м. Вінниця
20 вересня 2019 р. Справа № 120/1592/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,
за участі секретаря судового засідання Ніконової Тетяни Василівни,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Данильченка Віталія Вікторовича ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів,
16 травня 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року, яким, зокрема, зобов'язано виконати рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року, з ним не проведено повного розрахунку по сумі боргу, що визначена ухвалою Господарського суду міста Києва, а тому вважає, що Міністерство юстиції України має перерахувати йому невиплачену суму коштів.
Окрім того, позивач вважає, що наказ Державної акціонерної компанії від 06 вересня 2017 року про звільнення та зміну дати звільнення не відповідає чинному законодавству та прийнятим рішенням Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року та Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року, а тому слід зобов'язати Міністерство юстиції України здійснити заходи впливу на Державну акціонерну компанію «Укрресурси» по приведенню наказу із зміненою датою звільнення та терміну видачі трудової книжки у відповідність до рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року, а також зобов'язати Державну акціонерну компанію «Укрресурси» привести у відповідність до вимог законодавства та рішень Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року та Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року виданий наказ від 06 вересня 2017 року. Заподіяну моральну шкоду позивач оцінив в розмірі 1000000 гривень.
Ухвалою від 21 травня 2019 року позовну заяву залишено без руху та встановлено семиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, що містила позовна заява, а саме: надати обґрунтований розрахунок суми моральної шкоди, яку позивач просить стягнути з Державного бюджету України, а також визначитись із кількістю відповідачів та за потреби вказати зміст позовних вимог до кожного з них.
На виконання вимог ухвали від 21 травня 2019 року позивачем 27 травня 2019 року подано заяву, до якої долучив позовну заяву в новій редакції, а також додав розрахунки суми, що належить стягнути.
У наданій позовній заяві, що викладена у новій редакції, позивачем визначено відповідачів в особі Міністерства юстиції України та арбітражного керуючого - ліквідатора Державної акціонерної компанії «Укрресурси» Куделі Марії Олександрівни, а також уточнено зміст позовних вимог.
Так, позивачем сформовано остаточні позовні вимоги, якими є: зобов'язання Міністерство юстиції України перерахувати позивачу невиплачену суму коштів, що встановлена Державною акціонерною компанією "Укрресурси", та визначена ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 лютого 2019 року як кредиторські вимоги до державної компанії, а також здійснити заходи впливу щодо приведення наказу зі зміненою датою звільнення та терміну видачі трудової книжки у відповідність до рішень Європейського суду з прав людини, Замостянського районного суду у місті Вінниці, трудового законодавства; зобов'язання арбітражного керуючого - ліквідатора Державної акціонерної компанії «Укрресурси» Куделю Марію Олександрівну привести у відповідність до вимог законодавства, рішень Європейського суду з прав людини та Замостянського районного суду м. Вінниці наказ від 06 вересня 2017 року про зміну дати, оформлення та видачі трудової книжки; стягнення з Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000000 гривень, завданої тривалим порушенням права позивача на мирне володіння коштами шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України; стягнення з Державної акціонерної компанії "Укрресурси" 100000 гривень моральної шкоди, завданої тривалим порушенням трудових прав невиконанням рішення Замостянського районного суду м. Вінниці в частині видачі належного наказу і трудової книжки.
Ухвалою від 30 травня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 21 червня 2019 року.
13 червня 2019 року представником Міністерства юстиції України подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що позивач зловживає своїми процесуальними правами в даному випадку шляхом сутяжництва, що проявляється в багаторазових зверненнях до суду із тотожними або аналогічними позовами після вирішення справи судом ( зокрема, мова йде про справи №802/82/16-а, №802/1462/16-а, №802/840/16-а, №802/2019/16-а, №802/141/17-а, №802/143/17-а, №802/1795/17-а, №802/1312/18-а, №0240/3698/18-а та інші) з метою домогтися нового розгляду справи, що вже вирішена судом за допомогою модифікації предмета та підстави позову, введення нових учасників процесу, шляхом подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору, у спорі, який має очевидно штучний характер тощо. Також представник відповідача наголошує на маніпулюванні позивачем судовими рішеннями і умисному приховуванні низки судових рішень, що набули законної сили, в яких Верховним Судом надана оцінка твердженням ОСОБА_1 щодо начебто невиконання рішення Європейського суду з прав людини "Яворовенко та інші проти України" від 17 липня 2014 року (справа №25663/02) в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року щодо сплати позивачу суми повного розрахунку при звільненні. На думку представника відповідача, зважаючи на закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у справі №25663/02, що підтверджується постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 13 вересня 2016 року (законність якої перевірялась в судовому порядку), відсутні підстави стверджувати про наявність обов'язку у Міністерства юстиції України щодо вчинення певних дій щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини. Відтак, представник Міністерства юстиції України вважає, що Міністерством юстиції України не порушено прав та інтересів позивача, діяло у межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений законом, а тому вимоги позивача підлягають відхиленню.
