Справа № 759/1383/17 Головуючий 1 інстанція- Миколаєць І.Ю.
Провадження № 22-ц/824/10658/2019 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
26 вересня 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря Вергелес О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 22 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення депозитного вкладу, процентів та пені,-
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що 17 червня 2015 року між нею і ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про депозитний вклад «Стандарт» строковий на 3 місяці № SAMDNWFD0070677217000, за умовами якого вона в цей же день згідно квитанції внесла до банку грошові кошти у розмірі 4000 доларів США, які зараховані на її депозитний рахунок № НОМЕР_1 . Після закінчення строку дії вказаного договору між нею і банком 21 вересня 2015 року був укладений новий договір про депозитний вклад «Стандарт» строковий на 3 місяці № SAMDNWFD0070822746801 і кошти в сумі 4000 доларів США зараховані на її депозитний рахунок № НОМЕР_2 . Станом на 25 грудня 2015 року залишок на вкладі становив 4090,69 доларів США.
Вказувала, що строк дії вказаного договору про депозитний вклад «Стандарт» неодноразово продовжувався на підставі п.15 договору щоразу на три місяці. Проте, 29 червня 2016 року у відділенні ПриватБанку вона дізналася від співробітників банку, що кошти з її депозитного рахунку у сумі 4245,44 долари США були незаконно зняті 28 червня 2016 року. На її вимогу за фактом крадіжки коштів банк провів службове розслідування, в ході якого встановлено, що кошти були зняті з її рахунку невідомими особами через систему Приват 24 як виплата процентів по депозиту. Банк відмовив у врегулюванні спірної ситуацї і видачі грошових коштів у доларах США, чим порушив її права власника мирно володіти майном, гарантовані ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У зв'зку із наведеним просила стягнути із відповідача на її користь депозитний вклад у розмірі 4245,44 доларів США, проценти за користування депозитом у розмірі 235,25
- 2 -
доларів США, пеню за безпідставне списання коштів з рахунку у розмірі 1045,50 доларів США та пеню у зв'язку з відмовою повернути депозитний вклад після закінчення строку дії договору у розмірі 7132,72 доларів США.
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 22 квітня 20198 року позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто із АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 депозитний вклад 4245,44 доларів США, проценти за користування вкладом 235,52 доларів США, пеню за безпідставне списання коштів з депозитного рахунку 1045,50 доларів США, пеню за відмову повернути депозитний вклад 7132,72 доларів США та судовий збір 126,60 доларів США.
Не погоджуючись із рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована тим, що кошти з депозитного рахунку позивачки № НОМЕР_2 були зняті невідомими особами через систему Internet Banking Приват 24, яка не є спеціальним платіжним засобом, а є системою дистанційного обслуговування. Кожна транзакція в системі Приват 24 забезпечена захистом від шахрайських дій шляхом проходження клієнтом авторизації, тобто уведення реквізитів карти для ідентифікації та уведення ОТП-паролю (коду авторизації), який надсилається банком на мобільний телефон клієнта, зареєстрований в системі. Вважає, що банк не несе відповідальності, якщо інформація про рахунки клієнта чи його карту, контрольну інформацію, ПІН-коди, паролі тощо в системі Приват24 стала відома іншим особам внаслідок несумлінного виконання клієнтом умов їх зберігання і використання. Вважає, що позивачкою були порушені Умови і правила надання банківських послуг, бо операція по перерахунку коштів здійснена з уведенням усіх коректних персональних даних позиачки, які та розголосила третім особам і сприяла незаконному заволодінню її коштами. Розрахунки пені за ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» є невірними, оскільки пеня має розраховуватися не від суми вкладу, а від суми послуги, якою є проценти за вкладом. Окрім того, судом стягнуто два вида пені, що є порушенням ст.61 Конституції України щождо неможливості двічі притягнути до відповідальності за одне правопорушення.
Позивачка ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив її позов, а доводи апеляційної скарги ПриватБанку є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
АТ КБ «ПриватБанк» належним чином повідомлений про час розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки 10 вересня 2019 року, до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Представник позивачки адвокат Калінчук В.в. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх
- 3 -
вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.
