Справа № 420/2910/19
23 вересня 2019 року
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Самойлюк Г.П.,
при секретарі: Казарян С.Б.
сторін:
позивач: ОСОБА_1 (представник за ордером)
відповідач: не з'явився
третя особа: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної гвардії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні статусу учасника бойових дій від 29.03.2017р., зобов'язання прийняти рішення про надання статусу учасника бойових дій, -
На підставі ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 23 вересня 2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Головного управління Національної гвардії України, в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення від 29.03.2017 року про відмову у наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_2 ;
зобов'язати Головне управління Національної гвардії України прийняти рішення про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій №14 від 29.03.2017р. йому протиправно відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій. На думку позивача, вказане рішення є протиправним та не відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює порядок надання статусу учасника бойових дій, прийняте без врахування обставин та документів, що підтверджують виконання позивачем службових завдань у зоні проведення АТО, а відтак порушує право останнього на отримання статусу учасника бойових дій.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 р. позовну заяву залишено без руху; надано позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.
Ухвалою суду від 22.05.2019 р. відкрито провадження по справі та призначено судове засідання по справі на 19.06.2019 р. на 10 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 18.06.2019 р. у задоволенні клопотання представника Головного управління Національної гвардії України про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцїї відмовлено.
Ухвалою суду від 19.06.2019 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Ухвалою суду від 19.06.2019 р., яку занесено до протоколу судового засідання, розгляд справи відкладено на 11.07.2019 р. у зв'язку з залученням до участі у справі третьої особи.
Ухвалою суду від 11.07.2019 р. призначено проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; призначено підготовче засідання по справі на 02.09.2019 р. на 10 год. 00хв.
Ухвалою суду від 02.09.2019 р. клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду задоволено; поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду; підготовче провадження у справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 23.09.2019 р. на 14 год. 00 хв.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити його у повному обсязі.
До судового засідання відповідач та третя особа явку представників не забезпечили, про дату час та місце судового засідання повідомлені належним чином
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-
ОСОБА_2 проходив військову службу солдатом, майстром - номер обслуги 2 вогневого розрахунку 1 мінометного взводу мінометної батареї 1 батальйону оперативного призначення (змішаного) військової частини НОМЕР_1 Північного ОТО Національної гвардії України.
07.04.2017р. (вих. № 27/21/3-4/А) Головним управлінням Національної гвардії України позивачу повідомлено про те, що 22.03.2017р. для надання статусу учасника бойових дій військовою частиною НОМЕР_1 до Комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій були надіслані відповідні матеріали, які відповідали вимогам Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 20.08.2014р. (в період з 20.08.2014р. по 07.09.2016р.). Враховуючи, що 08.09.2016р. до вказаного Порядку внесено зміни, згідно яких обов'язковою підставою для надання статусу учасника бойових дій є наявність витягів з наказів керівника оперативного штабу з управління АТО або керівника оперативного штабу, які відсутні у надісланих матеріалах, в зв'язку з чим відповідачем зазначено про відсутність на той час у Комісії правових підстав для надання статусу учасника бойових дій (а.с. 118).
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, а також райони антитерористичної операції визначає Кабінет Міністрів України.
Відповідний Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 20.08.2014р. (далі - Порядок № 413).
Згідно з п. 4 Порядку № 413 (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є такі документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення та про прибуття (вибуття) до (з) районів проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення.
Пунктом 5 Порядку № 413 визначено, що рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається: комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральній прокуратурі України, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, ДФС (далі - комісія).
Згідно п.п.1, 2 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 590 від 22.05.2015р. утворено комісію Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій; затверджено Положення про комісію Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (далі - Положення № 590).
Згідно п. 3 Положення № 590 Комісія утворюється Головним управлінням Національної гвардії України з метою реалізації заходів, пов'язаних із наданням статусу учасника бойових дій військовослужбовцям, військовозобов'язаним, резервістам і працівникам Національної гвардії України (далі - військовослужбовці), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції, а також особам, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування згідно з переліком, визначеним Антитерористичним центром при СБУ та Генеральним штабом Збройних Сил, були включені до складу Національної гвардії України (далі - добровольці).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, відмовляючи рішенням від 29.03.2017р. (протокол № 14) у наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_2 (солдат (стр/сл) майстер - номер обслуги 2 вогневого розрахунку 1 мінометного взводу мінометної батареї 1 батальйону оперативного призначення (змішаного) військової частини НОМЕР_1 Північного ОТО Національної гвардії України (пункт 88) зазначив про відсутність витягів з наказів керівника оперативного штабу з управління АТО або керівників секторів (командирів ОТУ) про підпорядкування керівництву оперативного штабу, що не відповідає вимогам п. 4 Порядку № 413. З урахуванням зазначеного документи було повернуто до військової частини НОМЕР_1 (а.с. 89).