18 та 21 червня 2019 року представником Міністерства юстиції України подано заяви про долучення до справи документів для врахування при прийнятті рішення.
Ухвалою суду від 21 червня 2019 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов'язання арбітражного керуючого - ліквідатора Державної акціонерної компанії "Укрресурси" Куделю Марію Олександрівну привести у відповідність до вимог законодавства, рішень Європейського суду з прав людини та районного суду виданий наказ від 06 вересня 2017 року про зміну дати, оформлення і видачі трудової книжки в належні строки, а також в частині стягнення з арбітражного керуючого - ліквідатора Державної акціонерної компанії "Укрресурси" Куделі Марії Олександрівни 100000 гривень моральної шкоди, завданої тривалим порушенням трудових прав ОСОБА_1 невиконанням рішення районного суду від 01 березня 2004 року в частині видачі належного наказу і трудової книжки.
Іншою ухвалою суду від 21 червня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05 липня 2019 року.
12 липня та 17 липня 2019 року позивачем подано до суду заяви про зупинення провадження у справі у зв'язку із тим, що перебуватиме на стаціонарному лікуванні.
Ухвалою суду від 19 липня 2019 року клопотання позивача про зупинення провадження у справі задоволено та зупинено провадження у справі до одужання ОСОБА_1
14 серпня 2019 року до суду від позивача надійшла заява про поновлення провадження у справі, за результатами розгляду якої ухвалою від 19 серпня 2019 року поновлено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 20 вересня 2019 року.
У судовому засіданні, що відбулося 20 вересня 2019 року, позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві.
Натомість, представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись при цьому на аргументи, що містить відзив на позовну заяву.
Заслухавши позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані докази, суд встановив такі обставини.
17 липня 2014 року Європейським судом з прав людини прийнято рішення у справі №25663/02 "Яворовенко та інші проти України", яким зобов'язано державу Україну упродовж трьох місяців виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та виплатити по 2000 євро кожному із заявників (або його правонаступникам), наведених у Додатку, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.
Згідно із Додатком до рішення Європейського суду з прав людини за заявою ОСОБА_1 підлягають виконанню: рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року; рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 28 березня 2006 року; рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 16 жовтня 2006 року; рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 06 квітня 2007 року; рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 27 листопада 2006 року.
Предмет спору у цій справі стосується невиконання, на думку позивача, рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року.
Так, рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року у справі №2-200/2004 зобов'язано Державну акціонерну компанію "Укрресурси" змінити дату наказу №25-а-к від 07 березня 2002 року про звільнення ОСОБА_1 , виданого на виконання рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 25 січня 2001 року, та провести з ним повний розрахунок.
13 серпня 2014 року відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі №25663/02 від 17 липня 2014 року.
Позивач неодноразово звертався до судових органів з метою виконання рішення Європейського суду з прав людини в частині, що стосується рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року.
13 вересня 2016 року відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову, якою закінчено виконавче провадження з примусовоговиконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у зв'язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Окрім того, суд встановив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 09 вересня 2010 року у справі №46/436-б порушено провадження у справі про банкрутство Державної акціонерної компанії «Укрресурси».
Постановою Господарського суду міста Києва від 04 червня 2012 року у справі №46/436-б Державну акціонерну компанію «Укрресурси» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.
В подальшому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 жовтня 2015 року у справі №46/436-б ОСОБА_1 визнано кредитором Державної акціонерної компанії «Укрресурси» на суму 1900147,03 гривень.