Судом першої інстанції встановлено, що 21 вересня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено договір про депозитний вклад «Стандарт» строковий на 3 місяці № SAMDNWFD0070822746801, за умовами якого позивачка передала банку грошові кошти у розмірі 4000 доларів США з процентною ставкою 10,5 % річних та кінцевим строком вкладу 25 грудня 2015 року, а банк зобов'язався повернути вклад та сплатити проценти за користування ним. В цей же день кошти в сумі 4000 доларів США зараховані на депозитний рахунок позивачки № НОМЕР_2 .
Відповідно до п.п.14-15 укладеного між сторонами договору про депозитний вклад «Стандарт», по закінченні терміну вкладу банк перераховує кошти з депозиту на вклад клієнта «до запитання», а у випадку не затребування клієнтом цих коштів протягом 3-х днів перераховує їх на даний депозит на тих же умовах без оформлення додаткових угод.
Строк дії вказаного договору про депозитний вклад «Стандарт» неодноразово продовжувався.Станом на 25 грудня 2015 року залишок на вкладі становив 4090,69 доларів США.
Також судом становлено, що 29 червня 2016 року у відділенні ПриватБанку позивачка дізналася від співробітників банку, що 28 червня 2016 року кошти з її депозитного рахунку у сумі 4245,44 долари США були зняті. На вимогу позивачки за фактом зникнення коштів відповідач провів службове розслідування, в ході якого встановлено, що кошти були зняті з рахунку позивачки 28 червня 2016 року невідомими особами через систему Приват24 як виплата процентів по депозиту, перераховані на картку № НОМЕР_3 і цей же день зняті з рахунку особою під ім'ям ОСОБА_2 , про що банк повідомив письмово листом від 25 листопада 2016 року.
Згідно з витягом ЄДРДР за фактом крадіжки коштів позивачки з відкритого на її ім'я депозитного рахунку Святошинським УП ГУ НП у м.Києві було порушене кримінальне провадження № 12016100080007361.
Окрім того, встановлено, що 26 грудня 2016 року позивачка надіслала до банку заяву про розірвання договору із 03 січня 2017 року і про повернення вкладу в повному обсязі, яка залишена відповідачем без задоволення.
Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення вкладу та процентів, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що після вимоги позивачки про розірвання договору про депозитний вклад «Строковий» із 03 січня 2017 року та повернення вкладу відповідач не виконав своїх обов'зків і не повернув суму вкладу та процентів, нарахованих станом на 03 січня 2017 року, чим порушив її права.
При цьому суд виходив з того, що перерахування банком коштів відбулося всупереч закону, зокрема, банк як не надав суду доказів про отримання ним 28 червня 2016 року розпорядження від позивачки про перерахування коштів, так і взагалі не мав права перераховувати кошти у сумі 4245,44 доларів США з валютного депозитного рахунку № НОМЕР_2 , відкритого на ім'я позивачки, на інший гривневий рахунок (картку) № НОМЕР_3 , що не відповідало умовам депозитного договору.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і
- 4 -
вимогам закону.
Згідно положень ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право мирно володіти своїм майном та неможливість позбавлення особи свого майнат інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права закріплені у статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч.1 ст.1058 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі.
У ч.3 ст.1060 ЦК України зазначено, що за договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.
Відповідно до п.п.18-19 договору про депозитний вклад «Стандарт» строковий на 3 місяці № SAMDNWFD0070822746801, укладеного 21 вересня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «ПриватБанк» дострокове повернення вкладу не передбачено. Вклад можна повернути протягом п'яти календарних днів після дати закінчення кожного строку вкладу. Дія договору припиняється після виплати вкладнику усієї суми вкладу разом із процентами, належними відповідно до умов договору. Якщо закінчення строку вкладу припадає на вихідний день, то виплата суми вкладу здійснюється в перший робочий день банку.
За таких обставин з огляду на розірвання кредитного договору із 03 січня 2017 року і неповеренння банком позивачці вкладу, суд вірно захистив її права як вкладника і власника грошових коштів та стягнув суму вкладу відповідно до внесених коштів в іноземній валюті.
Також, суд вірно стягнув із відповідача проценти за користування грошовими коштами станом на момент розірвання договору - 03 січня 2017 року у розмірі 235,52 долари США.
Водночас, колегія суддів не може погодитися із рішенням суду в частині стягнення пені в розмірі 7132,72 долари США, оскільки вони не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Вирішуючи спір, суд прийшов до вірних висновків про те, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського вкладу сум свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом (ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів»), у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Проте, стягуючи із відповідача пеню у розмірі 7132,72 доларів США, суд не врахував, що пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить
- 5 -
до складу зобов'язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів», а відтак за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України. За таких обставин висновки суду першої інстанції щодо визначення суми пені на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» у іноземній валюті є хибними. Така правова позиція викладена у ряді постанов Верховного Суду України: від 22 березня 2017 року у справі № 6?2829цс16; від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16; від 7 грудня 2016 року у справі № 6-362цс16; від 15 травня 2017 року у справі № 6-211цс17; від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1881цс16.
Аналогічний правовий висновок міститься постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі 761/26293/16-ц, де Велика Палата вказала про можливість стягнення пені, визначеної Законом України «Про захист прав споживачів», виключно у гривні.
Окрім того, стягуючи пеню у розмірі 7132,72 долари США суд залишив поза увагою положенняч.3 ст.551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вимоги ч.3 ст.551 ЦК України з урахуванням положень ст.3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч.5 ст.12 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду незалежно від заяви боржника зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах: від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі 761/26293/16-ц).
Під розміром збитків за змістом ч.3 ст. 551 ЦК України слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків (правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 14 жовтня 2016 року у справі № 6-473 цс16).
У справі, яка переглядається, встановлено, що відповідачем не повернуто вкладнику кошти у загальному розмірі 4480,96 доларів США (4245,44 долари + 235,52 долари). Суд не врахував, що нарахована пеняв розмірі 7132,72 долари США значно перевищує загальну заборгованість банку по поверненню вкладу і її стягнення порушує права відповідача та принципи цивільного законодавства щодо справедливост, добросовісності та розумності.
З викладених вище підстав, колегія суддів не може погодитися із визначеною судом на підставі п.37.2 ст.37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» пенею за безпідставне списання грошових коштів з рахунку позивачки в розмірі 1045,50 доларів США, оскільки як вище вказувалося, по-перше пеня стягується у гривні, а по-друге, суд не врахував, що загальний розмір пені перевищує розмір збитків.
Окрім того, колегія суддів не може погодитися із рішенням в частині розподілу судових витрат, оскільки, стягуючи на користь позивачки судові витрати у розмірі 126,60 доларів США, суд не врахував, що згідно ст.6 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується вилючно у національній валюті. Це -по перше.
По-друге, суд не врахував, що позивачка як споживач фінансових послуг звільнена від сплати судового збору на підставі ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» і не мала його сплачувати за подання позову, пов'язаного із захистом її прав. Відповідно судовий збір має бути їй повернутий як помилково плачений про що необхідно подати до суду першої інстанції відповідну заяву.
В даном випадку згідно ст.141 ЦК України судовий збір має бути стягнутий із відповідача на користь держави.
- 6 -
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору в частині відшкодування пені.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в в частині стягнення пені ухвалене з порушенням норм матеріального права не грунтується на матеріалах справи і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
З урахуванням вимог ст.ст.549, 551 ЦК України та встановлених у справі обставин щодо завданих позивачці неповерненням вкладу та незаконним перерахуванням грошових коштів з її рахунку збитків і курсу гривні до долара на час ухвалення рішення, колегія суддів стягує неустойку у загальному розмірі 110000 грн.
Відповідно до приписів ст.141 ЦК України судовий збір стягується із відповідача на користь держави.
Доводи апеляційної скарги про те, що кошти з депозитного рахунку позивачки № НОМЕР_2 були зняті невідомими особами через систему Internet Banking Приват 24, яка не є спеціальним платіжним засобом, а є системою дистанційного обслуговування, безпідставні та не грунтуються на вимогах закону.
Вказана система є платіжною системою, містить всі ознаки, які відповідають вимогам п.1.29 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», згідно якого платіжною системою є платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.
Дана система Приват24 як платіжна система повністю відпоідає вимогам Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», постановою НБУ № 705 від 05 листопада 2014 року «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» та Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженій постановою НБУ № 492 від 12 листопада 2003 року, що не заперечує відповідач.
Посилання у скарзі на те, що кожна транзакція в системі Приват24 забезпечена захистом від шахрайських дій шляхом проходження клієнтом авторизації, а відтак банк не несе відповідальності, якщо інформація про рахунки клієнта чи його карту, контрольну інформацію, ПІН-коди, паролі тощо в системі Приват24 стала відома іншим особам внаслідок несумлінного виконання клієнтом умов їх зберігання і використання. бо операція по перерахунку коштів здійснена з уведенням усіх коректних персональних даних позиачки, які та розголосила третім особам і сприяла незаконному заволодінню її коштами. безпідставні.
Посилаючись на вказані обставини, ПриватБанк не надав суду жодного доказу і такі у справі відсутні, про те, що позивачкою були порушені Умови і правила надання банківських послуг, чи допущене несумлінне відношення до своїх обов'язків по збереженню індивідуальних даних. Встановлення обставин, які безспірно доводять, щокористувач своїми діямичи бездіяльністюсприяв втраті, незаконному використанню ПІН-кодуабо іншоїінформації, якадає змогуініціювати платіжні операції є необхідним при вирішенні таких спорів.
Саме такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 13
- 7 -
травня 2015 року у справі № 6-71цс15, де суд вказав, що відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління НБУ від 30 квітня 2010 року № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.А висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки особи спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору передбачено обов'язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 754/11784/15-ц та від 14 лютого 2019 року у справі № 554/1479/17.
Відхиляючи даний довід, колегія суддів враховує в тому числі те, що переказ грошових коштів з рахунку позивачки вчинений банком з порушенням умов укладеного між сторонами договору про депозитний вклад «Стандарт»,зокрема з порушенням п.п.14-15 договору, згідно яких по закінченні терміну вкладу банк перераховує кошти з депозиту на вклад клієнта «до запитання», а у випадку не затребування клієнтом цих коштів протягом 3-х днів перераховує їх на даний депозит на тих же умовах без оформлення додаткових угод.
Всупереч наведеним умовам договору банк по закінченні 28 червня 2016 року чергового трьохмісячного терміну не перерахував кошти з депозиту на вклад клієнта «до запитання», з якого позивачка мала право отримати кошти, а протиправно перерахував їх безпосередньо із депозитного рахунку на рахунок іншої особи.
Окрім того, перерахувавши кошти 28 червня 2016 року, тобто у святковий день (День Конституції України), банк грубо порушив п.п.18-19 договору, згідно якого у випадку якщо закінчення строку вкладу припадає на вихідний день, то виплата суми вкладу здійснюється в перший робочий день банку.
Доводи скарги про те, що розрахунки пені за ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» є невірними, оскільки пеня має розраховуватися не від суми вкладу, а від суми послуги, якою є проценти за вкладом безпідставні. В даному випадку позивачці не була повернута сума внесеного нею вкладу, а відтак пеня має нараховуватися на всю суму неповернутих коштів, що підтверджується вказаним вище правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі 761/26293/16-ц, де Велика Палата вказала про правильність нарахування судами пені саме на суму неповернутого вкладу, а не на відсотки, як помилково вважає відповідач.
Посилання у скарзі на те, що судом стягнуто два вида пені, що є порушенням ст.61 Конституції України, яка вказує на неможливість двічі притягнути до відповідальності за одне правопорушення, необгрунтовані.
В даному випадку позивачка пред'явила вимоги про стягнення пені за вчинення
- 8 -
різних порушень з боку банку, зокрема, пені на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку із неповерненням вкладу, а також пені на підставі п.37.2 ст.37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» за безпідставне списання грошових коштів з її рахунку. Наведені порушення є окремиим за своїм змістом і полягають у вчиненні банком різних за юридичним значенням дій та різними наслідками таких дій.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволити частково.
Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 22 квітня 2019 року в частині стягнення пені в розмірі 1045,50 доларів США та 7132,72 долари США скасувати і ухвалити нове, яким вимоги в цій частині задоволити частково. Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул.Набережна Перемоги 50, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) пеню у розмірі 110000 гривень.
Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 22 квітня 2019 року в частині стягнення судового збору в розмірі 126,60 доларів США скасувати і ухвалити нове, яким стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул.Набережна Перемоги 50, код ЄДРПОУ 14360570) на користь держави судовий збір у розмірі 3000 гривень.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: