05 вересня 2019 року м. Рівне №460/1404/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Махаринця Д.Є. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доКостопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області
визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування розпоряджень, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Костопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування розпоряджень, зобов'язання вчинення певних дій.
Позов мотивовано тим, що у зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції у м. Дебальцеве, Донецької області, позивач був вимушений 03.02.2015 покинути своє постійне місце проживання та переїхати на підконтрольну територію України. 04.02.2015 позивач переїхав до Республіки Білорусь на тимчасове проживання. Вказує на те, що він перебуває на обліку в Костопільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області (Березнівського району), як внутрішньо переміщена особа та йому безпідставно було припинено виплату пенсії за період з 01.04.2015 по 19.02.2018. В подальшому, на його звернення відповідачем було повідомлено, що виплата пенсії за період йому буде проведена після затвердження окремого порядку. Припинення виплати пенсії позивач вважає протиправним, оскільки пенсія є єдиним джерелом існування та має виплачуватися незалежно від місця проживання особи.
Ухвалою суду від 05.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов.
У встановлений судом строк відповідачем до суду подано відзив, у якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. Відзив обґрунтовано тим, що згідно з довідкою від 19.02.2018 №0000478452 ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу. Вказує, що на підставі витягу з рішення комісії Березнівської районної державної адміністрації Рівненської області з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 01.03.2018 та розпорядження управління від 22.05.2018 виплату пенсії позивачу поновлено з 01.04.2015. Загальна сума пенсії за період з 01.04.2015 по 30.04.2018 складає 58326,64 грн. Посилається на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, згідно якої суми соціальниї виплат, які не сплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. З огляду на зазначене, виплата пенсії позивачу за минулий період буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, вказує на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач подав відповідь на відзив в якому з посиланням на ч.2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне песнійне страхування" вказує, що нараховані суми пенсії не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. На підставі наведеного, ноголошує, що він захищає своє право на отримання виплати нарахованої йому щомісячної пенсійної виплати, починаючи з 01.03.2015, тобто за минулий час, та такі вимоги не обмежуються будь-яким строком. Відтак, позивач стверджує, що ним не порушено строк зверненння до суду.
Відповідач, заперечень на відповідь на відзив не подав.
Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , є пенсіонером, отримує пенсію як внутрішньо переміщена особа. Згідно довідки №0000478452 від 19.02.2018 фактичним місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в Костопільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Рівненської області (відповідач у справі).
Відповідно до матеріалів справи виплата пенсії позивачу не здійснюється з квітня 2015 року.
Будь-які документи, які б свідчили про оформлення припинення виплати пенсії позивачу певним рішенням в матеріалах справи відсутні.
19.02.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про запит пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України в м. Дебальцеве Донецької області.
На запит відповідача №1 від 19.02.2018 управління Пенсійного фонду України в м. Дебальциве Донецької області 19.02.2018 повідомило, що електронна справа позивача надіслана відповідно до запиту від 14.04.2016 №02-3/76 до управління соціального захисту адміністрації Октябрьського району м. Мінська 25.05.2016.
На запит відповідача від 20.02.2018 №363/02 (повторно 30.03.2018 №592/02), листом від 02.03.2018 №02-2/590 управління соціального захисту адміністрації Октябрьського району м. Мінська повідомлено, що позивач на обліку в зазначеному управлінні не перебуває та пенсію не отримує.
Після з'ясування обставин щодо не перебування позивача на пенсійному обліку в Республіці Білорусь, на підставі електронної пенсійної справи ОСОБА_1 , яка надійшла з управління Пенсійного фонду України в м. Дебальциве Донецької області, відповідачем з 24.04.2018 здійснено перерахунок пенсії та поновлено виплату пенсії з 01.05.2018 в сумі 1617,52 грн.
27.09.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати пенсії за минулий період, а саме з 01.04.2015 по 19.02.2018.
Листом від 10.10.2018 №О-18/060 відповідач повідомив позивача, що листом управління Пенсійного фонду України в м. Дебальциве Донецької області від 11.05.2018 було надіслано завірену копію атестата про останній місяць виплати пенсії позивачу, а саме - березень 2015 року. Таким чином, на підставі витягу з рішення комісії Березнівської районної державної адміністрації з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 01.03.2018 та розпорядження Костопільського об'днаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області від 22.05.2018 виплату пенсії позивачу поновлено з 01.04.2015. Загальна сума пенсії за період з 01.04.2015 по 30.04.2018 складає 58326,64 грн. Разом з тим, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335, якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 згідно з якою суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються органі, що здійснює соціальні виплати, та виплатується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. У зв'язку із чим, виплата пенсії за період з 01.04.2015 по 30.04.2018 в сумі 58326,64 грн. буде виплачена на умовах окремого порядку.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом порушених прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно зі ст. 5 вказаного Закону виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Право позивача на отримання пенсії відповідачем не заперечується.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені 1 ст. 49 вказаного Закону, згідно з якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перелік яких є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав виключно у випадках, передбачених законом.
Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії не встановлені.
Дані щодо припинення виплати позивачу у судовому порядку у матеріалах справи відсутні.
Органом Пенсійного фонду рішення про припинення виплати пенсії з встановлених законом підстав не приймалося.
Таким чином, позовна вимога позивача щодо відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення шляхом скасування розпорядження щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 у період з 01.03.2015 задоволенню не підлягагає, оскільки таке розпорядження (рішення) відповідачем не приймалося.
Разом з тим, що стосується позовної вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача від 24.04.2018 "Про поновлення пенсійної виплати ОСОБА_1 з 01.05.2019", то суд зазанчає, що вона задоволенню не підлягагає. Дане рішення не створює для позивача жодних негативних наслідків, оскільки в подальшому відповідачем було прийняте розпозпорядження від 22.05.2019 "Про взяття пенсійної виплати/заборгованості за минулий період з 01.04.2015 по 30.04.2018 на облік з подальшою виплатою на умовах окремого порядку".
Так, статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, і потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, які не передбачені законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікації особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 8, ч.2 ст. 19 Конституції України).
Верховний Суд України 06 жовтня 2015 року ухвалив постанову у справі № 608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 липня 2004 року в справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, встановив, що право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 рішення від 02.03.2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».
Припинення виплати пенсії позивачу відбулося не у спосіб, що передбачений законом, і з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Припиненням виплати пенсії з підстав, що не передбачені законом, порушено право позивача на отримання пенсії, на що він мав законні очікування.
Разом з тим, 08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам встановлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування:
Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві Державний ощадний банк України, чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб;
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
З вищеописаних норм чинного законодавства слідує, що ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
У свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 та від 08.06.2016 №365 визначено обов'язкові умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування на обліку, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ Державний ощадний банк.
Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії, передбаченим законом, у розумінні п. 5 ч. 1 ст. 49 цього Закону.
Припинення виплати пенсії особі за відсутності передбачених законами України підстав, є незаконним.
Суд встановив, що в період з 01.04.2015 по 30.04.2018 виплата пенсії позивачу не здійснювалась з підстав, не визначених ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV, а отже позивач не отримував пенсію з вини відповідача.
Відповідно, суми пенсії, не виплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені їй за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Що ж до посилань представника відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що невиплачений позивачу розмір пенсії за період з 01.04.2015 по 30.04.2018 у сумі 58326,64 грн. обліковується як заборгованість та буде виплачена на умовах окремого Порядку, як тільки даний Порядок буде затверджений Кабінетом Міністрів України та при находжені фінансування, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.
Суд вважає зазначену позицію неприйнятною, виходячи з такого.
За змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях №20-рп/2011 від 26.12.2011 та №2-рп-99 від 02.03.1999 висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Відповідно до ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону №1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда, ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Таким чином, суд дійшов висновку, що не виплата відповідачем позивачу нарахованої пенсії за період з 01.04.2015 по 30.04.2018, є протиправною.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо припинення здійснення пенсійних виплат позивачу, суд приходить до висновку, що для відновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, слід визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01.04.2015 по 30.04.2018.
Разом з цим, зі змісту відзиву Костопільського об'єднаного управління песнійного фонду України Рівненської області вбачається, що пенсія позивачу за період з 01.04.2015 по 30.04.2018 буде виплачена на умовах окремого порядку. Розмір нарахованої та невиплаченої пенсії позивачу за вказаний період становить 58326,64 грн.
Під час розгляду справи статус позивача, як пенсіонера, та правильність нарахування розміру пенсії відповідачем не оспорюється. При цьому, припинення виплати пенсій відбулось всупереч чинного законодавства, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати з вини відповідача належну йому пенсію за вказаний період.
З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що у даному випадку належним засобом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача виплатити заборгованість по пенсії за період з 01.04.2015 по 30.04.2018.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з 01.04.2015, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок).
Згідно із ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).
Відповідно до п. 1 Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За змістом п. 2, 3 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
У п. 4 Порядку закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Позивачу з 01.04.2015 всупереч чинного законодавства, не виплачується пенсія.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону № 1058-IV, ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19 грудня 2011 року (справа № 6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17), від 18.07.2018 (справа №185/515/16-а).
У даному випадку наявним є факт порушення встановлених строків виплати пенсії з 01.04.2015 по 30.04.2018, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Що стосується встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.
Частиною 1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, вказаною статтею встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.
Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі, оскільки судове рішення є обов'язковим до виконання, у тому числі, в примусовому порядку, а за невиконання рішення суду передбачена відповідальність.
Щодо вимоги позивача щодо негайного виконання судового рішення в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 14 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Так, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про необхідність для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії та зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії за відповідний період. Таким чином, вказаним судовим рішенням не присуджено виплату пенсій, а лише зобов'язано відповідача вчинити певні дії.
З огляду на таке, дане судове рішення не підпадає під перелік, визначений ч. 1 ст. 371 КАС України, а отже відсутні підстави для задоволення вимоги щодо негайного виконання судового рішення в частині виплати пенсії.
Щодо строку звернення суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, при цьому судом встановлено, що суми пенсії не отримані з вини органу та піддані формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з викладеного, саме суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести, що він діяв у межах, встановлених законом, відповідно до повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду доказів щодо правомірності своїх дій, отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Костопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (35000, Рівненська область, м. Костопіль, вул. Бутова, 17а/3, код ЄДРПОУ 41247908) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування розпоряджень, зобов'язанння вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Костопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.04.2015 по 30.04.2018.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Костопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області від 22.05.2018 "Про взяття пенсійної виплати/заборгованості ОСОБА_1 , за минулий період з 01.04.2015 по 30.04.2018 на облік з подальшою виплатою на умовах окремого порядку".
Зобов'язати Костопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з 19.02.2018 та виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_1 за минулий період з 01.04.2015 по 30.04.2018.
Зобов'язати Костопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини пенсії (доходу) у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 01.04.2015 по 30.04.2018 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Костопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (35000, Рівненська область, м. Костопіль, вул. Бутова, 17а/3, код ЄДРПОУ 41247908) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2305, 20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 05 вересня 2019 року.
Суддя Махаринець Д.Є.