Іншою ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 липня 2016 року ОСОБА_1 визнано кредитором Державної акціонерної компанії «Укрресурси» на суму 1396595,57 гривень, з яких: 1395595,57 гривень - вимоги першої черги задоволення, а 1000 гривень - вимоги шостої черги задоволення та загальну суму грошових вимог до боржника з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 20 жовтня 2015 року в розмірі 3296742,60 гривень.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 липня 2017 року ОСОБА_1 визнано кредитором Державної акціонерної компанії «Укрресурси» на суму 188628,66 гривень - вимоги першої черги задоволення, а з урахуванням ухвал Господарського суду міста Києва у справі №46/436-б на загальну суму 3485371,26 гривень.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 лютого 2019 року ОСОБА_1 визнано кредитором Державної акціонерної компанії «Укрресурси» на суму 182250 гривень - вимоги першої черги задоволення, а з урахуванням ухвал Господарського суду міста Києва у справі №46/436-б на загальну суму 3667621,26 гривень.
Відтак, у справі про банкрутство Державної акціонерної компанії «Укрресурси» ОСОБА_1 визнаний кредитором на загальну суму 3667621,26 гривень.
Саме вказана сума, на думку позивача, і є належною для виплати йому на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року без врахування виплаченої суми в розмірі 1900147,03 гривень, про що свідчить зміст позовної заяви.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України врегульовано Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
В розумінні статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» органом представництва є орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №784 від 31 травня 2006 року «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (в редакції від 14 серпня 2019 року) на Міністерство юстиції покладено функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини, координації виконання його рішень, а також інформування Комітету міністрів Ради Європи про хід виконання рішень Європейського суду з прав людини.
Водночас, Положенням про Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року №784, зокрема пунктом 1, передбачено, що Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини є посадовою особою Міністерства юстиції, на яку покладено повноваження щодо здійснення представництва України в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, координації виконання його рішень, а також інформування Комітету міністрів Ради Європи про хід виконання рішень Європейського суду з прав людини.
Відтак, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та постановою Кабінету Міністрів України №784 від 31 травня 2006 року «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (в редакції від 14 серпня 2019 року) визначено, що органом, який відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень, є Міністерство юстиції України в особі Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, який є посадовою особою Міністерства юстиції.
Звертаючись до суду у травні місяці 2019 року з адміністративним позовом та визначаючи у ньому відповідачем Міністерство юстиції України, позивач керувався тим, що саме Міністерство юстиції є органом, що відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень, а також зважаючи на те, що саме Міністерство юстиції на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року виплатило йому 1900147,03 гривень, а тому саме Міністерство юстиції повинно виплатити йому залишок невиплачених коштів.
Варто звернути увагу на те, що, на думку позивача, рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року в частині, що стосується рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року, виконано не в повному обсязі, а тому саме Міністерство юстиції повинно провести з ним повний розрахунок.
Частиною 2 статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що порядок виконання рішення Європейського суду з прав людини визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.
З огляду на те, що примусове виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року здійснювалося протягом періоду з 13 серпня 2014 року по 13 вересня 2016 року, тому застосуванню підлягають приписи Закону України «Про виконавче провадження», що діяв у період примусового виконання такого рішення.
Так, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачалося, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Пунктом 9 частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» визначалося, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема й рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Саме на виконання вимог вказаних положень головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України 13 серпня 2014 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року та встановлено строк для його виконання.
За результатами вчинення примусових заходів щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 13 вересня 2016 року на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено виконавче провадження.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (частина 3 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження»).
Не погодившись із постановою від 13 вересня 2016 року про закінчення виконавчого провадження, позивач оскаржив її до Вінницького окружного адміністративного суду.
Проте, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року у справі №802/1462/16-а у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року постанову суду першої інстанції від 31 жовтня 2016 року залишено без змін. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 грудня 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення судів попередніх інстанцій. Ухвалою Верховного Суду України від 16 березня 2017 року відмовлено у допуску справи за позовом ОСОБА_1 до провадження Верзовного Суду України для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 грудня 2016 року.
Відтак, судове рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року у справі №802/1462/16-а, яким надана оцінка постанові про закінчення виконавчого провадження від 13 вересня 2016 року, набрало законної сили.
В подальшому позивач неодноразово звертався до Вінницького окружного адміністративного суду із заявами про перегляд постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року за нововиявленими обставинами, проте такі заяви залишалися без задоволення.