Згідно абз. 1 п. 2 Порядку № 413 статус учасника бойових дій надається: військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Відповідно до п.6 Порядку № 413 для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзацах другому та третьому пункту 2 цього Порядку, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій у місячний строк після завершення особами виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення (після видання відповідного наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ) зобов'язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу чи працювали особи, довідки за формою згідно з додатком 1 та документи із зазначених у пункті 4 цього Порядку, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій. У разі коли місце постійної дислокації військової частини (органу, підрозділу) або підприємства, установи та організації розташоване безпосередньо у районі проведення антитерористичної операції, документи командирами (начальниками) або іншими керівниками підприємств, установ та організацій подаються на розгляд комісії не раніше ніж через 30 календарних днів після зарахування осіб до списків військової частини (органу, підрозділу) або підприємства, установи та організації чи призначення їх на відповідні посади.
Згідно п. 1 Положення № 590 Комісія приймає рішення щодо надання статусу учасника бойових дій на підставі документів, визначених пунктом 4 Порядку № 413.
Відповідно до п.п. 2-3 Розділу II Положення № 590, Комісія має право: 1) вивчати довідки та документи, надіслані до Комісії командирами (начальниками) військових частин та військовослужбовцями і добровольцями особисто; 2) у разі потреби заслуховувати пояснення військовослужбовців і добровольців, стосовно яких подані довідки та документи, свідків; 3) приймати рішення про надання статусу учасника бойових дій військовослужбовцям і добровольцям; 4) подавати на розгляд міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій документи із спірних питань, які потребують міжвідомчого врегулювання; 5) повертати для подальшого доопрацювання командирам (начальникам) військових частин документи стосовно військовослужбовців; 6) приймати рішення про відмову в наданні статусу учасника бойових дій військовослужбовцям і добровольцям; 7) приймати рішення про позбавлення статусу учасника бойових дій військовослужбовців і добровольців; 8) повторно розглядати за рішенням Міністра внутрішніх справ України (особи, яка виконує його обов'язки) питання про надання статусу учасника бойових дій військовослужбовцям і добровольцям, яким було відмовлено в наданні такого статусу раніше. Комісія приймає рішення щодо надання статусу учасника бойових дій на підставі документів, визначених пунктом 4 Порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Командира військової частини НОМЕР_1 внутрішніх військ МВС України (по стройовій частині) № 70 від 07.04.2014р. позивач з 07.04.2014р. вибув у службове відрядження до військової частини НОМЕР_2 (м. Донецьк) управління Східного територіального командування ВВ МВС України на підставі розпорядження ГУ ВВ МВС України від 07.04.2014р. (а.с. 15).
16.05.2014р. позивач прибув із вищевказаного службового відрядження, що підтверджується копією витягу із наказу Командира військової частини НОМЕР_1 внутрішніх військ МВС України (по стройовій частині) № 97 від 16.05.2014р. (а.с. 16).
Крім того, в матеріалах справи наявна довідка про безпосередню участь позивача в антитерористичній операції № 2 від 20.03.2017р., що видана на підставі зазначених вище наказів (а.с. 14).
Вказані документи підтверджують перебування позивача у службовому відрядженні в районі проведення антитерористичної операції, що ніким з учасників справи не заперечується. Однак, ключовим є питання безпосереднього залучення позивача в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 12 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» для безпосереднього управління конкретною антитерористичною операцією та керівництва силами і засобами, які залучаються до здійснення антитерористичних заходів, утворюється оперативний штаб, очолюваний керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України (координаційної групи відповідного регіонального органу Служби безпеки України) або особою, яка його заміщує, першим заступником чи заступником керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України. Керівник оперативного штабу визначає межі району проведення антитерористичної операції, приймає рішення про використання сил і засобів, що залучаються до її проведення, а в разі потреби за наявності передбачених законом підстав вносить на розгляд Ради національної безпеки і оборони України пропозиції щодо введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.
Частиною 6 ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» до участі в антитерористичних операціях за рішенням керівництва антитерористичної операції можуть бути залучені з дотриманням вимог цього Закону й інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості і форми власності, їх посадові особи, а також громадяни за їх згодою.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст.13 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» за рішенням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із керівництвом відповідних суб'єктів боротьби з тероризмом, до широкомасштабних, складних антитерористичних операцій у районі їх проведення залучаються та використовуються сили та засоби (особовий склад та спеціалісти окремих підрозділів, військових частин, зброя, бойова техніка, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України, Збройних Сил України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону, та органів охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Управління державної охорони України.
Працівники правоохоронних органів, військовослужбовці та інші особи, які залучаються до антитерористичної операції, на час її проведення підпорядковуються керівнику оперативного штабу.
Згідно пп. 2 п. 5 Положення про Антитерористичний центр та його координаційні групи при регіональних органах Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 14.04.1999 р. № 379/99, Центр має право: залучати до проведення заходів боротьби з тероризмом, у тому числі для здійснення аналізу поточних ризиків і загроз у сфері боротьби з тероризмом, фахівців (експертів) суб'єктів боротьби з тероризмом, центральних і місцевих органів виконавчої влади, організацій та установ (за згодою їх керівників).
Таким чином, підставою для залучення особового складу суб'єктів боротьби з тероризмом (зокрема Національної гвардії України) є рішення керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, яке погоджується із керівництвом відповідного суб'єкта боротьби з тероризмом.
Наведені положення Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у частині залучення керівником Антитерористичного центру при СБУ (особою, яка його заміщує, першим заступником чи заступником керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України) до проведення антитерористичної операції сил та засобів, їх підпорядкування, кореспондуються з вищенаведеними положеннями абз. 2 п. 4 Порядку №413 і Положення № 590 щодо документального підтвердження безпосереднього залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення для цілей надання статусу учасника бойових дій.
Пунктом 8 Порядку № 413 визначено, що у разі неподання командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) або іншим керівником підприємства, установи та організації до комісії документів, необхідних для надання статусу учасника бойових дій, особи, зазначені в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку, можуть самостійно звернутися до відповідної комісії.
Між тим, позивач до Комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій самостійно не звертався та документів, необхідних для надання статусу учасника бойових дій, визначених абз. 2 п. 4 Порядку № 413, не подавав. Протилежного позивачем не доводились та доказів такого звернення матеріали справи не містять.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на розгляд Комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій військовою частиною було надано, зокрема, такі документи: довідку про безпосередню участь особи в АТО, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України № 2 від 20.03.2017р., витяги з наказів Командира військової частини 3027 внутрішніх військ МВС України (по стройовій частині) № 70 від 07.04.2014р., № 97 від 16.05.2014р.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, предметом розгляду Комісії також був наказ Антитерористичного центру при Службі безпеки України № 33/6/а від 07.10.2014р., яким було визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення: Донецька і Луганська області - з 07 квітня 2014 року; Харківська область - з 07 квітня 2014 року до 14 вересня 2014 року.
Зазначені вище накази щодо направлення у відрядження позивача не містять посилання на їх прийняття з метою виконання наказів керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України про залучення до проведення антитерористичної операції, або наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення та не містить жодних даних про безпосередню участь позивача у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення.
Матеріали справи також не містять жодних відомостей про залучення позивача до проведення антитерористичної операції.
Зі змісту листа військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 03.10.2017 р. (вих. № 1/27-1748), наданого у відповідь на адвокатський запит представника позивача, вбачається, що військовою частиною НОМЕР_1 не направлено до Комісії витягів із наказів оперативного штабу з управління АТО або керівників секторів (командирів ОТУ) про підпорядкування оперативного штабу у зв'язку з їх відсутністю у військовій частині та зазначено про відсутність інформації про видання таких наказів (а.с. 18).
Факту наявності клопотань суб'єкта боротьби з тероризмом щодо залучення позивача до проведення антитерористичної операції та наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ останнім не доводилось та належними доказами не підтверджувалось.
Суд зазначає, що доказів на підтвердження безпосередньої участі позивача у період з 07.04.2014 р. по 16.05.2014 р. не надано як до Комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, так і до суду.
Отже, враховуючи відсутність доказів на підтвердження доводів позивача щодо виконання ним завдань, пов'язаних з участю в антитерористичній операції, за період з 07.04.2014 р. по 16.05.2014 р., а також беручи до уваги те, що виконання службових обов'язків в містах, які відносяться до зони проведення антитерористичній операції, в даному випадку у м. Донецьку, де позивач проходив службу, не свідчить про виконання позивачем конкретних завдань, пов'язаних з його безпосередньою участю в проведенні антитерористичної операції.
Таким чином, враховуючи відсутність доказів на підтвердження доводів позивача щодо виконання ним завдань, пов'язаних з участю в антитерористичній операції а також беручи до уваги те, що виконання службових обов'язків в містах, які відносяться до зони проведення антитерористичній операції не свідчить про виконання позивачем конкретних завдань, пов'язаних з його безпосередньою участю в проведенні антитерористичній операції, суд дійшов висновку про те, що направлені військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України документи не були підставою для надання позивачу статусу учасника бойових дій, а тому рішення про відмову у наданні статусу учасника бойових дій від 29.03.2017р. відповідає вимогам законодавства, чинного на час його прийняття, що свідчить про безпідставність позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення від 29.03.2017 р. про відмову у наданні ОСОБА_2 статусу учасника бойових дій, у зв'язку з чим суд відмовляє у їх задоволенні.
Позовна вимога щодо зобов'язання Головного управління Національної гвардії України прийняти рішення про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_2 , по-перше, є похідною від першої та відповідно не підлягає задоволенню.
По-друге, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи із змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративних судів, останній не може підміняти орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Національної гвардії України (03151 Київ, вул. Народного Ополчення, 9-а; код ЄДРПОУ 08803498), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ 08803649) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні статусу учасника бойових дій, зобов'язання прийняти рішення про надання статусу учасника бойових,- відмовити.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 01.10.2019р.
Суддя Г.П. Самойлюк
.