському і національному праві сприятиме кращому розумінню його сутності й призначення у правовому регулюванні, а з'ясування вимог, які випливають з цього принципу, - пошуку більш ефективних способів адаптації законодавства України до принципів права.
Як свідчить позиція ЄСПЛ у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
Крім того, суд наголошує, що відповідачем по справі не доведено "Легітимної мети", а саме: "Обмеження повинно бути "необхідним у демократичному суспільстві": не є достатнім, щоб втручання, яке розглядається, належало до винятків, перелічених у пункті 2 статті 10, так само не є достатнім, щоб таке втручання виправдовувалося тим, що його предмет належить до якоїсь визначеної категорії або підпадає під дію правової норми, викладеної у формі загальних і безумовних понять. Суд має переконатися у тому, що втручання з огляду на факти і обставини конкретної справи, яку він розглядає, справді було необхідним. (Рішення у справі "Санді Таймс" проти Сполученого Королівства" від 26 березня 1979 р., п. 65.).
При визначенні питання "необхідності в демократичному суспільстві" держави користуються свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до людини, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти. Будь-яке непропорційне втручання не буде вважатись "необхідним у демократичному суспільстві".
Суд повинен перевірити, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми.
Таким чином, важливим є визначити, чи належним чином національні органи влади використали свою свободу повноважень... (Рішення у справі "Ляшко проти України" (Lyashko v. Ukraine) від 10 серпня 2006 р., Заява № 21040/02, п. 47).
Відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, та не пропорційно, тобто необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення не був дотриманий.
Враховуючи зазначені обставини, дії Відповідача порушує не лише права позивача, але й права та інтереси його дружини.
Крім того, судом встановлено, що 26.04.2019 року, було прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивача, представники Служби безпеки України в Одеській області примусово вивезли позивача за межі території України до Російської Федерації ,при цьому пояснення у нього не отримали та позбавили права, передбаченого п. 78. Порядку №321, яким визначено, що рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку, чим порушено його право на участь у вирішенні вказаного питання.
Таким чином, відповідачем, крім іншого, не дотримано принципу пропорційності, тобто необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої доведеної його вини у настанні обставин, які виникли.
Також не зазначення у рішенні відповідача конкретної підстави для його прийняття, а лише посилання на норму п. 1, 5 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», суперечить приписам ч.2 ст.2 КАС України, а саме свідчить про недотримання відповідачем принципів добросовісності та обґрунтованості, чим, зокрема, порушено право позивача знати визначену законом підставу скасування посвідки на постійне проживання та визнання її такою, що підлягає вилученню.
Скасування посвідки на постійне проживання в Україні без врахування обставин, які існують, суттєво порушує права позивача, оскільки він мав передбачені законом підстави на отримання такої посвідки.
Позивач не був належним чином повідомлений відповідачем про прийняте рішення, а також про право оскаржити рішення відповідача.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості рішень, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про задоволення позоних вимог Позивача у повному обсязі.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 5-9, 72-73, 77, 139, 159, 241-246, 250-251, 263 КАСУкраїни, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 26.04.2019 року № 381240 про скасування дозвілу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 05.10.2018 року, виданої громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 .
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 та видати посвідку на його постійне проживання на території України, замість скасованої.
Стягнути на користь ОСОБА_2 (код платника НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) сплачений судовий збір у розмірі 1344 (одна триста сорок чотири) гривні 70 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 30.09.2019 року.
Суддя Бутенко А.В.
.