Таким чином, встановлені в ході судового розгляду справи №802/1462/16-а обставини свідчать про те, що за результатами примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року виконавче провадження закінчено у зв'язку із фактичним виконанням відповідного рішення.
Підтвердженням того, що рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року в частині, що стосується виконання рішення Замостянського районного суду від 01 березня 2004 року, є виконаним слугують також висновки, зроблені у низці судових рішень, зокрема у судових рішеннях Вінницького окружного адміністративного суду у справах №802/82/16-а, №802/1462/16-а, №802/840/16-а, 120/1132/19-а.
В силу приписів частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, зважаючи на те, що виконавче провадження з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року закінчене, тому відсутні підстави стверджувати про непроведення з позивачем повного розрахунку.
З приводу посилань позивача як на підставу для задоволення позову на те, що саме Міністерство юстиції повинно виплатити йому невиплачену суму, то в ході судового розгляду встановлено, що Міністерством юстиції України ОСОБА_1 виплачено кошти в загальній сумі 1900147,03 гривень саме на виконання рішень судових органів, що і сприяло закінченню виконавчого провадження.
А тому за відсутності будь-яких рішень судових органів щодо виплати ОСОБА_1 певної суми коштів на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року відсутні підстави для зобов'язання Міністерства юстиції провести повний розрахунок із позивачем (тобто, виплатити позивачу кошти).
Обгрунтованими є посилання представника відповідача на те, що поза межами виконавчого провадження з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року відсутні правові підстави для вчинення будь-яких дій (в тому числі щодо виплати певних коштів позивачу) щодо виконання такого рішення.
За таких обставин суд дійшов висновку про безпідставність позовної вимоги щодо необхідності зобов'язання відповідача провести повний розрахунок.
Окрім того, слід звернути увагу на тому, що адміністративний позов містить вимогу зобов'язального характеру (зобов'язання Міністерство юстиції вчинити пені дії) та майнову вимогу (стягнення моральної шкоди). При цьому, позивачем не оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність відповідача як суб'єкта владних повноважень, що свідчить про передчасність заявлених позовних вимог.
Так, частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Вказана норма узгоджується із приписами частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Тобто, зверненню до суду особи, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, має передувати прийняття такого рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень.
Лише у разі наявності вказаних складових як передумови для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод або законних інтересів можливо стверджувати про наявність підстав для надання особі, що звернулася до суду, відповідного захисту.
Проте, позивачем не оскаржується ані рішення, ані дії чи бездіяльність Міністерства юстиції, тому поданий позов слід вважати таким, що не спрямований на захист порушених прав, свобод чи інтересів позивача.
З приводу обгрунтування позивачем суми невиплаченого йому боргу, що, на його думку, становить 3667621,26 гривень, який визначений ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 лютого 2019 року у справі №46/436-б, то суд зважає на таке.
В ході судового розгляду суд встановив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 09 вересня 2010 року у справі №46/436-б порушено провадження у справі про банкрутство Державної акціонерної компанії «Укрресурси».
Постановою Господарського суду міста Києва від 04 червня 2012 року у справі №46/436-б Державну акціонерну компанію «Укрресурси» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.
В подальшому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 жовтня 2015 року у справі №46/436-б ОСОБА_1 визнано кредитором Державної акціонерної компанії «Укрресурси» на суму 1900147,03 гривень.
Іншою ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 липня 2016 року ОСОБА_1 визнано кредитором Державної акціонерної компанії «Укрресурси» на суму 1396595,57 гривень, з яких: 1395595,57 гривень - вимоги першої черги задоволення, а 1000 гривень - вимоги шостої черги задоволення та загальну суму грошових вимог до боржника з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 20 жовтня 2015 року в розмірі 3296742,60 гривень.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 липня 2017 року ОСОБА_1 визнано кредитором Державної акціонерної компанії «Укрресурси» на суму 188628,66 гривень - вимоги першої черги задоволення, а з урахуванням ухвал Господарського суду міста Києва у справі №46/436-б на загальну суму 3485371,26 гривень.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 лютого 2019 року ОСОБА_1 визнано кредитором Державної акціонерної компанії «Укрресурси» на суму 182250 гривень - вимоги першої черги задоволення, а з урахуванням ухвал Господарського суду міста Києва у справі №46/436-б на загальну суму 3667621,26 гривень.
Відтак, сума в розмірі 3667621,26 гривень, що, на думку позивача, є належною для виплати, визначена ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 лютого 2019 року у справі №46/436-б, постановлена в межах справи про банкрутство Державної акціонерної компанії «Укрресурси».
На переконання суду, про безпідставність позовних вимог щодо зобов'язання Міністерство юстиції провести з позивачем повний розрахунок, виходячи із суми, визначеної господарським судом в межах розгляду справи про банкрутство, свідчить та обставина, що сума в розмірі 3667621,26 гривень за своєю правовою природою є кредиторськими вимогами ОСОБА_1 до Державної акціонерної компанії «Укрресурси», що, в свою чергу, виключає можливість їх виплати (або ж виплати їх частини) в іншому порядку, ніж це визначено Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Такий механізм спрямований на те аби уникнути подвійного стягнення (подвійної виплати) одних і тих же коштів.
Окрім того, судом встановлено, що в суму 3667621,26 гривень кредиторських вимог ОСОБА_1 увійшли суми, що визначені ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 жовтня 2015 року у справі №46/436-б (станом на день постановлення ухвали розмір вимог становить 1900147,03 гривень), ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 липня 2016 року у справі №46/436-б (станом на день постановлення ухвали розмір вимог становить 3296742,60 гривень), ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 липня 2017 року у справі №46/436-б (станом на день постановлення ухвали розмір вимог становить 3485371,26 гривень).
Разом із тим, в ході судового розгляду справ №802/1462/16-а, №802/840/16-а, №120/1132/19-а Вінницьким окружним адміністративним судом, судами апеляційної та касаційної інстанцій досліджувались обставини обгрунтованості заявлення позивачем вимог щодо необхідності проведення з ним повного розрахунку з посиланням на суми, що зазначені в ухвалах Господарського суду міста Києва від 28 липня 2016 року та від 13 липня 2017 року у справі №46/436-б. Однак, судові органи критично оцінили такі посилання ОСОБА_1 , а тому відповідно до положень частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені обставини не підлягають доказуванню.
Таким чином, з огляду на встановлені обставини позивач безпідставно вважає обгрунтованими позовні вимоги щодо зобов'язання Міністерство юстиції України провести з ним повний розрахунок у розмірі, що визначений ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 лютого 2019 року.
Необгрунтованою є й вимога позивача щодо необхідності зобов'язання відповідача здійснити заходи впливу на Державну акціонерну компанію «Укрресурси» по приведенню наказу зі зміненою датою звільнення та терміну видачі трудової книжки у відповідність до рішень Європейського суду з прав людини, Замостянського районного суду м. Вінниці, трудового законодавства.
До таких висновків суд дійшов з огляду на закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року, а тому поза межами такого провадження немає підстав вважати існування у Міністерства юстиції України обов'язку вчинити дії по виконанню відповідного рішення.
Більше того, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №802/1795/17-а від 12 липня 2018 року, що набрало законної сили, встановлено, що рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 20014 року в частині зобов'язання зміни дати наказу про звільнення позивача виконане, адже 06 вересня 2017 року Державною акціонерною компанією «Укрресурси» видано наказ про звільнення ОСОБА_1 з 26 грудня 2015 року та зміну дати запису про звільнення в трудовій книжці. Відповідний запис внесено до трудової книжки серії НОМЕР_1 , що не заперечується позивачем.
Отже, підстави для задоволення такої вимоги відсутні з огляду на те, що Міністерство юстиції не має повноважень впливати на Державну акціонерну компанію "Укрресурси" в частині зміни дати звільнення позивача та терміну видачі йому трудової книжки.
З приводу позовної вимоги щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 1000000 гривень, то суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Особливості відшкодування моральної шкоди визначені статтями 23 та 1167 Цивільним кодексом України.
Відповідно до частин статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відтак, звертаючись до суду із вимогами щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди слід вказати, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Стверджуючи про те, що позивачу завдано моральну шкоду, позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у його житті. В підтвердження того, що позивачу заподіяно моральну шкоду у відповідному розмірі, суду не надано жодних доказів.
Відповідно до статтей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що доводи, наведені позивачем у позовній заяві, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що підстав для відшкодування понесених судових витрат у разі відмови у задоволенні позову статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )
Відповідач: Міністерство юстиції України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Городецького, 13; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00015622)
Повний текст рішення складено 30.09.2019
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович